23 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2761/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 140/87/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРС СІСТЕМ" до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Валюх В.М.,
час ухвалення рішення - 13.02.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 13.02.2019 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІРС СІСТЕМ» (далі - ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ», позивач) звернулося з позовом до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Луцький РВДВС, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 про стягнення виконавчого збору від 28.12.2017.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.10.2017 заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 54858656) з виконання наказу про примусове виконання рішення № 903/580/17-1, виданого 04.10.2017 Господарським судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» на користь ОСОБА_1 «Волинь-зерно-продукт» 1798368,00 грн. основного боргу, 560510,40 грн. 30% штрафу та 35383,18 грн. по сплаті судового збору, а всього 2394261,58 грн. боргу.
Фактично в ході здійснення виконавчого провадження на користь стягувача ОСОБА_1 «Волинь-зерно-продукт» було стягнуто 40219,38 грн.
21.12.2017 стягувач ОСОБА_1 «Волинь-зерно-продукт» подав заяву про повернення виконавчого документу, у зв'язку із чим 28.12.2017 заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Як стало відомо позивачу в січні 2019 року, одночасно із вказаною постановою, а саме 28.12.2017, заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» виконавчого збору в розмірі 239426,16 грн.
Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору від 28.12.2017 незаконною з тих підстав, що розмір виконавчого збору у вказаній постанові визначений з порушенням вимог частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), оскільки сума виконавчого збору розрахована не з фактично стягнутої суми боргу в межах виконавчого провадження, а із суми, вказаної у виконавчому документі, та без урахування стягнутого виконавчого збору в розмірі 4034,72 грн. Крім того, в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем не було вчинено дій, спрямованих на примусове виконання, за наслідками яких мало б місце стягнення суми заборгованості в межах виконавчого провадження, що виключає можливість стягнення виконавчого збору.
Позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 про стягнення виконавчого збору від 28.12.2017.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що постанову про стягнення виконавчого збору №54858656 від 28.12.2017 року було винесено з додержанням норм законодавства.
Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавчий документ (наказ про примусове виконання рішення № 903/580/17-1, виданий 04.10.2017 Господарським судом Волинської області) було повернуто постановою заступника начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 від 28.12.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП № 54858656) на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, при цьому, під час виконавчого провадження № 54858656 було частково стягнуто борг в сумі 40219,38 грн. та стягнуто виконавчий збір в розмірі 4034,72 грн. (що становить більше 10 відсотків від суми, що фактично стягнута), тому у заступника начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для винесення постанови від 28.12.2017 про стягнення з боржника ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» виконавчого збору в сумі 239426,16 грн.
Крім того, суд звертає увагу, що розмір виконавчого збору в оскаржуваній постанові від 28.12.2017 про стягнення виконавчого збору визначений з порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на момент її винесення), оскільки такий розмір обрахований не із суми боргу, що фактично стягнута під час виконавчого провадження (40219,38 грн.), а із загальної суми, що підлягала стягненню відповідно до наказу про примусове виконання рішення № 903/580/17-1, виданого 04.10.2017 Господарським судом Волинської області (2394261,58 грн.).
Суд також враховує, що в ході виконавчого провадження № 54858656 органом державної виконавчої служби було частково стягнуто борг в сумі 40219,38 грн., тоді як в оскаржуваній постанові від 28.12.2017 розмір виконавчого збору визначено на рівні 239426,16 грн., що значно перевищує суму коштів, стягнутих фактично під час виконання вказаного виконавчого документу.
Відтак, оскільки суд дійшов висновку, що постанова від 28.12.2017 про стягнення виконавчого збору прийнята безпідставно, розмір виконавчого збору у ній визначений з порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на момент її винесення), тому з наведених вище підстав та виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови підлягають до задоволення.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 09.10.2017 заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 54858656) з виконання наказу про примусове виконання рішення № 903/580/17-1, виданого 04.10.2017 Господарським судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» на користь ОСОБА_1 «Волинь-зерно-продукт» 1798368,00 грн. основного боргу, 560510,40 грн. 30% штрафу та 35383,18 грн. по сплаті судового збору, а всього 2394261,58 грн. боргу.
21.12.2017 за вих. № 1587 ОСОБА_1 «Волинь-зерно-продукт» звернулося до заступника начальника Луцького РВДВС із заявою про припинення виконавчого провадження № 548586656 відносно боржника ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» та повернення виконавчого документа стягувачу.
28.12.2017 заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП № 54858656), відповідно до якої на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII повернув стягувачу виконавчий документ (наказ про примусове виконання рішення № 903/580/17-1, виданий 04.10.2017 Господарським судом Волинської області) та авансовий внесок у розмірі 31949,00 грн.
Крім того, 28.12.2017 заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про стягнення виконавчого збору (ВП № 54858656), відповідно до якої стягнув з боржника ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» виконавчий збір у розмірі 239426,16 грн.
Копію вказаної постанови було скеровано на адресу ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» супровідним листом від 28.12.2017 № 19367, проте у матеріалах справи відсутні докази його вручення позивачу.
03.01.2018 заступник начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 55451820) з виконання постанови № 54858656 від 28.12.2017 про стягнення виконавчого збору в сумі 239426,16 грн.
Копію вказаної постанови було скеровано на адресу ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» супровідним листом від 03.01.2018 № 293, на якому міститься відмітка про ознайомлення представником боржника із матеріалами виконавчого провадження 10.01.2019.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ).
Разом з цим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.
Зокрема, ч. 5 ст. 27 вказаного Закону передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Згідно ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З системного аналізу вказаних норм законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Норми ст. 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умови за яких виконавчий збір не стягується, зокрема, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.04.2018 у справі № 825/739/17 (К/9901/2103/17), від 30.05.2018 у справі № 808/3791/16 (К/9901/20636/18).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки під час виконавчого провадження № 54858656 було частково стягнуто борг в сумі 40219,38 грн. та стягнуто виконавчий збір в розмірі 4034,72 грн. (що становить більше 10 відсотків від суми, що фактично стягнута), тому у заступника начальника Луцького РВДВС ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для винесення постанови від 28.12.2017 про стягнення з боржника ОСОБА_1 «ІРС СІСТЕМ» виконавчого збору в сумі 239426,16 грн., так як така повинна становити 10% суми, що фактично стягнута.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 140/87/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_5
Повне судове рішення складено 24.04.2019