ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2019Справа № 910/14855/18
За позовомНаціонального банку України;
До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант";
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача
ОСОБА_2;
Провизнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивачаПорало Т.І., довіреність № 18-0014/55889 від 18.10.2018;
Від відповідача-1не з'явився;
Від відповідача-2не з'явився;
Від третьої особине з'явився;
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Національного банку України про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 045, укладеного 30.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант". Також у поданому позові Національний банк України просить застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" документи, отримані згідно з договором від 30.09.2015 № 045 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 11/02-0-КІ від 08.01.2008.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю оскаржуваного правочину чинному законодавству. Так, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", виступаючи в якості управителя активів, наявних на балансі Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", реалізувало право вимоги банку за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 без погодження Національного банку України та на умовах, які не відповідають спеціальному законодавству, зокрема, на умовах передачі активів до отримання оплати, за ціною, яка не відповідача умовам реалізації активів, а також без дотримання необхідної нотаріальної форми посвідчення.
Право на звернення до суду позивачем мотивовано особливим статусом та компетенцією Національного банку України у сфері банківської діяльності, виконанням функцій розпорядчого органу у ліквідаційній процедурі банківських установ, а також його статусом кредитора Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/14855/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, відповідачам визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив та ін.
У підготовче засідання, призначене на 13.12.2018, з'явилися представники всіх сторін. Представники відповідачів подали суду відзиви на позовну заяву та заяву про перенесення розгляду справи, представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів, подане разом з позовною заявою.
Згідно з поданими відповідачами відзивами, останні проти позову заперечують, стверджуючи, що при укладенні оскаржуваного договору не було порушено порядку визначення ціни реалізації активів, встановленого Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, рішенням позивача № 255 від 25.05.2015 та № 414 від 05.08.2015. Крім того, на переконання відповідачів, позивач не визначив, чим саме порушуються його права та інтереси, за захистом яких він звертається до суду.
Відповідно до ухвали від 13.12.2018 від відповідачів були витребувані письмові докази, в підготовчому засіданні оголошено перерву.
Станом на час проведення підготовчого засідання 24.01.2019 до суду надійшли відповіді на відзив від позивача і клопотання про залучення третьої особи та заперечення на відповідь на відзив від відповідачів. У запереченнях на відповідь на відзив наведено правову позицію щодо бачення підстав відхилення позовних вимог через їх необґрунтованість і безпідставність.
Ухвалою від 24.01.2019 до участі у справі залучено позичальника за кредитним договором від 08.01.2008 № 11/02-01-КІ ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, підготовче засідання було відкладено на 12.02.2019.
12.02.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві, а також відповіді на відзиви. Також, представники позивача підтримали свої заперечення щодо заяв відповідачів про розподіл судових витрат, зокрема, щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Як слідує з позовної заяви, пояснень представників і відповідей на відзив, Національний банк України вважає оскаржуваний правочин таким, що підлягає визнанню недійсним в порядку ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та не погоджується з правовою позицією відповідачів по суті спору, стверджуючи про достатність підстав для задоволення позову, оскільки укладений відповідачами договір не відповідає чинному законодавству та порушує права позивача.
Представники відповідачів проти позову заперечували з мотивів, викладених у відзивах на позов та запереченнях на відповідь на позов, зазначаючи про правомірність укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" правочину щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 та вказуючи на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, адже обґрунтування позивача не є підставою для визнання договору від 30.09.2015 № 045 недійсним.
07.03.2019 та 26.03.2019 в судових засіданнях оголошувалася перерва, про що сторони повідомлялися в установленому порядку.
Відповідачі 07.03.2019 подали до суду заяви про розподіл судових витрат.
Третя особа, яка в установленому порядку повідомлялася про розгляд справи, до суду не прибула, пояснення по суті спору не подала.
09.04.2019 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Правлінням Національного банку України винесено постанову "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 02.12.2009 № 713, згідно з якою з 07.12.2009 відкликано банківську ліцензію Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" та розпочато процедуру ліквідації банку.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який набув чинності з 22.09.2012, ініційована до набрання чинності цим законом процедура ліквідації банків здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим законом, зокрема Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Положення про застосування Національним банком заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 (у редакціях до 22.09.2012).
У ч. 11 ст. 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, що діяла на момент початку ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку") у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.
20.11.2013 Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Євсієнка І.С. в якості установника управління, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" в якості управителя та за участю Національного банку України уклали договір про передавання в управління непроданих активів. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований за № 3960 (надалі - договір управління).
Положеннями п.п. 1.1, 1.2 договору управління визначено, що установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів, перелік яких наведено в додатку 1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління (перелік вигоднабувачів) та розрахунки з якими не проведені. Управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється цим договором і законодавством України.
У п.п. "б" п. 2.2 договору управління сторони погодили, що управитель зобов'язується здійснювати належне та ефективне управління активами особисто та виключно в інтересах вигодонабувачів.
Згідно з п. 2.4 договору управління управитель має право володіти, користуватися і розпоряджатися активами відповідно до законодавства України та цього договору; бути процесуальним правонаступником установника управління в справах, однією із сторін (учасників) яких є установник управління, а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією із сторін (учасників) яких є установник управління; має право на отримання винагороди та відшкодування витрат, які виникли в процесі управління активами, за рахунок одержаних від управління цими активами коштів у порядку та розмірах, визначених цим договором.
Пунктом 2.5 договору управління було визначено, що Національний банк України зобов'язується відкрити управителеві накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління активами, проведення розрахунків з вигодонабувачами, а також перерахування на поточний рахунок управителя винагороди і відшкодування суми витрат відповідно до цього договору; приймати рішення щодо погодження продажу управителем активів у двотижневий термін з дня надходження до Національного банку України відповідного звернення управителя.
Відповідно до п. 2.6 договору управління Національний банк України має право вимагати від управителя будь-яку інформацію, потрібну для здійснення контролю за виконанням умов цього договору; здійснювати контроль за діяльністю управителя щодо проведення процедури управління активами і задоволення вимог вигодонабувачів та з цією метою проводити перевірки його діяльності відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.
У п. 3.1 договору управління встановлено, що передавання активів від установника управління управителю здійснюється за актом про приймання-передавання, у якому зазначається назва боржника, вид активу, його балансова вартість, вартість відповідно до виконавчих документів та за результатами незалежної оцінки, якщо така визначалася, перелік документів, які підтверджують право власності на активи, є підставою для стягнення коштів (договори, векселі тощо), свідчать про проведену установником управління претензійно-позовну роботу.
За умовами п. 4.1 договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.
За змістом п.п. 9.1, 9.5 договору управління цей договір уважається укладеним з моменту підписання і діє протягом 3 (трьох) років. У разі якщо на дату закінчення дії договору інший управитель Національним банком України не визначений, термін дії договору продовжується до моменту передачі активів новому управителю.
В додатку № 1 до договору управління сторонами було погоджено перелік непроданих активів, що передаються в управління іншій юридичній особі, відповідно до якого визначено передачу управителю прав кредитора за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб - боржників банку у кількості 88 договорів загальною сумою вимог у розмірі 87 731 589,17 грн. (в т.ч. за кредитним договором № 16-32/07-А від 18.07.2007, що був укладений між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_7).
У червні 2014 року відповідач-1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду з листом № 06/06-2014 від 06.06.2014 для отримання попереднього погодження на продаж активів. У своєму листі відповідач-1 просив надати попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління за договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам, за ціною не нижчою ніж визначена у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитним договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" станом на 14.05.2014.
Листом від 01.07.2014 № 55-013/34115 позивач повідомив відповідача-1 про те, що продаж активів банку, зокрема майнових прав за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному главою 10 розділу VI Положення № 369, у зв'язку з чим повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження порядку продажу активів банку, наданий листом від 06.06.2014 №06/06-2014.
Листом від 18.07.2014 № 18/07-2014 відповідач-1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду для отримання попереднього погодження на продаж активів, у якому звертав увагу на те, що визначений приписами главою 10 розділу VI Положення № 369 порядок продажу активів встановлює відповідні вимоги до їх продажу ліквідатором, а не управителем, у зв'язку з чим повторно просив надати попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління за договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам, за ціною не нижчою ніж визначена у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитним договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" станом на 14.05.2014.
Листом № 55-012/46775 від 22.08.2014 Національний банк України повідомив відповідача-1 про те, що для погодження Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем відчуження майна активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" управителю необхідно подати до Національного банку України документи відповідно до вимог глави 10 розділу VI Положення № 369, у зв'язку з чим вдруге повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження відчуження майна.
Надалі, відповідач-1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України для отримання погодження порядку продажу переданих в управління Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта М" майнових прав, боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами (переданого в управління кредитного портфелю Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку") у кількості 88 одиниць, до якого було додано висновок управителя про порядок, склад, умови та строки продажу; інформацію про майно (активи), яке пропонується для продажу; звіт про оцінку майнових прав - боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 88 одиниць; рецензію на звіт про оцінку майнових прав - боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 88 одиниць (лист № 10/825-Д від 13.11.2014 в матеріалах справи).
27.01.2015 відповідач-1 звернувся до позивача з заявою щодо уточнення кількості активів та погодження способу продажу активів, відповідно до якої враховуючи погашення за час погодження заборгованості за кредитними договорами № 11/02-08-КА від 25.01.2008 та №14/1-1-105 від 02.07.2008 на підставі п. 4.1 договору управління просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним договорам) у наступному порядку:
- здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 2 802 119,00 грн. (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору визначену Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 10.11.2014);
- у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 961 483,30 грн. (враховуючи зменшення вартості кожного кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 10.11.2014);
- у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться надати Управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 10.11.2014).
Як вказує відповідач-1, Національний банк України тривалий час не надавав погодження порядку продажу активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", упродовж чого закінчився строк дії звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав, а тому була проведена нова оцінка, а також подано до суду адміністративний позов про визнання протиправними дій Національного банку України та зобов'язання вчинити дії.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеного оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, було визначено, що ринкова вартість об'єкта оцінки - майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 86 одиниць, без урахування ПДВ, станом на 31.03.2015 становить 1 961 476,00 грн.
29.04.2015 відповідач-1 звернувся до позивача із заявою від 28.04.2015 щодо внесення змін до погодження способу продажу активів у зв'язку із проведенням нової оцінки, відповідно до якої враховуючи сплив терміну дії попередньої оцінки та отриманням нового висновку на підставі п. 4.1 договору управління просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним договорам) у наступному порядку:
- здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 961 476,00 грн. (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору визначену Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015);
- у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1 373 033,20 грн. (враховуючи зменшення вартості кожного кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015);
- у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться надати Управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною актива визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015).
25.05.2015 Комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем Національного банку України прийнято рішення № 255 "Про відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку". Згідно з цим рішенням позивачем було надано погодження на відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом, проведення аукціону. Умовами погодження передбачалося, що у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, управитель здійснює безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону. Поряд з цим, управителю було відмовлено у погоджені відчуження майнових прав за кредитними договорами (ОСОБА_8 договір від 05.12.2006 № 27/10-7211; ОСОБА_9 договір від 15.12.2003 № 27/10-7101; ОСОБА_10 договір від 01.11.2007 № 27/10-912П та договір від 25.12.2007 № 27/10-930А; ОСОБА_11 договір від 29.12.2006 № 27/10-746А; ОСОБА_1 договір від 31.07.2008 № 27/10-997П; ОСОБА_12 договір від 20.12.2005 №11/02-814-КІ; ОСОБА_13 договір від 22.06.2007 № 11/03-28; ОСОБА_14 договір від 12.03.2007 №20/Б.в.; ОСОБА_15 договір від 14.12.2006 №14/10-191.
10.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (замовник) та Українською універсальною товарною біржею (виконавець) було укладено договір-доручення № 100 на проведення аукціону, за умовами якого сторони зобов'язалися здійснити ділове співробітництво з використанням організаційно-правових механізмів аукціонних торгів з метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів по продажу майна, що належить Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку", а саме: лот №1 - майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 76 одиниць, з початковою ціною продажу у розмірі 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ).
У газеті "Голос України", випуск за 13.06.2015 № 104 (6108) та в газеті "Експрес об'ява", випуск за 12.06.2015 № 22 (5079) опубліковані оголошення щодо проведення 30.06.2015 аукціону з реалізації активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 639 013,00 грн.
30.06.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1 про хід аукціонних торгів, які не відбулися у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.
В газеті "Голос України", випуск за 03.07.2015 № 117 (6121) та в газеті "Експрес об'ява", випуск за 03.07.2015 № 25 (5082) опубліковано оголошення щодо проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 147 309,10 грн.
20.07.2015 Українською універсальною товарною біржею було складено протокол №1 про хід аукціонних торгів, які не відбулися через відсутність заяв про участь в аукціонних торгах.
30.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" в якості нового кредитора було укладено договір № 045 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 (надалі - договір відступлення), за умовами якого управитель передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008, що був укладений між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (банк) та ОСОБА_2 (позичальник).
З матеріалів справи судом встановлено, що за кредитним договором від 08.01.2008 № 11/02-01-КІ кредитор (Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку" ) зобов'язався надати позичальнику (громадянці ОСОБА_2) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. зі сплатою 16 процентів річних і кінцевим терміном повернення основної заборгованості - до 05.01.2018.
У п. 1.3 кредитного договору передбачалося, що кредит надається позичальнику на придбання земельної ділянки у с. Требухів Броварського району Київської області, площею 01,1014 га. В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування фактично понесених витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, сторони укладають договір іпотеки нерухомості, визначеної у п. 1.3 цього договору, заставною вартістю 135 030,00 грн. (п. 1.4).
Відповідно до п. 1.1 договору відступлення одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором управитель (банк) відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008, що був укладений між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" в якості кредитора з громадянкою ОСОБА_2, як позичальником, згідно з яким банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 10 000,00 грн.
У п.п. 1.1.1 п. 1.1 договору про відступлення права вимоги (цесії) одночасно з відступленням права вимоги управитель відступає, а новий кредитор набуває усі права сторони договору та стає кредитором (заставодержателем, іпотекодержателем) за всіма договорами, що забезпечують виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору в тому числі, але не виключно за іпотечним договором від 08.01.2008, що посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Бурлакою О.В., реєстровий номер № 20.
Згідно з п.п. 1.2.1 договору про відступлення права вимоги (цесії) на день укладення даного договору розмір зобов'язань позичальника за кредитним договором складає 630 847,14 грн.
У п. 1.3 договору про відступлення права вимоги (цесії) за цим договором новий кредитор одержує право замість банку (управителя) вимагати від позичальника виконання всіх зобов'язань за кредитним договором,в тому числі, але не виключно: з повернення суми кредиту в повному обсязі; зі сплати процентів в розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором; зі сплати комісії у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором; зі сплати неустойки (штрафів, пені) у випадках, розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором, а також виконання позичальником будь-яких інших зобов'язань за кредитним договором.
Згідно з п. 1.6 зазначеного договору відступлення права вимоги за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 (отриманого управителем на підставі договору про передавання в управління непроданих активів, укладеного 20.11.2013 між банком, управителем та Національним банком України) здійснюється на платній основі за ціною 900,00 грн. Після підписання цього договору новий кредитор на протязі одного місяця перераховує управителю грошові кошти в сумі 900,00 грн. на накопичувальний рахунок № 32073417901 в Головному управління НБУ, МФО 321024 з посиланням в призначенні платежу на реквізити цього договору. Право вимоги до позичальника за кредитним договором виникає у нового кредитора одразу після укладення даного договору.
Матеріалами справи підтверджується, що 30.09.2015 на виконання договору про відступлення права вимоги (цесії) відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв документи по кредитному договору № 11/02-01-КІ від 08.01.2008, укладеному між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_2, а саме: оригінал кредитного договору № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 з усіма додатковими договорами, змінами та доповненнями, договори забезпечення, а також додаткові угоди до них, всі інші документ, які складають кредитну справу позичальника, отримані банком від позичальника (управителем від банку на підставі договору про передання в управління непроданих активів від 20.11.2013) відповідно до умов вказаних договорів, включаючи документи, на підставі яких банк здійснював оцінку платоспроможності позичальника; документи, що пов'язані із виконанням кредитного договору. Факт приймання-передачі оформлено відповідним актом приймання-передачі від 30.09.2015.
Спір у справі виник через невідповідність договору відступлення вимогами чинного законодавства та стосується наявності правових підстав для застосування наслідків його недійсності.
Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Так, діюче законодавство передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як на підставу недійсності оскаржуваного правочину позивачем зазначається про те, що фактичне відступлення відчужених активів за договором відступлення прав було здійснено до їх оплати та за ціною, нижчою, ніж гранична вартість активів. Крім того, позивач наголошує на тому, що управитель, укладаючи договір від 30.09.2015 № 028 вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не мав необхідного погодження від уповноваженої на це особи. Також, на переконання позивача, підставою недійсності оспорюваного договору є недотримання порядку оформлення договору, який не був посвідчений нотаріально як договір застави, яким забезпечувалося належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Тобто, в будь-якому випадку при вчиненні правочину купівлі-продажу (одним із видів якого є відступлення права вимоги) особа, яка виступає продавцем відповідного предмету продажу, має мати необхідний для цього обсяг правоздатності.
У справі, що розглядається, договір відступлення з боку відповідача-1 укладався в межах реалізації повноважень управителя непроданих активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" в рамках процедури його ліквідації, а тому регулювання спірних правовідносин з огляду на положення ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснюється, в т.ч. приписами Глави 70 Цивільного кодексу України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 369 від 28.08.2001 (надалі - Положення № 369 від 28.08.2001), в редакціях, що діяли до 22.09.2012 (в подальшому посилання судом на зазначені Закони здійснюється з урахуванням визначеної редакції їх положень, за якою підлягають регулюванню спірні правовідносини), а також умовами самого договору управління.
Як вказувалося вище, відповідно до ч. 11 ст. 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.
За змістом п.п. 13.1, 13.9 Глави 13 Положення № 369 від 28.08.2001 ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до Національного банку з відповідною пропозицією згідно зі ст. 96 Закону про банки. За результатами конкурсу між банком, Національним банком і управителем укладається тристоронній договір. Договір про передавання в управління непроданих активів від імені Національного банку підписує уповноважена посадова особа Національного банку. Договір набирає чинності з дати його підписання.
Згідно із ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
Частиною 5 ст. 1033 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
Відповідно до ч. 2 ст. 316 Цивільного кодексу України особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
З аналізу наведених положень законодавства слідує, що з укладенням договору управління майном (майновими правами) та переданням такого майна управителю відповідна особа набуває статусу фактичного тимчасового власника такого майна, однак з обмеженими положеннями договору та закону повноваженнями щодо володіння та розпорядження ним для досягне мети укладення відповідного правочину управління.
У ч. 1 ст. 1037 Цивільного кодексу України закріплено, що управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.
Пунктом 13.11 Положення № 369 від 28.08.2001 передбачалося, що управитель відповідно до укладеного тристороннього договору відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку; задовольняє вимоги кредиторів банку.
За умовами п. 4.1 договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.
Тобто, в силу наведених приписів з укладенням договору управління Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" не було набуто безумовних прав власності щодо спірних активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" і, з метою досягнення цілей укладення такого правочину - задоволення вимог кредиторів за рахунок таких активів, відповідні права були обтяжені необхідністю погодження Національним банком України дій управителя щодо відчуження (в т.ч. шляхом відступлення прав вимоги) відповідних активів. У зв'язку з цим, відчуження таких прав могло бути здійснено виключно на умовах, погоджених Національним банком України.
Як вбачається з матеріалів справи, реалізуючи набуті за договором управління права та виконуючи взяті на себе обов'язки відповідач-1, з метою продажу майнових прав Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за кредитним портфелем (кредитними договорами у кількості 86 одиниць) в порядку, визначеному п. 13.11 Положення № 369 від 28.08.2001, п. 4.1 договору управління, звернувся до Національного банку України за отриманням відповідного погодження, формуючи яке вказувало на раціональність продажу такого портфелю з метою економії коштів одним лотом на аукціоні за стартовою ціною, визначеною згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", що був складений суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, у розмірі 1 961 476,00 грн. (без урахування ПДВ), а також, просив погодити можливість проведення повторних торгів (у випадку, якщо перші торги не відбудуться) із зниженням початкової вартості продажу на 30% та у випадку, якщо повторні торги не відбудуться, надати можливість без додаткового погодження здійснювати продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної оцінювачем у відповідному звіті).
У відповідь на вказане звернення Національним банком України було надано відповідне погодження, оформлене рішенням № 255 від 25.05.2015 на відчуження активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме: майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом проведення аукціону, а у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) на аукціоні - надано можливість управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та п. 4.1 договору управління правомочності управителя, тобто відповідача-1 щодо продажу наданих йому в управління активів (майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць (в т.ч. за спірним кредитним договором)) були обмежені погодженими рішенням Національного банку України № 255 від 25.05.2015 порядком, умовами та ціною, а саме: шляхом продажу одним лотом на аукціоні із стартовою ціною у розмірі 1 639 013,00 грн. та, виключно, у випадку якщо такий аукціон не відбудеться - шляхом безпосереднього продажу майна фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону. Тобто, Національний банк України не надавав (не погоджував) можливість зміни визначеної в рішенні ціни продажу спірного майна.
При цьому, виходячи із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що визначена Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, вартість майнових прав окремо за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008, тобто предмету продажу за оскаржуваним договором відступлення, становила 1 235,00 грн. Тобто, у випадку погодження Національним банком України можливості продажу майнових права по кожному з кредитних договорів фізичній або юридичній особі окремо, то такий продаж в частині спірного кредитного договору міг бути здійснений за ціною не нижче 1 235,, грн.
В той же час, жодного погодження запропонованої відповідачем-1 (заяви від 27.01.2015, 28.04.2015) як уцінки спірних активів на 30% від ринкової ціни, визначеної суб'єктом оціночної діяльності у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, так і продажу окремо по кожному кредитному договору, зміст рішення позивача № 255 не містить, а в матеріалах справи відсутні докази надання Національним банком України відповідного погодження в подальшому чи в іншій формі.
Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та за умовами договору управління та з урахуванням визначених рішенням № 255 від 25.05.2015 порядку, умов та ціни продажу спірних майнових прав управитель був позбавлений будь-якої можливості вчиняти їх реалізацію (відчуження) за ціною нижче визначеної оцінювачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015 та шляхом продажу окремо по кожному кредитному договору.
Посилання відповідачів на те, що відповідні умови продажу майнових прав (уцінка, безпосередній продаж окремо по кожному кредитному договору) було визначено у численних зверненнях відповідача-1 до позивача про отримання спірного погодження і останнім не було надано чіткої відмови у можливості продажу саме в такому порядку, а приписи Глави 10 Положення № 369 від 28.08.2001 передбачають можливість прийняття рішення про повторний продаж активу на аукціоні, якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з Національним банком України, не спростовують наведених висновків суду щодо визначених у встановленому порядку правомочностей відповідача-1 на продаж спірних активів, адже сама по собі відсутність відмови в погоджені тих чи інших умов їх відчуження не нівелює встановленого обмеження права управителя на відчуження переданих в управління активів виключно в рамках наданого погодження, що в даному випадку реалізовано прийняттям рішення № 255 від 25.05.2015.
До того ж, приписи Глави 10 Положення № 369 від 28.08.2011 врегульовують виключно повноваження ліквідатора банку і які не передбачають їх делегування з вчиненням договору управління, а не управителя активами банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, повноваження якого унормовано в приписах Глави 13 Положення № 369.
Розглядаючи заявлений спір, суд враховує, що визначений в положеннях Глави 10 Положення № 369 від 28.08.2011 порядок відчуження активів банку може визначати межі здійснення погодження Національним банком України відповідного відчуження управителем, проте, не встановлювати певних прав щодо розпорядження управителем переданими йому активами в частині їх відчуження, адже в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та п. 4.1 договору управління такі дії здійснюються виключно в межах наданого Національним банком України погодження.
Суд зазначає, що посилання відповідачів на те, що за рішенням позивача № 255 від 25.05.2015 відповідач-1 отримав погодження на продаж 76 активів (в т.ч. майнових прав за спірним кредитним договором) в порядку, передбаченому Главою 10 Положення № 369, у випадку не реалізації їх на першому аукціоні, шляхом проведення повторного аукціону із зменшення початкової ціни продажу до 30%, а у випадку не продажу на повторному аукціоні - шляхом безпосереднього продажу фізичним чи юридичним особам окремо за кожним кредитним договором за ціною останнього аукціону, тобто, зменшеною до 30%, не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин та ґрунтуються на невірному ототожнені врегульованих Положенням № 369 повноважень ліквідатора банку та управителя нереалізованими активами банку.
З огляду на викладене вбачається, що продаж за оскаржуваним договором відступлення майнових прав Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за кредитним договором № 16-32/07-А від 18.07.2007 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за ціною 900,00 грн. було здійснено всупереч здійсненому Національним банком України погодженню, тобто, за відсутності необхідної правоздатності у управителя на вчинення таких дій.
Також, суд погоджується з правовою позицією позивача щодо невідповідності умов договору відступлення права вимоги діючому законодавству. Так, спеціальним нормативним актом у межах спірних правовідносин сторін є Положення № 369 від 28.08.2001, де чітко визначено, що ліквідатор здійснює передавання майна (активів) покупцям після надходження коштів на накопичувальний рахунок або в касу банку. Ліквідатор передбачає таку умову в договорах про купівлю-продаж (п. 10.13). Проте, реалізуючи повноваження управителя за договором про управління від 20.11.2013, відповідач-1 уклав договір про відступлення на умовах, які передбачають оплату активу з відстроченням платежу і, крім того, здійснив його фактичну передачу відповідачу-2 за актом приймання-передачі до отримання коштів.
Отже, передача активів за договором від 30.09.2015 № 028 відбулася до перерахування оплати, тобто з порушенням законних умов продажу, встановлених у п. 10.13 Положення № 369 від 28.08.2001, що також є підставою для визнання договору недійсним за ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України як такого, що не відповідає іншим законодавчим актам та інтересам держави.
Подані відповідачем-1 документи на підтвердження оплати за оскаржуваним договором цесії судом не приймаються в якості належним і допустимих доказів. Так, рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі № 910/23301/17 про стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" стосується заборгованості за договором про відступлення права вимоги від 01.07.2008 № 11/21-50-КА, а не договором від 08.01.2008 № 11/02-01-КІ.
Також не підтверджує факту оплати за договором подане відповідачем-2 платіжне доручення № 89 від 26.10.2018 на суму 4 000,00 грн. і заява від 27.10.2018 про призначення платежу за вказаним платіжним дорученням, оскільки в такій заяві посилання на договір № 045 від 30.09.2015 відсутнє.
Крім того, згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, визначення ринкової вартості майнових прав за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 для їх відчуження здійснювалося виходячи із того, що сума заборгованості за кредитом становила 115 199,29 грн. (85 822,00 грн. - тіло кредиту, 21 511,53 грн. - проценти, 7 865,76 грн. - комісія), у той час, як в п. 1.2.1 договору відступлення було визначено, що розмір заборгованості за таким кредитним договором не день укладення такого договору (тобто, 30.09.2015) становить 630 847,14 грн.
Тобто, укладаючи договір щодо відчуження майнових прав за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 відповідач-1 визначав вартість такого активу виходячи із того, що розмір вимоги за ним становить 115 199,29 грн., отримує він за них 900,00 грн., тоді як в тексті договору про відступлення № 045 від 30.09.2015 мова йде про заборгованість, яка є майже вп'ятеро більшою від вказаною суб'єктом оціночної діяльності 630 847,14 грн.), що дає підстави для висновку про невідповідність встановленої в договорі відступлення ціни продажу реальній ринковій вартості проданого активу, адже доказів її визначення у встановленому порядку (шляхом отримання висновку оцінювача виходячи із дійсної суми заборгованості) матеріали справи не містять.
Суд враховує, що існування простроченої заборгованості за кредитним договором дає підстави для нарахування додаткових сум у вигляді штрафних санкцій та відшкодування знецінення коштів, однак, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 від 28.08.2001 та п. 4.1 договору управління такі нарахування могли бути предметом їх відчуження виключно за наслідками попереднього погодження Національним банком України, доказів чого матеріали справи не містять.
Таким чином, предметом продажу за оскаржуваним договором відступлення було визначено майнові права Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008, які взагалі не були предметом погодження Національного банку України за зверненням відповідача-1.
Отже, вчинення договору відступлення було здійснено з порушенням вимог ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 від 28.08.2001 та п. 4.1 договору управління та за відсутності необхідного обсягу прамочностей у відповідача-1 щодо розпорядження таким майном, що свідчить про недодержання при укладенні договору відступлення встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.
Поряд з викладеним, суд вважає за належне зауважити, що твердження відповідача-1 про безнадійність заборгованості за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 не відповідає дійсності, оскільки з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за даним кредитним договором між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_2 укладеного іпотечний договір від 08.01.2008. Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 30.09.2015 № 045, іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Бурлакою О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 20.
Відповідно до п. 1.4 кредитного договору від 08.01.2008 № 11/02-01-КІ в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування фактично понесених витрат на здійснення забезпеченого іпотекою вимоги, сторони укладають договір іпотеки нерухомості, визначеної п 1.3 цього договору, заставною вартістю 135 030,00 грн.
Судом встановлено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2010 у справі № 2-5594/10 задоволено позовні вимоги Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" до ОСОБА_2 та стягнуто з неї 186 714,17 грн. заборгованості за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2011 у справі № 2-5594/10 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту "Дельта-М" замінено стягувача Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку" на стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" у виконавчому провадженні за виконавчим листом № 2-2594/10, виданим 28.01.2011 на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2010.
22.03.2016 Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.03.2016 у справі № 2-5594/10 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту "Дельта-М" проведено заміну стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" у виконавчому провадженні № 31494980, відкритому на підставі виконавчого листа № 2-5594/10, виданого 28.01.2011 відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2010.
Тобто, з наведеного вбачається, що відповідачами вчинялись дії щодо стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором 11/02-01-КІ від 08.01.2008, ініціювалося відкриття виконавчого провадження, проведено заміну стягувача правонаступником. Про дані обставини суду стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідачі жодних відомостей про наявність вказаного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та вказаних ухвал до відома суду не доводилась, у відзиві на позовну заяву не зазначили.
Щодо інших, визначених позивачем підстав звернення з даним позовом до суду в частині недійсності договору відступлення права вимоги (цесії), суд не вбачає необхідності для їх детального дослідженні на предмет обґрунтованості як підстави для визнання недійсним такого договору, адже з огляду на встановлення відсутності необхідного обсягу повноважень у відповідача-1 на вчинення дій з продажу спірного майна (відсутності передбачених законодавством умов для цього - погодження позивача), встановлення дотримання чи ні положень законодавства при встановленні моменту переходу прав на предмет продажу не впливає на висновок про недійсність договору відступлення, а в силу приписів ч. 3 ст. 209 Цивільного кодексу України вести мову про дотримання нотаріального посвідчення договору можливо лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу, чого в даному випадку судом не встановлено.
За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Встановлена судом недійсність договору відступлення в силу приписів зазначеної норми чинного законодавства України свідчить про відсутність правових підстав володіння відповідачем-2 переданими йому відповідачем-2 документами на підтвердження спірних майнових прав, а тому позовна вимога позивача щодо зобов'язання повернути такі документи є обґрунтованою та правомірною.
Оцінюючи заперечення відповідачів щодо наявності правових підстав у Національного банку України на звернення з даним позовом про визнання недійсним договору відступлення з огляду на принцип здійснення судочинства, який презюмує необхідність наявності порушених прав та інтересів суб'єкта звернення, суд відзначає наступне.
Статтями 4, 5 Господарського процесуального кодексу України передбачається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У Рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.
Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Суд відзначає, що в даному випадку звернення з позовом до суду обумовлюється позивачем як порушенням його права вигодонабувача, метою задоволення вимог в т.ч. якого і було вчинення Договору управління, так і порушенням прав особи, уповноваженої на здійснення контролю за діяльністю управителя, до повноваження якої приписами Глави 14 Положення № 369 від 28.08.2001 та Розділу 7 договору управління віднесено право застосування заходів відповідальності до управителя за неналежне виконання покладених на нього таким договором обов'язків.
З огляду на викладене вбачається, що існування незаконного правочину відчуження спірного активу, що позбавляє можливості задоволення вимог вигодонабувачів за його рахунок, безумовно свідчить про існування порушених прав і інтересів Національного банку України, які підлягають судовому захисту в обраний згідно приписів чинного законодавства України спосіб - шляхом визнання договору відступлення недійсним за зверненням зацікавленої особи.
Більш того, суд враховує, що в даному випадку позивач також виступає особою, наділеною правом контролю за належним виконанням відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань за договором управління, а відтак, і правом на застосування визначених законодавством способів відновлення законності у випадку порушення управителем відповідних обов'язків.
При цьому, посилання відповідачів на встановлення в положеннях договору управління порядку застосування відповідальності до управителя за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень - шляхом пред'явлення Національним банком України вимоги до управителя про відшкодування завданих ним збитків, як на правову підставу відсутності у нього права на звернення з даним позовом до суду судом відхиляється з огляду на наступне.
Так, за змістом п. 7.2 договору управління управитель несе відповідальність за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від управителя відшкодування завданих ним вигодонабувачам збитків.
В той же час, положеннями ст. 1043 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.
Тобто, врегульовуючи в положеннях ст. 1043 Цивільного кодексу України порядок застосування відповідальності до управителя у вигляді стягнення збитків у разі вчинення ним правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень законодавцем вставним словом "може" були вказано на альтернативність відповідного способу захисту, що не може свідчити про обмеження права особи на захист своїх прав внаслідок наведених порушень у інший спосіб ніж стягнення збитків.
Отже, в силу принципу нікчемності угод про відмову від права на звернення до суду, складовою частиною якого є самостійний вибір способу захисту порушених прав, визначення сторонами в положеннях п. 7.2 договору управління іншого ніж встановлено Законом порядку застосування до управителя відповідальності за вчинення відповідного порушення не може бути правовою підставою для обмеження Національного банку України у виборі інших способів захисту порушених прав, адже таке обмеження є нікчемним.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову Національного банку України в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на відповідачів, а в частині оплати судового збору за звернення з даним позовом до суду підлягають відшкодуванню позивачу в повній мірі відповідачем-1, оскільки спір виник саме за наслідками незаконності дій останнього.
Подані відповідачами заяви про розподіл судових витрат не розглядаються у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись ст.ст. 73-80, 129, 231, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір № 045 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії) укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (02002, м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корп. Б, ідентифікаційний код 35199148) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, 3, ідентифікаційний код 39971452) за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008.
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, 3, ідентифікаційний код 39971452) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (02002, м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корп. Б, ідентифікаційний код 35199148) документи, отримані згідно з договором № 045 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (02002, м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корп. Б, ідентифікаційний код 35199148) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (03164, м. Київ, вул. Підлісна, 3, ідентифікаційний код 39971452) за кредитним договором № 11/02-01-КІ від 08.01.2008 та актом приймання-передачі від 30.09.2015.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (02002, м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корп. Б, ідентифікаційний код 35199148) на користь Національного банку України (01061, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106) 3 524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 24.04.2019.
Суддя О.В. Мандриченко