23 квітня 2019 року№ 857/3158/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.
за участю секретаря судового засідання Гром І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, ухвалене суддею Гаврилко С.Є., 16:23:02 год, м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення 12 лютого 2019 року, у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
06.08.2018 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_2 №ЗК290/846/АВ/П/ПТ-ТД-ФС- 129 від 24.07.2018 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_2 №ЗК290/846/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129 від 24 липня 2018 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області не доведено допустимими та достатніми доказами те, що громадянин ОСОБА_3, який 27 червня 2018 року був присутнім за місцем проведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, надавав послуги з реалізації продукції, належної останньому, чи виконував договірні обов'язки, як працівник, найнятий ОСОБА_1, а за вчинену ним роботу/послугу отримав відповідну, обіцяну ОСОБА_1, як роботодавцем, та гарантованою державою, як гарантом трудових прав, відповідну винагороду. Водночас, відповідачем не надано доказів на підтвердження, які вказували б на факт праці фізичної особи у ФОП ОСОБА_1Також судом першої інстанції встановлено, дослідивши відео- та фотоматеріали, які були надані суду, що при проведенні виїзного інспектування, інспектор з праці, ОСОБА_4, вийшла за межі повноважень, передбачених Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 року № 295.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його винесеним з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права,Управління Держпраці у Закарпатській області оскаржило його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що перевірку позивача було проведено Управлінням Держпраці у Закарпатській області правомірно в межах повноважень та за наявності підстав, визначених Порядком контролю та Міжнародними Конвенціями. Інспектор праці не мав права розголошувати підставу проведення інспекційного відвідування та надавати її для ознайомлення ФОП ОСОБА_1 А тому не заслуговує на увагу твердження позивача про те, що інспектори праці порушили чинне законодавство не назвавши ФОП ОСОБА_5 підставу проведення інспекційного відвідування.
Не заслуговує на увагу також твердження позивача, що на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню. До відзиву додається роздруківка з офіційного вебсайту Державної служби України з питань праці із зазначенням останньої дати оновлення інформації.
Щодо відсутності ФОП ОСОБА_1 як суб'єкта господарювання у Плані заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) Державної служби України з питань праці на 2018 рік, то апелянт звертає увагу, що відповідно до Порядку контролю та Міжнародних конвенцій такий вид заходів державного нагляду як інспекційні відвідування не має поділу на планові та позапланові.
Апелянт стверджує, що Інспекційним відвідуванням проведеним 27.06.2018 року встановлено, що за адресою м. Рахів, вул. Миру № 52 знаходився на робочому місці і виконував роботу ОСОБА_3. У своєму поясненні від 27.06.2018 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець м. Рахів вул. Л.Українки №12, зазначив, що він допомагав підприємцю ОСОБА_1 викладати товар. В той же час зафіксовано на фото, що о 9 год. 15 хв. в присутності інспекторів праці, ОСОБА_3 провів реалізацію 1 кг абрикос.
Таким чином, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 27.06.2018 року допустив до роботи ОСОБА_3, не уклавши з ним трудовий договір, чим порушив ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України.
Крім того, апелянт зазначає, що постанова Рахівського районного суду Закарпатської області від 19.07.2018року у справі №305/1179/18, якою провадження у справі про адміністративне, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, не має преюдиційного значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення в даній справі.
До суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області справи №308/9107/17, в задоволенні якого, на думку колегії суддів, слід відмовити.
Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст.313 КАС України.
На підставі ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Рахівська районна державна адміністрація листом № 013-20/448 від 20 червня 2018 року проінформувала управління Держпраці України в Закарпатській області, що в ході проведення виїзних обстежень суб'єктів господарювання району виявлено ряд офіційно не працевлаштованих працівників, в тому числі ФОП ОСОБА_1
22 червня 2018 року Управління Держпраці у Закарпатській області видало наказ №109 про проведення інспекційного відвідування на підставі доручення Держпраці від 19.06.2018року; листа Рахівської РДА № 01.3-20/448 від 20.06.2018 року; службової записки головного державного інспектора Юртина В.Ф.; протоколу засідання міжвідомчої комісії від 13.06.2018 року.
26 червня 2018 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області було видано направлення № 703 про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_6 такими посадовими особами: головним державним інспектором Дудаш Е.В., за участю головних державних інспекторів Цапули Н.І. та Берника З.П.
26 червня 2018 року посадовими особами управління Держпраці у Закарпатській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на підставі вищезазначеного направлення.
За результатом перевірки складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, №ЗК290/846/АВ від 27 червня 2018 року, яким зафіксовано, що при проведенні 27 червня 2018 року з 09:20 год. по 09:45 год. інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1Й встановлено, що за місцем здійснення його підприємницької діяльності в приміщенні магазину за адресою: 90600, Рахівський район, м. Рахів, вул. Миру, 52 був присутній один працівник ОСОБА_3. Від нього та ФОП ОСОБА_6 отримано пояснення. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 27 червня 2018 року допустив до роботи ОСОБА_3 не уклавши з ним трудовий договір, а відтак порушив вимоги частини 3 статті 24 КЗпП України.
Рішенням начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_7В щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗК290/846/АВ/П/ПТ-ТД від 3 липня 2018 року вирішено, що справа підлягає розгляду відповідно до статті 265 КЗпП України 17 липня 2018 року в Управлінні Держпраці у Закарпатьскій області за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, 16.
16 липня 2018 року до Управління Держпраці у Закарпатській області надійшла заява від ФОП ОСОБА_1 про перенесення дати розгляду акту у зв'язку з різким погіршенням стану здоров'я.
16 липня 2018 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області була розглянута дана заява, а розгляд справи перенесений на 24 липня 2018 року о 9:30 год.
24.07.2018 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_2 винесено постанову про накладення штрафу №ЗК290/846/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-129, відповідно до якої фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у правопорушенні, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України - фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення - 111,690,00 гривень.
Також встановлено, що за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Закарпатській області 02.07.2018 за цим фактом був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП, та направлений для розгляду по суті до Рахівського районного суду Закарпатської області.
Постановою Рахівського районного суду Закарпатської області у справі №305/1148/18 провадження у справі про адміністративне, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України та ч.3 ст.41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю Україниі частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушенняє адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Стаття 265 КЗпП і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.
Вищезазначений закон передбачав введеннястаттею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.
Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.
Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого ч. 2 ст. 265 КЗпП і частини 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
У теорії права виділяють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність. Водночас, дискутується питання про видову самостійність процесуальної, сімейної, екологічної та деяких інших видів відповідальності. Критерієм видової класифікації заходів відповідальності має бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, що ним спричинена.
Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд апеляційної інстанції бере до уваги: мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; вид стягнення -фінансова санкція у виді штрафу; суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.
Водночас, диспозиції абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.3 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.
Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині 2 статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що постановою Рахівського районного суду Закарпатської області у справі №305/1148/18 провадження у справі про адміністративне, передбачене ч.3 ст.41 КУпАП (допуск підприємцем ОСОБА_1 фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору) у відношенні ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висноку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови є обгрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі №0740/826/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_8
судді ОСОБА_9
ОСОБА_10
Повне судове рішення складено 24.04.2019.