вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" квітня 2019 р. Справа № 911/515/19
За позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Рівненській області
про стягнення 9 326, 00 грн
Суддя Горбасенко П.В.
За участю представників:
від прокуратури: Борисюк А.А. (посв. № 050032 від 12.06.2018);
від відповідача: не з'явилися;
від третьої особи: не з'явилися.
Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави (далі - позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл" (далі - відповідач) про стягнення 9 326 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані завданням відповідачем шкоди державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування, у зв'язку із перевезенням вантажу з порушенням вимог чинного законодавства.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.02.2019 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/515/19, підготовче засідання призначено на 22.03.2019.
19.03.2019 через канцелярію господарського суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву № 19/52 від 15.03.2019 (вх. № 5465/19), згідно якого представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову та розглядати справу без участі представника відповідача. Вказаний відзив прийнято судом.
Також представником відповідача заявлено клопотання про закриття провадження у справі № 19/51 від 15.03.2019 (вх. № 5465/19 від 19.03.2019), згідно якого останній просив суд закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Дане клопотання відповідача залишено судом без задоволення з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у параграфі 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04 та 29465/04) зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і надалі наводиться у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з цим позовом й ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у вказаній нормі процесуального закону термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується із положеннями статей 2, 4, 19 чинної редакції КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, реорганізувавши шляхом злиття Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, установлено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 зазначеного Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З наведеного вбачається, що Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області року виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.
Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
Втім, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати.
При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Ані Конституцією України, ані законами України Укртрансбезпеку чи прокурора в інтересах держави (в особі Укртрансбезпеки) не наділено повноваженням звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.
Крім того, за змістом частини другої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Аналіз наведеного правового врегулювання та суб'єктний склад сторін у цій справі свідчить про те, що спір про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування в дохід Державного бюджету України підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо стягнення коштів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.03.2019 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 05.04.2019.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.04.2019 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 12.04.2019.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2019 закрито підготовче провадження у справі № 911/515/19, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 19.04.2019.
У судовому засіданні 19.04.2019 представник прокуратури підтримав задоволення позовних вимог.
У судове засідання 19.04.2019 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час, місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 ГПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відтак, захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17 та від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17.
Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
З огляду на викладене вище, підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, зокрема, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно. Тому, суд при перевірці обґрунтованості підстав для звернення прокурора з даною позовною заявою досліджує питання можливості здійснення визначеними прокурором позивачами судового захисту їх прав самостійно, належність здійснення захисту ними, та в чому полягає порушення інтересів держави в даному випадку, який на думку прокурора є виключним.
Як на підставу свого звернення до суду з даним позовом в якості позивача прокурор зазначив, що орган, уповноважений відповідно до чинного законодавства звертатись до суду з позовом про примусове стягнення плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, вагові параметри яких перевищують нормативні, відсутній, а Державна служба України з питань безпеки на транспорті та її структурні підрозділи чинним законодавством України не наділені таким правом.
У пункті 1 Положення про Державну службу України з питань безпеки на транспорті (далі - Положення № 103) вказано, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до пп. 27 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Отже, відповідно до підпункту 27 п. 5 Положення № 103 саме Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Враховуючи положення п.1, підпункту 27 п. 5 Положення № 103, Закону України "Про автомобільний транспорт", інші підзаконні нормативно-правові акти про автомобільний транспорт, Державна служба України з безпеки на транспорті має можливість та підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Разом з тим, у позовній заяві прокурором зазначено, що відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, а відтак прокурор відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України та ч. 2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звертається до господарського суду за захистом державних інтересів і набуває статусу позивача.
З огляду на викладені обставини суд вважає, що прокурор звертаючись до суду з позовом у даній справі безпідставно не визначив орган, уповноважений здійснювати державою відповідні функції у спірних правовідносинах.
При цьому, посилання прокурора на те, що чинним законодавством України визначено орган (Укртрансбезпека) уповноважений державою реалізовувати державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства) та здійснювати відповідно до покладених на нього завдань габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, проте у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовами про стягнення нарахованої плати за проїзд великовагових транспортних засобів дорогами загального користування, суперечать приписам наведених вище нормативно-правових актів, зокрема, положенням підпункту 27 п. 5 Положення № 103.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи правову позицію Верховного суду, щодо підставності звернення до суду прокурора, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності у даному випадку та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 статті 226 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про залишення без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України позову Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Рівненській області про стягнення 9 326, 00 грн.
Керуючись ст.ст. 226, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Рівненській області про стягнення 9 326, 00 грн - залишити без розгляду.
2. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд Київської області до Північного апеляційного господарського суду.
Повну ухвалу складено: 24.04.2019.
Суддя П.В.Горбасенко