Дата документу 25.04.2019 Справа № 336/3932/18
Єдиний унікальний №336/3932/18 Головуючий у 1 інстанції Марко Я.Р.
Провадження № 22-ц/807/1247/19 Суддя-доповідач ОСОБА_1
25 квітня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дитини та коштів на утримання дружини,-
У липні 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання дитини та коштів на утримання дружини.
В обґрунтування позову зазначала, що з 2013 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, від яких в них 16.01.2016 року народився син ОСОБА_3, відносно якого відповідач визнав своє батьківство в добровільному порядку.
Як зазначає позивач, з квітня 2016 року вони з відповідачем припинили спільне проживання та з цього часу останній не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Відповідач немає інших дітей. Позивач не має можливості утримувати сина самостійно, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв'язку з чим не має власного доходу та також потребує матеріальної допомоги.
Просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно до повноліття дитини, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви та кошти на своє утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, починаючи з дня подання позовної заяви.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини з всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви - 18.07.2018 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_3 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 кошти (аліменти) на її утримання в розмірі 1/6 частини з всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до досягнення дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років, починаючи з дня подання позовної заяви - 18.07.2018 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 ОСОБА_4 судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. на користь держави.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в новому складі суду.
ОСОБА_5 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони по справі мають спільну дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина мешкає з ОСОБА_5 Батько не надає допомоги на утримання дитини.
Відповідно до ч.2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За положеннями статей 180, 182 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За приписами ч.1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно частин другої та четвертої статті 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що дитина знаходиться на матеріальному утриманні матері, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Відповідач є працездатним за віком та станом здоров'я, на користь інших осіб він аліментів не сплачує.
Скаржником при зверненні до суд з апеляційною скаргою зазначене не спростовано та доказів на підтвердження цього не надано.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на момент ухвалення рішення відповідач перебуває у ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Доводи апеляційної скарги про те, що він не має можливості працювати та сплачувати аліменти, оскільки перебуває у ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки дані обставини носять тимчасовий характер та не звільняють відповідача від обов'язку утримувати дитину та позивача до досягнення дитиною трьох років.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що при визначенні розміру аліментів з відповідача на утримання малолітнього сина та коштів на утримання позивача, яка на даний час не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги, суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини та відповідача, величину прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановленого чинним законодавством.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання їх малолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття та кошти у розмірі 1/6 частини з всіх видів заробітку (доходу) відповідача на утримання позивача щомісячно до досягнення дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, трьох років.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 25 квітня 2019 року.
Головуючий
Судді: