24 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3987/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.
позивач:не з'явився
відповідач: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу поліцейського роти № 2 першого батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2019 року у справі № 161/20435/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до поліцейського роти № 2 першого батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області рядового поліції ОСОБА_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
суддя в 1-й інстанції - Філюк Т.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
19 грудня 2018 року позивач - ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - поліцейського роти № 2 першого батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області рядовий поліції ОСОБА_1 та просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №704646 від 31 жовтня 2018 року, якою його притягнуто до відповідальності.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що31 жовтня 2018 року поліцейським роти № 2 Управління патрульної поліції у Волинській області ОСОБА_1 складено постанову, зі змісту якої слідує, що позивач керував транспортним засобом марки «RenaultMaster» kS04098 без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 «г» Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КАС. За вказане правопорушення на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.. Вважає винесену постанову незаконною, та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що будь яких порушень, в тому числі Правил дорожнього рухуУкраїни, не вчиняв, а тому поліцейський не мав права його зупиняти з підстав перевірки полісу страхування.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2019 року позов задоволено. Постанову серії ЕАВ №704646 від 31 жовтня 2018 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1ст.122 КУпАП- скасовано. Провадження по справі про адміністративне правопорушення - закрито.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - поліцейський роти № 2 першого батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області рядовий поліції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2019 року прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що пунктом 21.3 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено, що поліс страхування може бути пред'явлений на вимогу повноважної особи лише у випадку складання нею протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Таким чином вважає, що вищезазначеним Законом визначено додаткові повноваження підрозділів Національної поліції щодо контролю за наявністю полісу обов'язкового страхування у такому випадку, як складання протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Звертає увагу, що позивачем не спростовано факт керування транспортним засобом та відсутності не пред'явлення поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент зупинки відповідачем транспортного засобу - а відповідно і факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв'язку з притягненням до адміністративної відповідальності, однак не вказують на неправомірність дій відповідача.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частини 4статті 229 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 31 жовтня 2018 року поліцейським роти № 2 Управління патрульної поліції у Волинській області ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №704646 за ч.1ст.126КУпАПта притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 425,00 грн.
З вказаної постанови вбачається, щоКачур ОСОБА_2 Ілліч31 жовтня 2018 року о 17:35 год., у м. Луцьку по вул. Дубнівська,41, керував транспортним засобом марки «Renault Master» kS04098 без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 «ґ» Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КАС(а.с. 3).
Вважаючи постанову протиправною та такою, що винесена без достатнього з'ясування всіх обставин справи, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови не надано, а сам факт ненадання позивачем договору страхування інспектору не являється адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1статті 126 КУпАП, тому постанову поліцейського роти № 2 Управління патрульної поліції у Волинській області ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №704646 від 31 жовтня 2018 року слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з ч.1ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306(зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього рухувизначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП Україниадміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пп. «ґ» п. 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Як встановлено частиною 1 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису,у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, перевірка документiв особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладiв i технічних засобiв, що мають функцiї фото- i кiнозйомки, вiдеозапису, засобiв фото- i кiнозйомки, вiдеозапису.
Оцінюючи доводи скаржника стосовно правомірності винесення оскаржуваної постанови, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (із вичерпного переліку підстав).
Отже, вимозі працівника поліції щодо пред'явлення для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов'язково має передувати порушення водієм ПДР, скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені вищезазначеною статтею Закону.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 березня 2019 року №686/11314/17.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова складена щодо порушення позивачем лише п.п.2.1 «ґ» ПДР України, що виявилось у непред'явленні полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Складу іншого адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_2, оскаржувана постанова не містить.
Поряд з тим, відповідач наголошуючи на обов'язку власників наземних транспортних засобів мати при собі поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, не вказує на причину зупинки автомобілю позивача, всупереч вимогам ст.35 Закону України «Про Національну поліцію».
Доказів на підтвердження факту притягнення позивача до відповідальності за вчинення інших адміністративних правопорушень чи оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди відповідачем не надано, а судом таких не здобуто.
Таким чином, з урахуванням досліджених обставин справи судом першої інстанції та не встановлення законності підстав вимоги для зупинки та перевірки документів колегія судів приходить до висновку, що відповідачем не доведена правомірність вчинених дій та як наслідок прийняття спірної постанови, яку не можна вважати, як таку, що прийнята у належний спосіб та порядок встановлений законом, з дотриманням прав особи, яка притягалась до адміністративної відповідальності.
Отже, аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено факту вчинення ОСОБА_2, адміністративного правопорушення, а тому постанова поліцейського роти № 2 Управління патрульної поліції у Волинській області ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №704646 від 31 жовтня 2018 року є протиправною, що зумовлює обґрунтованість висновків суду першої інстанції про її скасування та закриття провадження у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ч. 4 ст. 229, ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу поліцейського роти № 2 першого батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області рядовий поліції ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2019 року у справі № 161/20435/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. (стаття 272 КАС).
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_5