24 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3077/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Пліша М.А.,
за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,
позивач: не з'явився
відповідач-1: не з'явився
відповідач-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Київській області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 рокуу справі №461/9764/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Київській області, інспектора батальйону патрульної поліції в с.Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Радченко В.Є.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
27 грудня 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідачів - Управління патрульної поліції у Київській області, інспектора батальйону патрульної поліції в с. Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ОСОБА_2 та просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора батальйону патрульної поліції в с.Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ОСОБА_2 серії НК №351977 від 11 грудня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.1ст.122 КУпАП та закрити провадження у справі; стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та 50 грн. комісії за здійснення платежу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою визначається порушення п. 12.6 «г» ПДР України та правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим прийнято рішення про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.. Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1, 11 грудня 2018 року о 12 годині 26 хвилини, керуючи транспортним засобом «Skoda Octavia А5», державний номерний знак ВС 8822СІ, рухаючись автомобільним шляхом міжнародного значення М-06 Київ-Чоп 66 км, рухався зі швидкістю 145 км/год., при цьому перевищив швидкість руху поза межами населеного пункту. Проте,позивач зазначає, що рухався зі швидкістю руху 110 км/год., яка дозволена Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Під час складання постанови відповідач не наддав жодного доказу, який би підтверджував обвинувачення в порушенні правил дорожнього руху. Окрім того, зазначив, що працівник поліції на його вимогу не пред'явив службове посвідчення. Також, позивач звернувся з проханням до працівників поліції пред'явити оригінал сертифікату на лазерний вимірювач швидкості руху ТruСАМ ТС001135, однак таке прохання було проігноровано.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії НК №351977 від 11 грудня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1ст.122 КУпАП закрито справу про адміністративне правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнуваньУправління патрульної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3050,00 грн..
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у Київській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що винесення постанови відповідачем в порядку скороченого провадження на місці вчинення правопорушення позивачем було здійснено відповідно до та в межах чинного законодавства. Крім того, розглядаючи адміністративну справу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Звертає увагу, що недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Також зазначає, що властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCAM. Впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов'язковим. Таким чином звертає увагу, що всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли перевірку. Апелянт вважає, що позивач звернувся до суду з позовною заявою з метою уникнути відповідальності за вчинене ним правопорушення, а сама незгода позивача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності не є підставою для звільнення від адміністративної відповідальності та скасування постанови.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Особи, якіберуть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою інспектора батальйону патрульної поліції в с.Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ОСОБА_2 серії НК №351977 від 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 255,00 грн..
Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1, 11 грудня 2018 року о 12 годині 26 хвилин, керуючи транспортним засобом марки «Skoda Octavia А5», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись автомобільним шляхом міжнародного значення М-06 Київ-Чоп 66 км, рухався зі швидкістю 145 км/год., при цьому перевищив швидкість руху поза межами населеного пункту, чим порушив п.12.6 «г» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 10 жовтня 2001 року №1306. Швидкість руху вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху TruCAM ТС001135.
Вважаючи постанову інспектора батальйону патрульної поліції в с.Чайки Управління патрульної поліції у Київській області ОСОБА_2 серії НК №351977 від 11 грудня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.1ст.122 КУпАП протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 здійснив порушення вимог ч.1 ст.122 КУпАП, а тому постанова у справі про адміністративне правопорушення серії НК №351977 від 11 грудня 2018 року є протиправною та підлягає скасуванню, а справа закриттю. А витрати на професійну правничудопомогу в розмірі 3050 грн. підтверджені належними доказами, а тому підлягають до задоволення.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п.12.6 «г» Правил дорожнього руху слідує, що поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год..
Згідно ч. 1ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафнихбалів.
Згідно з ч. 3 ст.254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2ст. 258 КУпАП (в редакції Закону від 14 липня 2015 року № 596-VIII), протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національноїполіції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Таким чином, вчинене позивачем порушення правил дорожнього руху належить до випадків скороченого провадження, а тому відповідач мав право розглянути справу у скороченому провадженні та на місці вчинення правопорушення винести постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Так, у відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відео записуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, доказом вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1, наданим відповідачем, є фото з приладу ТruCAMTC001135. В підтвердження достовірності доказів надано свідоцтво про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/11934, яке чинне до 25 вересня 2019 року та сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки №UA-МІ/1-2903-2012 від 29 серпня 2012 року.
Проте, колегія суддів, перевіривши надані відповідачем докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення встановила, що з фото, яке зроблено засобом вимірювальної техніки Tru CAMTC001135, яке міститься в матеріалах справи не видно, що на останньому зафіксовано саме транспортний засіб марки «Skoda Octavia А5» з номерним знаком ВС8822СІ, як і не встановлено, що водієм транспортного засобу є саме позивач. На даному фото зафіксовано кілька машин, які рухаються на даному відрізку дороги.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано докази відео фіксування правопорушення здійсненого позивачем, а також копію відеозаписів з бодікамер працівника БПП в с.Чайки УПП в Київській області, яка складала оскаржувану постанову.
Таким чином, факт правопорушення не підтверджено належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 здійснив порушення вимог ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 139КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 1та ч.2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надано договір про надання правничої допомоги укладений між адвокатом ОСОБА_3 та ОСОБА_1, акт наданих послуг та дві квитанції для здійснення касової операції. Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що сума яка підлягає стягненню становить 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а не 5000,00грн., оскільки підстави стягувати на користь позивача 2000,00 грн. за участь в судових засідання відсутні, оскільки розгляд справи проводився без участі позивача та його представника. Таким чином відповідно стягуються 30 грн. комісії за послуги банку по перерахуванню адвокату коштів.
Тобто,за рахунок асигнуваньУправління патрульної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 вірно стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3030,00грн..
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.4 ст.229, ст.ст. 272, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Київській області залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 рокуу справі №461/9764/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. (стаття 272 КАС)
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6