23 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3019/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 1340/6030/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Львівський обласний військовий комісаріат про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Крутько О.В.,
час ухвалення рішення - 31.01.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 06.02.2019 року,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить визнати протиправним і скасувати п.29 розділу IV рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби, оформленого протоколом від 15.06.2018 року № 9 щодо позбавлення ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій; зобов'язати Міністерство оборони України повернути статус учасника бойових дій, посвідчення учасника бойових дій та нагрудний знак - «Ветеран війни - учасник бойових дій» і листи талони на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що лише після набрання чинності 16.04.2017 року змін до абзацу другого пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ Кабінет Міністрів України був уповноважений вносити зміни в Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014 в частині позбавлення статусу учасника бойових дій, що ним і було зроблено шляхом прийняття постанови від 18.10.2017 № 789. До цього часу пункт 8 Порядку № 413 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року № 104 в частині надання повноважень комісії або міжвідомчій комісії щодо позбавлення статусу учасника бойових дій суперечив приписам абзацу другого пункту 19 статті 6 Закону № 3551-ХІІ, а тому його застосування до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 789 є протиправним. Крім того, позивач покликається на те, що поза увагою комісії Міністерства оборони України залишились ті обставини, що умисний тяжкий злочин вчинено, точний час не встановлено, у період з липня 2015 по січень 2016, і до фактичного звільнення його у запас за пунктом «є» у зв'язку з вислугою встановлених строків військової служби (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2016 № 234) він продовжував виконувати покладені на нього обов'язки та накази з виконанням бойових завдань, за що був нагороджений грамотами, відзнаками та медалями, як командуванням Військової частини НОМЕР_1 , Міністром оборони України, так і Президентом України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що вироком від 29.08.2017 року Новоайдарівським районним судом Луганської області ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 Кримінального кодексу України.
Підставою для позбавлення комісією статусу учасника бойових дій є копія обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, що надійшов від органів прокуратури, органів або установ виконання покарань, а також від інших осіб, установ або органів у випадках, передбачених законом, на розгляд комісії або міжвідомчої комісії для прийняття відповідного рішення.
Апелянт вказує, що комісія діяла виключно в межах чинного законодавства, а отже відсутні підстави для скасування оскаржуваного протоколу.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки умисний тяжкий злочин ОСОБА_1 вчинив у період з липня 2015 по січень 2016 (точний час не встановлено), підставою для позбавлення статусу учасника бойових дій зазначено вирок Новоайдарівського районного суду Луганської області, який винесений 29.08.2017 року, тобто до набрання чинності постановою КМУ від 18.10.2017 р. № 789, тому оскаржене рішення про позбавлення позивача статусу учасника бойових дій є протиправним.
Судом враховано також важкий характер служби позивача у зоні АТО, його особу, неодноразове нагородження його відзнаками, грамотами, медаллю «Захиснику Вітчизни», нагрудним знаком «Знак пошани». Крім того, враховано також обставини, зазначені у вироку. З врахуванням вказаного, суд прийшов до переконання, що рішення відповідача про позбавлення позивача статусу учасника бойових дій не відповідає критеріям обґрунтованості, справедливості та розсудливості.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 комісією Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби 24.04.2015 року визнаний учасником бойових дій.
Відповідно до довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 19.07.2018 № 632 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції з 09.07.2014 по 10.10.2014, з 29.10.2014 по 03.12.2014, з 07.02.2015 по 06.04.2016, з 22.05.2016 по 23.06.2016.
29.08.2017 року Новоайдарівським районним судом Луганської області ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 263 Кримінального кодексу України.
Згідно п. 29 розділу IV рішення комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов'язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби, оформленого протоколом від 15.06.2018 року № 9 ОСОБА_1 позбавлений статусу учасника бойових дій. Підставою прийняття рішення зазначено вирок Новоайдарівського районного суду Луганської області від 29.08.2017 року у справі 419/1841/17.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, зєднань, обєднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону № 3551-XII (в редакції, чинній до 16.04.2017) військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України;
На виконання вказаних вимог Закону № 3551-XII Кабінет Міністрів України 20 серпня 2014 року прийняв постанову за № 413, якою затвердив Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі-Порядок № 413).
Порядок № 413 визначав процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб (п.1).
Законом України від 16.03.2017 р. № 1952-VIII внесені зміни в абзац другий пункту 19 частини першої статті 6 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, відповідно до яких вказаний абзац викладений в такій редакції: ,, Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України».
В порядку виконання зазначених у статті 6 приписів Закону № 3551-XII Кабінет Міністрів України постановою від 18.10.2017 р. № 789 вніс зміни в Порядок № 413, його назва була викладена в такій редакції : «Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення».
Порядок №с 413 (в редакції постанови КМУ від 18.10.2017 р. № 789) визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб.
Отже, лише після набрання чинності 16.04.2017 року змін до абзацу другого пункту 19 статті 6 Закону № 3551-XII Кабінет Міністрів України був уповноважений вносити зміни в Порядок № 413 в частині позбавлення статусу учасника бойових дій, що ним і було зроблено шляхом прийняття постанови від 18.10.2017 р. № 789.
До цього часу пункт 8 Порядку № 413 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 р. № 104 в частині надання повноважень комісії або міжвідомчій комісії щодо позбавлення статусу учасника бойових дій суперечив приписам абзацу другого пункту 19 статті 6 Закону № 3551-XII, а тому його застосування до внесення змін постановою КМУ від 18.10.2017 р. № 789 є протиправним.
Частиною 1 статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як встановлено колегією суддів та підтверджено матеріалами справи, умисний тяжкий злочин ОСОБА_1 вчинив у період з липня 2015 по січень 2016 (точний час не встановлено), підставою для позбавлення статусу учасника бойових дій зазначено вирок Новоайдарівського районного суду Луганської області, який винесений 29.08.2017 року, тобто до набрання чинності постановою КМУ від 18.10.2017 р. № 789.
Проаналізувавши та вивчивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що на момент винесення вищевказаного вироку, чинним законодавством не було передбачено підстав для позбавлення статусу учасника бойових дій, а тому рішення відповідача не може грунтуватися на тих фактичних обставинах та законах, які на момент ухвалення вироку хронологічно ще не відбулися.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів встановила, що оскаржене рішення про позбавлення позивача статусу учасника бойових дій є протиправним.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 1340/6030/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Я. С. Попко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 24.04.2019 року