Справа № 567/384/19
25 квітня 2019 рокум. Острог
08 год. 55 хв.
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Назарук В.А.
при секретарі - Самолюк А.В.
з участю
позивача ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП №4 Острозького відділу поліції ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року та закриття провадження у справі
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Острозького районного суду з позовом в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року та закрити провадження у справі.
В обґрунтування позову зазначив, що постановою по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року, винесеною інспектором Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3, його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 51 грн.
Зазначив, що дана постанова у справі про адміністративне правопорушення мотивована тим, що він, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2108, номерний знак 27999РВ, близько 01 год. був не пристебнутий ременем пасивної безпеки під час руху, чим порушив п.2.3 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.5 ст.121 КУпАП.
Постанову серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року вважає незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з відсутністю доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та порушенням інспектором норм процесуального права при складанні постанови.
На обгрунтування позовної заяви зазначає, що 20.02.2019 року, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2108, номерний знак 27999РВ, близько 01 год. був зупинений інспектором Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3, в районі вул.Гальшки Острозької в м.Острог.
Вказує, що окрім нього, в автомобілі знаходилися ще ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Зазначає, що після зупинки автомобіля, відповідач підійшов та попросив пред'явити документи на транспортний засіб та водійське посвідчення, а після виконання вказаних вимог, запропонував йому пройти перевірку на стан алкогольного сп'яніння, яку він пройшов і результат тесту виявив, що він перебував у тверезому стані.
Вказує, що після даних подій, інспектор заявив, що ніби то він не був пристебнутий ременем пасивної безпеки під час руху, при цьому, він категорично відкинув вказані звинувачення, на що відповідач не зреагував.
Після вказаний подій, позивач повернувся до автомобіля та поїхав.
Зазначає, що 18.03.2019 року від своєї знайомої ОСОБА_6 отримав лист від Острозького ВП ГУНП в Рівненській області, в якому виявилася постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року та тоді йому стало відомо про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП.
Вказану постанову вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки її зміст не відповідає дійсності, так як він під час руху автомобіля був пристебнутий ременем пасивної безпеки, як це вимагається п.2.3 ОСОБА_7 дорожнього руху України.
Окрім того, вказує, що не відповідає дійсності зазначення у постанові про те, що він відмовився від підпису, оскільки така постанова йому 20.02.2019 року не пред'являлася.
Водночас зазначає, що розгляд справи носив формальний характер, оскільки відповідачем не було відібрано пояснення у нього, свідків (пасажирів транспортного засобу), не було проведено фото - та відеофіксацію місця події.
Вказує, що він був позбавлений прав, передбачених ст.268 КУпАП, що також є порушенням процесу при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному об'ємі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та, вказуючи на відсутність доказів вчинення правопорушення позивачем, просять позов ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі, скасувати постанову серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Водночас, представник позивача заявила клопотання про стягнення з відповідача документально підтверджених витрат, понесених позивачем за надання правової допомоги в розмірі 1100 грн. та витрат, у зв'язку із підготовкою справи до розгляду в сумі 250 грн.
Відповідач в суд не з'явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно положень ч.1 ст.286, ч.3 ст.268 КАС України, з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача по справі.
Ухвалою суду від 16.04.2019 року відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов.
Однак, відповідач відзиву та доказів, що підтверджують заперечення проти позову у встановлений судом строк не подав та не звертався до суду із клопотанням про зменшення розміру судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача, у разі задоволення позову, хоча строк для подачі такого клопотання йому надавався.
Допитай в якості свідка ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що керуючи транспортним засобом ВАЗ 2108, 20.02.2019 року близько 01 год. в м.Острог по вул.Гальшки Острозької зупинився біля магазину АТБ та коли разом зі своїми пасажирами вийшов з автомобіля і знаходився біля входу в магазин, то до його автомобіля під'їхав патрульний автомобіль.
Пояснив, що вказаний автомобіль, в той час коли він рухався по проспекту Незалежності в м.Острог, стояв біля приміщення пошти і зазначені події мали місце в темну пору доби.
Зазначає, що після зупинки автомобіля інспектор поліції ОСОБА_3 підійшов до транспортного засобу та попросив пред'явити документи на автомобіль та водійське посвідчення, а після виконання вказаних вимог, запропонував йому пройти перевірку на стан алкогольного сп'яніння.
Вказує, що не заперечував проти проходження вказаного тесту та його результат був негативним оскільки він в стані алкогольного сп'яніння не перебував.
Поянив, що після вказаних подій, інспектор заявив, що ніби то він не був пристебнутий ременем пасивної безпеки під час руху, при цьому, він категорично відкинув вказані звинувачення, на що відповідач не зреагував.
Зазначає, що після вказаний подій, він повернувся до автомобіля та поїхав.
Пояснив, що в темну пору доби працівник поліції не міг розгледіти чи дійсно він користувався паском пасивної безпеки під час руху транспорного засобу, зважаючи ще й на те, що він був одягнутий в одяг темних кольорів та сам пас пасивної безпеки є чорного кольору.
Окрім того, вказує, що в автомобілі знаходилися ще ОСОБА_4 та ОСОБА_5, однак жодних пояснень ні в нього, ні у вказаних осіб працівниками поліції відібрано не було та розгляду справи фактично не відбувалося.
При цьому, пояснив, що лише 18.03.2019 року від своєї знайомої ОСОБА_6 отримав лист від Острозького ВП ГУНП в Рівненській області, в якому виявилася постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року та тоді йому стало відомо про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП за фактом подій, що мали місце 20.02.2019 року.
Суд, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо заслухавши пояснення позивача та його представника, свідка, дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
В судовому засіданні встановлено, що інспектором СРПП №4 Острозького ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3 20.02.2019 року було складено постанову у справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якої, ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2108, номерний знак 27999РВ, 20.02.2019 року о 01 год. 12 хв. в м.Острог по вул.Гальшки Острозької, 20 був не пристебнутий ременем пасивної безпеки під час руху, чим порушив п.2.3.в ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.121 КУпАП.
Таким чином, зі змісту постанови серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року вбачається, що вона складена щодо ОСОБА_8, як такого, що керував транспортним засобом не пристебнутий ременем пасивної безпеки, чим порушив п.2.3 ОСОБА_7 дорожнього руху України, що на думку поліцейського потягло за собою відповідальність, передбачену ч.5 ст.121 КУпАП.
Згідно ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.
Згідно з ч.1, 2 ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.5 ст.121 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити в тому числі найменування органу (прізвище, імя та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
У відповідності до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 ставиться в провину порушення пп. “в” п.2.3 ОСОБА_7 дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.121 КУпАП.
Відповідно до пп. “в” п.2.3 ОСОБА_7 дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких заважають користуватися ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі.
В той же час, ч.5 ст.121 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Положеннями ч.2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У відповідності до ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Разом з цим, згідно ч.5 ст.258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
На обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що заперечив факт вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП та присутнім під час розгляду справи відносно нього не був, при цьому, зазначає, що факт вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП жодним доказом не підтверджується.
Зважаючи на те, що відповідач не надав суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що жодним доказом наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП в діях позивача встановлена не була, оскільки інших доказів щодо вчинення позивачем вказаного правопорушення суду не надано.
Отже, інспектором патрульної поліції при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Окрім того, п.4 Постанови Пленумум Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою правопорушення і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловленні останнім доводи.
З пояснень позивача та допиту ОСОБА_1 в якості свідка вбачається наявність свідків події, що мала місце 20.02.2019 року за участі позивача, зокрема, пасажирів, які перебували в автомобілі під час його руху, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Водночас, в судовому засіданні встановлено, що такі особи допитані інспектором поліції не були.
При цьому, суд бере до уваги і те, що в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 відсутній запис в графі “До постанови додаються”, де зазначаються докази, які додаються до матеріалів справи на підтвердження вини особи у вчиненні інкримінованого правопорушення.
За змістом ч.5 ст.258 КУпАП інспектор патрульної поліції не був зобов'язаний складати протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, разом з тим, він мав право це зробити з урахуванням того, що особа заперечувала факт вчинення правопорушення та залишила місце зупинки автомобіля, внаслідок чого розгляд справи фактично було проведено працівником поліції за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та для збереження доказу правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом вчинення правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються (рапорт, пояснення, цифровий носій відеозапису, тощо), однак такі докази зібрані не були.
Окрім того, ст.268 КУпАП визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Водночас, з позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що права, передбачені ст.268 КУпАП, ОСОБА_1 роз'яснено не було, що свідчить про не можливість позивача повною мірою скористатися наданими йому правами.
При цьому, суд виходить з того, що доказів надання позивачу можливості в повному обсязі скористатись правами, передбаченими ст.268 КУпАП та того, що права при розгляді справи про адміністративне правопорушення були роз'яснені позивачеві, відповідачем суду не надано.
Окрім того, суд бере до уваги пояснення позивача про те, що запис “від підпису відмовився” в графі оскаржуваної постанови “Підпис особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, запис про відмову від підпису або отримання постанови” не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 не був присутній під час розгляду справи відповідачем, що позбавляє його можливості відмовитися від підпису постанови.
Відповідно ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву чи інших доказів заперечення позовної заяви не надав, отже, правомірність свого рішення не довів.
У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.
Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).
Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.
За таких обставин суд вважає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, відповідачем не доведений, оскільки будь-яких матеріалів справи та доказів відповідачем не зібрано, а тому постанова підлягає скасуванню.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Посилання на докази, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові відсутні.
З огляду на те, що посадова особа самостійно визначила, які докази є достатніми, такі дії є порушенням ч.1 ст.252 КУпАП щодо оцінки доказів.
Враховуючи наведене, суд вважає висновки поліцейського про порушення позивачем ОСОБА_7 дорожнього руху України припущеннями та такими, що не підтверджені фактичними даними для доказування вини особи, оскільки обставини з якими закон пов'язує настання даних подій відповідачем не доведені.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011р.; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05.05.2015р.; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі “Єрохін проти України” від 15.02.2013р.).
Згідно п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26.05.2015 року у справі № 1-11/2015, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст.6 Основного Закону України).
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Наведене свідчить, що під час винесення постанови були порушені норми чинного законодавства, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право на об'єктивний та справедливий розгляд справи.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини та докази, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП.
Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність вищевказаним критеріям, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення, посадовою особою її не було мотивовано та не дотримано встановленого законом порядку її винесення, а тому вона підлягає скасуванню у судовому порядку.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що позиція позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП нічим не спростовується, відповідачем при винесенні рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не були дотримані положення КУпАП щодо необхідності з'ясування всіх обставин справи, а тому суд вважає, що постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Вирішуючи клопотання представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат, понесенех позивачем, у зв'язку із розглядом справи, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану із справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги, укладений між адвокатським бюро “Юлії Хмарук” та ОСОБА_1 19.03.2019 року з додатком 1, яким погоджено вартість послуг, ордер на надання правової допомоги серії РН-814 №052, акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 19.03.2019 року, в якому міститься детальний опис робіт (наданих послуг) та відповідно до якого, вартість наданих адвокатом у справі за позовом ОСОБА_1 послуг становить 1100 грн., квитанцію АТ КБ “ПРИВАТБАНК” №0.0.1334070788.1 від 22.04.2019 року, згідно якої ОСОБА_1 оплатив для адвокатського бюро “Юлії Хмарук” 1100 грн. за послуги адвоката згідно договору про надання правничої допомоги.
На підставі викладеного, з врахуваням відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача, понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 1100 грн.
Водночас, позивач просить стягнути на свою користь витрати в сумі 250 грн., понесені ним у зв'язку із засвідченням приватним нотаріусом Острозького міського нотаріального округу ОСОБА_9 справжності підпису ОСОБА_10 на заяві щодо передачі поштового відправлення ОСОБА_1, зареєстровану в реєстрі за №150 від 15.04.2019 року.
На підтвердження понесених позивачем витрат в розмірі 250 грн., до матеріалів справи додано довідку приватного нотаріуса Острозького міського нотаріального округу ОСОБА_9 №150 від 15.04.2019 року.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат, понесених позивачем в розмірі 250 грн., виходячи з наступного.
З аналізу положень ст.132 КАС України вбачається, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_10 щодо передачі поштового відправлення ОСОБА_1 була додана позивачем з метою поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Частиною 1 статті 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оцінюючи поважність цієї причини, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Водночас, з вказаних норм не вбачається, обов'язку позивача здійснювати нотаріальне засвідчення поданих ним, з метою обгрунтування поважності причин пропуску строку, доказів. Окрім того, вирішуючи зазначене питання, суд виходить і з того, що для підтвердження факту отримання копії постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не безпосередньо у відділенні поштового зв'язку, а шляхом передачі через ОСОБА_10, позивач міг звернутися до відповідного відділення зв'язку для отримання безкоштовної довідки про це, що не потягло б в подальшому його додаткових витрат.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що витрати, пов'язані із нотаріальним засвідченням справжності підпису ОСОБА_10, які поніс позивач в розмірі 250 грн., не відносяться до судових витрат, передбачених ст.132 КАС України та стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі ст.ст.222, 258, 265-2, 283, 287, 293 КУпАП, керуючись ст.ст. 4, 17, 132, 139, 158-163 КАС України, суд
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до інспектора СРПП №4 Острозького відділу поліції ГУНП в Рівненській області ОСОБА_3 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року та закриття провадження у справі задоволити.
Постанову серії ЕАВ №932050 від 20.02.2019 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Рівненській області (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Хвильового, 2, ЄДРПОУ 40108761) 1100 (одну тисячу сто) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.
В стягненні судових витрат в сумі 250 (двохсот п'ятидесяти) грн. 00 коп. відмовити.
Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Острозького районного судуОСОБА_11