ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.04.2019Справа № 910/1253/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Військторг», м. Дніпро
до відповідача: Міністерства оборони України, м. Київ
про стягнення 110 545,28 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Військторг» звернулось до Міністерства оборони України про стягнення 110 545,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором № 286/2/17/9 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах) від 28.03.2017 в частині оплати послуг з організації харчування на суму 110 545,28 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
20.02.2019 відповідачем подано до суду відзив на позов, за змістом якого Міністерство оборони України проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність підстав для оплати за рахунок бюджетних коштів послуг, які були надані понад суму договору на 2018 рік без відповідних бюджетних призначень.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
28.03.2017 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Військторг» (виконавець) укладено договір № 286/2/17/9 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах) (далі - Договір).
Згідно з пунктом 2.1 Договору виконавець зобов'язався у 2017 році надати Міністерству оборони України послуги, зазначені у специфікації до цього договору, освіження продовольства, а замовник - прийняти послуги і оплатити у строки та за цінами згідно з положеннями цього договору.
Ціна, кількість та строки надання послуг зазначаються у специфікації. Загальна вартість послуг з ПДВ становить 75 256 352,85 грн. Розшифровки специфікацій на кожну військову частину (установу, заклад) викладені у додатках 13.1.1 та 13.1.2, які будуть невід'ємною частиною цього договору (п. 2.4 Договору).
Відповідно до п. 3.5 Договору приймання послуг за якістю та обсягом здійснюють представники замовника відповідно до вимог чинного законодавства у присутності представника виконавця. Якість та обсяг наданих послуг щодо забезпечення харчуванням оформлюється актом приймання наданих послуг з харчування (додаток № 4 до наказу № 62 від 09.02.2016), який складається представником виконавця та представником замовника щоденно у трьох примірниках: перший - замовнику, другий - представнику замовника, третій - представнику виконавця.
На підставі щоденно оформлених актів приймання наданих послуг з харчування, тричі на місяць (станом на 10, 20 та на останнє число місяця) складається зведений акт приймання наданих послуг із харчування (додаток № 5 до наказу № 62 від 09.02.2016), який підтверджує виконання своїх зобов'язань виконавцем за відповідний період.
Якість та обсяг наданих послуг щодо забезпечення харчовими продуктами оформлюється актом приймання послуг із забезпечення харчовими продуктами (додаток № 6 до наказу № 62 від 09.02.2016), який підтверджує виконання своїх зобов'язань виконавцем за відповідний період.
Згідно з п. п. 4.1, 4.3 Договору ціна цього договору становить 75 256 352,85 грн. У разі виникнення нагальної потреби у харчуванні особового складу військової частини за іншими нормами, які не зазначені у специфікації для конкретної військової частини, харчування особового складу здійснюється за відповідними нормами, визначеними для цієї категорії військовослужбовців. При цьому, оплата харчування здійснюється з розрахунку вартості відповідної норми у договорі, а у разі її відсутності - за вартістю норми харчування № 1 - загальновійськова у межах загальної вартості договору.
Пунктом 5.1 Договору визначено, що розрахунки за цим договором проводяться шляхом оплати фактично наданих виконавцем та прийнятих представником замовника послуг, за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачених на зазначені цілі, протягом 20 банківських діб з дня надходження до замовника наступних документів: рахунків-фактур; зведеного акту приймання наданих послуг із харчування та/або акту приймання послуг із забезпечення харчовими продуктами; підтвердження відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31.12.2016 № 757.
Відповідно до пункту 11.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 включно, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» дія договору про закупівлю може продовжуватись на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
На виконання умов Договору у 2018 році позивачем були надані відповідачу послуги з організації харчування особового складу, на підтвердження чого суду надано реєстри документів на оплату послуг за період з 26.12.2018 по 31.12.2018; рахунки-фактури № 17 від 02.01.2019, № 56 від 03.01.2019, № 16 від 02.01.2019, № 83 від 03.01.2019, № 88 від 03.01.2019, № 131 від 03.01.2019; повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку від 31.12.2018 № 677, від 31.12.2018 № 684, від 31.12.2018 № 675, від 02.01.2019 № 17, від 02.01.2019 № 18, від 02.01.2019 № 123/1512; заявку Міністерства оборони України, на забезпечення продуктами харчування військової частини НОМЕР_1 на період з 21.12.2018 по 31.12.2018; відомість № 132/2019 харчових продуктів, переданих військовій частині НОМЕР_1 , м. Бердянськ за період з 21.12.2018 по 31.12.2018; акт приймання № 132/2019 послуг із забезпечення продуктами харчування військової частини НОМЕР_1 , м. Бердянськ з 21.12.2018 по 31.12.2018 (включно); зведені акти приймання наданих послуг із харчування військової частини НОМЕР_1 , м. Бердянськ № 135/2019 за період з 27.12.2018 по 31.12.2018 (включно), № 134/2019 за період з 21.12.2018 по 26.12.2018 (включно), № 182/2019 за період з 27.12.2018 по 31.12.2018 (включно); акти приймання наданих послуг з харчування військової частини НОМЕР_1 , м. Бердянськ № 134/1 від 21.12.2018, № 134/2 від 22.12.2018, № 134/3 від 23.12.2018, № 134/4 від 24.12.2018, № 134/5 від 25.12.2018, № 134/6 від 26.12.2018, № 135/1 від 27.12.2018, № 135/2 від 28.12.2018, № 135/3 від 29.12.201, № 135/4 від 30.12.2018, № 135/5 від 31.12.2018; зведені акти приймання наданих послуг із харчування військової частини НОМЕР_2 , м. Запоріжжя № 182/3309 за період з 27.12.2018 по 31.12.2018 (включно), № 181/3309 за період з 27.12.2018 по 31.12.2018 (включно); акти приймання наданих послуг з харчування військової частини НОМЕР_2 , м. Запоріжжя № 182/1 від 27.12.2018, № 182/2 від 28.12.2018, № 182/3 від 29.12.2018, № 182/4 від 30.12.2018, № 182/5 від 31.12.2018, № 181/1 від 27.12.2018, № 181/2 від 28.12.2018, № 181/3 від 29.12.2018, № 181/4 від 30.12.2018, № 181/5 від 31.12.2018; зведений акт приймання наданих послуг із харчування військової частини НОМЕР_3 , м. Семенівка Запорізької обл. № 123/1512 за період з 27.12.2018 по 31.12.2018 (включно); акти приймання наданих послуг з харчування військової частини НОМЕР_3 , м. Семенівка Запорізької обл. № 123/1 від 27.12.2018, № 123/2 від 28.12.2018, № 123/3 від 29.12.2018, № 123/4 від 30.12.2018, №123/5 від 31.12.2018; звіти-заявки на приготування їжі за основними та додатковими нормами харчування на 21.12.2018, 22.12.2018, 23.12.2018, 24.12.2018, 25.12.2018, 26.12.2018, 27.12.2018, 28.12.2018, 29.12.2018, 30.12.2018, 31.12.2018.
11.01.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Військторг» та Міністерством оборони України підписано акт звіряння розрахунків за надані послуги з харчування особового складу Збройних Сил України у 2018 році за договором від 28.03.2017 № 286/2/17/9, в якому підтверджено наявність станом на 09.01.2019 розходження на суму 110 545,28 грн вартості наданих виконавцем послуг з харчування особового складу Збройних Сил України понад суму договору на 2018 рік.
Як вказує позивач, відповідачем не було оплачено вартість прийнятих послуг на суму 110 545,28 грн, з зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Господарського кодексу України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
Спірні правовідносини склались між сторонами з приводу виконання договору про закупівлю, укладеного відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір № 286/2/17/9 про закупівлю харчування (послуги щодо забезпечення харчуванням, харчовими продуктами особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах) від 28.03.2017 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є змішаним договором, що містить елементи договору поставки та договору про надання послуг.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось судом, у пункті 5.1 Договору сторони визначили, що розрахунки проводяться шляхом оплати фактично наданих виконавцем та прийнятих представником замовника послуг, за умови надходження коштів з Державного бюджету України, передбачених на зазначені цілі, протягом 20 банківських діб з дня надходження до замовника наступних документів: рахунків-фактур; зведеного акту приймання наданих послуг із харчування та/або акту приймання послуг із забезпечення харчовими продуктами; підтвердження відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31.12.2016 № 757.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 5.1 Договору, настання строку оплати відповідачем послуг, наданих позивачем, пов'язується безпосередньо з фактом прийняття таких послуг замовником та надання виконавцем вказаних в договорі документів.
Матеріали справи містять копію підписаного обома сторонами акту від 11.01.2019 звіряння розрахунків за надані послуги з харчування особового складу Збройних Сил України у 2018 році за договором від 28.03.2017 № 286/2/17/9, за змістом якого у 2018 році сума договору становила 60 624 458,69 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Військторг» надано послуги на суму 60 734 212,84 грн, з них - оплачено 60 623 667,56 грн. Розходження сум станом на 09.01.2019 становить 110 545,28 грн.
Відповідач не висловив будь-яких заперечень щодо вартості, якості та обсягу прийнятих послуг, а також не зазначив зауважень щодо факту отримання ним документів, передбачених пунктом 5.1 Договору. Одночасно з цим, з приводу заперечень відповідача щодо недотримання при виконанні Договору вимог бюджетного законодавства господарський суд зауважує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.
Отже, законом передбачено, що погашення зобов'язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов'язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.
Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).
Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу державної влади або органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В свою чергу, бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732, також визначає, що бюджетним фінансовим зобов'язанням є зобов'язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов'язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.
Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов'язання» та «господарське зобов'язання», які позивач безпідставно ототожнює.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Як вбачається з фабули справи «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» Суд встановив, що одному з заявників було відмовлено у виплаті грошових коштів з державного бюджету на виконання рішення національного суду у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань в Державному бюджеті України на 2004 та 2005 роки. Суд погодився, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні судових рішень, тим не менше, за висновками Суду, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції.
Враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутність відповідних бюджетних призначень не є підставою для звільнення від обов'язку виконання господарського зобов'язання.
Як вказує позивач, станом на день звернення до суду заборгованість відповідача не сплачена та становить 110 545,28 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 110 545,28 грн.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних Товариства з обмеженою відповідальністю «Військторг» та стягнення з Міністерства оборони України заборгованості за надані послуги в розмірі 110 545,28 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 921,00 грн.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Військторг» до Міністерства оборони України про стягнення 110 545,28 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Військторг» (49101, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, буд. 6; ідентифікаційний код 39896098) заборгованість за надані послуги в розмірі 110 545 (сто десять тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн 28 коп. та судовий збір в розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 23.04.2019.
Суддя В. В. Князьков