Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №819/352/16
адміністративне провадження №К/9901/12935/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 819/352/16
за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Осташа А.В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів: Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про:
- визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) №007-19553-230215 від 23 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2;
- зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельтабанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) №007-19553-230215 від 23 лютого 2015 року.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами встановлено, що 23.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір № 007-19553-230215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» відповідно до умов якого Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок та приймає від вкладника внесені ним в порядку, передбаченому цим договором, грошові кошти в сумі 4855,00 доларів США з нарахуванням 5,5% річних.
Відповідно до п. 1.8 зазначеного договору зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або депозитного рахунку вкладника, або готівкою через касу Банку в день укладення сторонами цього Банку.
Позивач доручив розмістити належні їй кошти на депозит у АТ «Дельта Банк» в сумі 4855,00 дол. США ОСОБА_4 відповідно до укладеного договору доручення від 23 лютого 2015 року.
На виконання зазначених договорів ОСОБА_4 23.02.2015 перерахувала зі свого поточного рахунку на депозитний рахунок позивача 4855,00 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №46307659 від 23.02.2015.
30 жовтня 2014 року Національним банком України було прийнято Постанову № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків.
23.09.2015 Уповноваженою особою Фонду направлено ОСОБА_2 повідомлення №8821/2907 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 007-19553-230215 від 23.02.2015 відповідно до п.7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Таким чином, інформацію щодо вищезазначеного договору не включено до переліку вкладників ПАТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Позивач, вважаючи протиправним рішення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) та дії відповідачів щодо невключення її до переліку та Загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта Банк", звернулась з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що договір банківського вкладу було укладено в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою запроваджено обмеження в діяльності банку, зокрема йому заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що відповідачами не доведено належними доказами наявності підстав для віднесення договору банківського вкладу, укладеного між нею та банком, до категорії нікчемних. Наголошено на тому, що позивачу на момент укладення договору банківського вкладу нічого не було відомо про встановлення обмежень щодо здійснення ПАТ "Дельта Банк" операцій із залучення вкладів. При цьому укладення договору в період дії таких обмежень не свідчить про намір позивача отримати переваги, прямо не встановлені для нього законом.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Як встановили суди, позивач уклала з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) 23 лютого 2015 року.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди послались на факт укладення договору банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних".
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів, оскільки вказана постанова відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження відповідачем не надано та судами не встановлено.
При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути само по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI. Більш того, положення частини 3 статті 38 Закону 4452-VI станом на час виникнення спірних правовідносин взагалі не містили такої підстави для віднесення правочину до категорії нікчемних, як вчинення такого правочину під час віднесення банку до категорії проблемних.
Суд касаційної інстанції зазначає, що саме наявність чи відсутність передбачених законом підстав для невключення до переліку вкладників, зокрема чи пов'язує відповідач такі обставини з нікчемністю правочинів, підлягає перевірці та встановленню в рамках розгляду даної справи на підставі дослідження відповідних доказів.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суди не з'ясували питання, чи є позивач вкладником у розумінні статті 2 Закону №4452-VI, чи є у такої особи залишок коштів на вкладному рахунку, коли саме було розміщено такі кошти на рахунок та чи у відповідності до вимог чинних на той час нормативно-правових актів.
Крім того, Уповноважена особа віднесла правочин, укладений позивачем, до категорії нікчемних саме з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI. Втім, суди, відмовляючи в задоволенні позову, не вказали, в чому саме проявилось надання позивачу переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, та якими доказами це підтверджено.
З приводу позовних вимог щодо визнання протиправним та нечинним рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 23 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем, суд касаційної інстанції зазначає, що згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону №4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Оскільки рішення про нікчемність правочинів (незалежно від способу його оформлення) є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, який не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття такого рішення. Відтак права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Отже, встановлена правова природа такого рішення (наказу) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду у формі рішення про нікчемність правочину (договору) не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах).
Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказані обставини залишили поза увагою та відмовили в задоволенні позову у вказаній частині, а тому у судові рішення у цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) №007-19553-230215 від 23 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2, а в решті позовних вимог справу слід направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Під час нового розгляду справи суду слід з'ясувати фактичні обставини щодо наявності чи відсутності у Уповноваженої особи Фонду передбачених законом підстав для невключення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2016 року - скасувати.
Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) №007-19553-230215 від 23 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2, - закрити.
В частині позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельтабанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) №007-19553-230215 від 23 лютого 2015 року - справу №819/352/16 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду