Справа № 240/6189/18
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
18 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Капустинського М.М. Охрімчук І.Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
представника відповідача Москаленка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним і скасування п.21 рішення Міністерства оборони України, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 21 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 , як особі звільненій з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, з 01.01.2016, інвалідність якого настала внаслідок поранення контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 № 104, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постановах від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, від 21.08.2018 року у справі № 278/2478/17, від 25.09.2018 року у справі № 820/2764/16, від 26.09.2018 року у справі № 711/6129/17, від 13.12.2018 року у справі № 623/1711/17, від 13.12.2018 року у справі "328/2196/17 про право особи звільненої із військової служби, в тому числі строкової, на отримання одноразової грошової допомоги на дату встановлення вищої групи інвалідності незалежно від часу звільнення з військової служби та встановлення інвалідності вперше, відповідно до Закону № 2011-ХІІ в редакції чинної із 01.01.2014 року та пункту 6 Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, чинного з 24.01.2014 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як особі звільненій з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 21.01.2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-V від 04.07.2012 року, чинного з 01.01.2014 року та Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, чинного з 24.01.2014 року.
2. Мотивуючи підстави звернення до суду з даним позовом, позивач зазначив про допущені відповідачем порушення його прав на соціальний захист та отримання належної йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому з 21.01.2016 року 2 групи інвалідності, яка настала внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України відмовлено в повному обсязі.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, позивач в період з 21.04.1983 року по 30.10.1984 року проходив строкову військову службу на території Республіки Афганістан та приймав участь в бойових діях, під час яких отримав вогнепальне поранення, контузію та захворювання.
5. Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військової лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 10.12.2010 року № 1254 отримані позивачем поранення, ЗЧМТ-КОНТУЗІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с. 22).
6. Як вбачається з копії судово-медичного обстеження бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради від 22.07.2010 року № 2621, у позивача рубець в волосяній частині голови та рубці на лівій нозі могли утворитись внаслідок поранення осколком та кульового поранення час бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан(а.с.23-24).
7. 18.02.2011 року під час первинного огляду Житомирською МСЕК-2 Позивачу встановлена третя група інвалідності, а 19.02.2016 року - з 21.02.2016 року 2-а група інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.25-26).
8. При цьому, позивач ні як інвалід ІІІ групи, ні як інвалід ІІ групи одноразову грошову допомогу, інших компенсаційних виплат відповідно до законодавства, у зв'язку з встановленням йому вказаних груп інвалідності, не отримував.
9. Позивач 09.07.2018 року через Житомирський ОВК звернувся до Відповідача із заявою про призначення та виплату спірної одноразової грошової допомоги.
10. До вказаної заяви позивачем, на виконання приписів п.11 Порядку № 975, було долучено всі необхідні документи, в тому числі і посвідчені копії витягу із протоколу засідання ЦВЛК від 10.12.2010 року № 1254, копію акту судово-медичного обстеження бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради від 22.07.2010 року № 2621 та архівної довідки МО РФ від 02.04.2010 року №6/3/1-421, довідки Житомирської обласної МСЕК № 2 серія 10 ААА № 732144 від 18.02.2011 року та серія 12 ААА № 514004 від 19.02.2016 року, які свідчать про причину та обставини отримання позивачем поранення (контузія) в 1984 році, копію військового квитка, копії паспорту та ідентифікаційного номеру, картку реквізитів рахунку банку.
11. Житомирським обласним військовим комісаріатом вказані документи у повному обсязі щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії було направлено до Міністерства оборони України.
12. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 року №104, затвердженим Міністром оборони України, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.
13. Мотивуючи підстави для визнання відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідач зазначив, що остання призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Позивачу інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.
14. Також відповідач, наголосив, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється (а.с.28).
15. Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
16. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та приписів процесуального права, неповноти з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
18. Зокрема, зазначає, що одноразова грошова допомога та інші компенсаційні виплати в зв'язку з встановленням позивачу третьої групи інвалідності не призначались та не виплачувались, вважає протиправною відмову відповідача у призначенні йому одноразової грошової допомоги за другою групою інвалідності.
19. Вважає висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги помилковими, оскільки в силу положень ст.16 Закону №2011- ХІІ та приписів Порядку №975 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності.
20. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти її доводів, зазначивши, що дії Міністерства Оборони України щодо відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги є правомірними.
21. Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
22. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
24. Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
25. Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом.
26. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011- ХІІ (далі - Закон №2011-XII).
27. При цьому, згідно ст. 1 Закону N 2011-XII на час виникнення правовідносин соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
28. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
29. Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності 3 групи, визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
30. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).
31. Пунктом 2 постанови КМУ № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
32. При цьому одноразова грошова допомога по 3 групі інвалідності позивачеві після звільнення з військової служби не призначалася та не виплачувалася.
33. В подальшому, на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності з 05.11.2016 року, нормативними актами, якими врегульовано його право на отримання одноразової грошової допомоги є: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VI від 04.07.2012 року (набрав чинності з 01.01.2014 року) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
34. Згідно частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
35. Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 - встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
36. Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п.6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
37. Відповідно до приписів ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції періоду встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
38. При цьому, враховуючи вищенаведені норми права, особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності без залежності від її первинного чи повторного встановлення.
39. Частиною 2 п.3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
40. Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
41. Таким чином право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи виникло з моменту встановлення йому цієї інвалідності з 19.02.2016 року, незалежно від часу, що минув після звільнення його з військової служби.
42. При цьому, аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності.
43. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-446а14 та від 21.04.2015 року № 21-135а15.
44. Окрім того, в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року по справі №21-563а14 проаналізувавши положення редакцій статті 16 Закону №2011-XII суд застосував саме те (нове) законодавство, яке було чинним на час встановлення особі вищої групи інвалідності дійшов висновку, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
45. Колегія суддів зауважує, що частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) не передбачено будь-яких виключень щодо права на отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової служби, а також вимоги щодо трьохмісячного строку встановлення інвалідності після звільнення зі служби.
46. Крім того, Порядок №975 не містить жодних обмежень щодо неможливості застосування його до осіб, які отримали первинну інвалідність до 01.01.2014 та до осіб, які проходили строкову військову службу в країнах, де велись бойові дії. А, отже, в розумінні вимог вказаних положень позивач може реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення у нього такого права.
47. Верховний Суд України у постанові № 21-446а14 від 18.11.2014 виклав правову позицію, що, виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
48. Тому, відмова відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що інвалідність позивачу встановлено понад тримісячний термін є протиправною.
49. Також суд вважає за необхідне окремо звернути увагу й на те, що з 01.01.2017 року внесені зміни до статті 16 Закону №2011-XII. Відповідні пункти названої норми викладені у новій редакції.
50. Згідно пунктами 4-6 частини другої вказаної статті Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
51. До 01.01.2017 року законодавство, яке врегульовувало відповідні правовідносини було не досить чітким, оскільки норми п.п.4-6 ч.1 статті 16 Закону №2011-ХІІ оперували загальним поняттям "військовослужбовець", яке могло тлумачитись як таке, що включало в себе і військовослужбовців строкової служби.
52. Відсутність правової визначеності саме у цих нормах дає підстави застосовувати до військовослужбовців строкової служби норми п.п.4-6 ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ, які не містять часових обмежень як в частині встановлення групи інвалідності, так і в частині звернення за призначенням допомоги.
53. Лише з 01.01.2017 року законодавець більш чітко визначив, що для військовослужбовців строкової військової служби право на отримання одноразової допомоги може виникнути у двох випадках:
1. встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала ВНАСЛІДОК ПОРАНЕННЯ (КОНТУЗІЇ, ТРАВМИ АБО КАЛІЦТВА), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту ПРИ ВИКОНАННІ ОБОВ'ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ або служби у військовому резерві. У такому випадку допомога виплачується НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЧАСУ, ЩО МИНУВ ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ з військової служби.
2. встановлення військовослужбовцю строкової військової служби інвалідності, що настала внаслідок ЗАХВОРЮВАННЯ АБО НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. У такому випадку допомога виплачується НЕ ПІЗНІШЕ НІЖ ЧЕРЕЗ ТРИ МІСЯЦІ після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.
54. Тобто, навіть якщо застосувати до позивача чинне законодавство, а не те, що діяло на момент встановлення йому групи інвалідності, то він також має право на отримання одноразової допомоги як військовослужбовець строкової служби, інвалідність якого настала внаслідок ПОРАНЕННЯ, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
55. Щодо позиції відповідача про те, що зміна групи інвалідності позивача відбулася в понад дворічний термін, то суд апеляційної інстанції вважає, що дана обставина не може слугувати підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки позивач вперше звернувся за вказаною виплатою лише після встановлення ІІ групи інвалідності.
56. При встановленні ІІІ групи інвалідності позивач за виплатою одноразової грошової допомоги не звертався і, відповідно, зазначеної виплати не отримував, а тому відповідачем безпідставно застосовано до спірних правовідносин норми Порядку № 975, які регулюють питання отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, у випадках, коли особа вже отримувала таку виплату при встановленні нижчої групи інвалідності.
57. Враховуючи той факт, що грошову допомогу по 3-й групі інвалідності позивач не отримував, він має право на отримання грошової допомоги по 2-й групі інвалідності у повному розмірі з 19.02.2016 року.
58. Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 26 червня 2018 у справі №750/5074/17, то необхідно зазначити, що при дослідженні змісту вказаної постанови, колегією суддів встановлено, що предметом спору у вказаній вище справі, на відміну від спору, що розглядається у цій справі, була відмова Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що в поданих особою документах відсутні ті, які свідчать про причини та обставини поранення.
59. Також позивачем у справі №750/5074/17 є військовослужбовець, якому встановлено ІІІ групу інвалідності, яка з моменту первинного огляду та встановлення до моменту звернення з заявою про призначення одноразової грошової допомоги не змінювалась, а лише підтверджувалася при черговому проходженні медичного огляду.
60. Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 26 червня 2018 у справі №750/5074/17 при вирішенні даної справи, враховуючи, що судом касаційної інстанції прийнято судове рішення за інших обставин справи.
61. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
62. Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
63. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на Порядок №499, оскільки, як встановлено судами на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, набув чинності Порядок №975.
64. Щодо застосування дворічного терміну після первинного встановлення групи інвалідності, то колегія суддів вважає за необхідне вказати, що лише відповідно до Закону №1774-VIII від 06.12.2016 року ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
65. Натомість позивачу група інвалідності була встановлена 19.02.2016 року, тобто до набрання чинності зазначеною нормою.
66. Cтаттею 16-4 Закону встановлений вичерпний перелік підстав коли призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
67. Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу зазначений у пункті 11 Порядку №975.
68. Такими документами відповідно пункту 11 Порядку №975 є: заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
69. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
70. Як засвідчено матеріалами справи, позивачем на розгляд комісії було надано всі необхідні документи.
71. Як встановлено судом, 09.07.2018 року - у визначений Законом термін позивач звернувся до міністерства оборони через Житомирський ОМВК із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому саме 2-ї групи інвалідності з 21.01.2016 року у відповідності до Порядку № 975, додавши всі необхідні документи.
72. При цьому Житомирський обласний військовий комісаріат вчасно надав до Міністерства оборони України висновок про можливість виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до п.13 Порядку № 975, але Міністерство оборони України прийняло протиправне рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
73. З огляду на викладене, відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяв всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення Міністерства оборони про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги, що оформлене протоколом засідання комісії МОУ від 23.02.2018 року №21 є протиправним.
74. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачу повинна бути призначена і виплачена одноразова грошова допомога, відповідно до п. 6 Порядку № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому 2-ї групи інвалідності, а саме 19.02.2016 року.
75. Суд першої інстанції не врахував зазначених вище обставин та ухвалив незаконне рішення про відмову у задоволенні позову.
76. Водночас, враховуючи факт встановлення наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, судова колегія звертає увагу на наступне.
77. Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
78. Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
79. Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
80. Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
81. Аналіз вказаного дозволяє зробити висновок, що судом мають бути вжиті заходи щодо відновлення порушеного права особи.
82. Юридичний захист має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
83. Колегія суддів вважає, що при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.
84. В даному випадку, судове рішення має виключати можливість прийняття суб'єктом владних повноважень подальших протиправних рішень дій чи бездіяльності щодо позивача.
85. Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити та виплати одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме з 19.02.2016 року.
86. Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
87. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
88. Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
89. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
90. Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
91. Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
92. Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
93. Відповідно до рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
94. Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
95. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
96. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
97. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
98. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
99. Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
100. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог .
101. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають матеріалам справи та оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
102. Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
103. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги і про наявність підстав вважати висновки суду першої інстанції, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та призвели до неправильного її вирішення, через що рішення суду належить до скасування з прийняттям нової постанови про задоволення позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування п.21 рішення Міністерства оборони України, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 21 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 , як особі звільненій з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 21.01.2016, інвалідність якого настала внаслідок поранення контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 № 104.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 , як особі звільненій з військової служби, одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 21.01.2016 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-V від 04.07.2012 року та Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 24 квітня 2019 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Капустинський М.М. Охрімчук І.Г.