23 квітня 2019 року№ 857/2200/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.
за участю секретаря судового засідання Гром І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року, ухвалене суддею Волдінер Ф.А., м. Луцьк, у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови,-
01.10.2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Волинській області, в якому просить скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП №57095335 від 31.08.2018 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, на підставі постанови №417152 від 26.05.2018, що відповідає вимогам до виконавчого документу, та за відсутності підстав для повернення виконавчого документу без виконання, діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст.313 КАС України.
На підставі ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 31.08.2018 року головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_3 було винесено постанову ВП №57095335 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №417152, винесеної 26.05.2018 року Управлінням патрульної поліції у Волинській області, про стягнення з позивача штрафу в розмірі 850 грн. Позивачу постанова ВП №57095335 від 31.08.2018 року була вручена 15.09.2018 року.
02.06.2016 року прийнято Закон України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження», що набрав чинності 05.10.2016року (надалі - Закон України № 1404-VІІІ).
Статтею 1 Закону України № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону України № 1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Перелік органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення визначено статтею 213 КУпАП. Відповідно до положень вказаної норми, зокрема, органи Національної поліції наділенні відповідними повноваженнями.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про національну поліцію», патрульна поліція є складовою частиною Національної поліції.
Відтак, постанова №417152 від 26.05.2018 року року є виконавчим документом, в розумінні Закону № 1404-VІІІ.
У ч.1, 4 ст.4 Закону України № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Статтями 291, 299 КУпАП передбачено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченогостаттею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.
Згідно зі ст.ст. 307, 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш, як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що оскарження особою постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, що покликано забезпечити визначеність сторін у виниклих між ними правовідносинах.
Із постанови Управління патрульної поліції у Волинській області №417152 від 26.05.2018 року вбачається, що така набрала законної сили 08.06.2018 року (а.с. 35).
Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на момент прийняття відповідачем постанови від 31.08.2018 року про відкриття виконавчого провадження постанова №417152, винесена 26.05.2018 року Управлінням патрульної поліції у Волинській області, в судовому поряду не оскаржувалася.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
З огляду на це, у відповідача були достатні та необхідні правові підстав для прийняття спірної постанови від 31.08.2018 року про відкриття виконавчого провадження ВП №57095335.
Таким чином, суд апеляційний суд дійшов висновку, що головний державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_3 при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №57095335 від 31.08.2018 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України, в зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст. 272, 287, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року у справі №161/155518/18 за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_2 територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6
Повне судове рішення складено 24.04.2019.