Справа № 120/133/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
24 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Черняк А.В.,
предстаника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (повний текст якого складено 25 березня 2019 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
у січні 2019 року позивач - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі №802/2272/16-а, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, частково задоволено позов ОСОБА_3, серед іншого зобов'язано Урядового уповноваженого здійснити координацію виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_3 та інші проти України" від 17.07.2014 №25663/02 в невиконаній частині рішення Замостянського райсуду від 01.03.2004.
Після отримання виконавчого листа у даній справі, позивач звернувся до відповідача з заявою про примусове виконання рішення суду №802/2272/16-а. Внаслідок втрати зазначеного виконавчого листа та після отримання його дубліката на підставі ухвали ВОАС від 14.12.2017, 15.01.2018 ОСОБА_3 направив до відповідача дублікат виконавчого листа та 31.01.2018 отримав повідомлення державного виконавця про відмову у прийнятті дублікату виконавчого листа. Між тим, постановою ВААС від 18.09.2018 у справі №802/922/18-а скасовано повідомлення про повернення виконавчого листа (дубліката) стягувачу без прийняття до виконання від 31.01.2018. При цьому, позивач наголошує на тривалій бездіяльності відповідача щодо відсутності контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні дубліката виконавчого листа №802/2772/16-а від 04.01.2018.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невжиття дій передбачених Законом України "Про виконавче провадження" стосовно дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а, виданого 04.01.2018 з урахуванням висновків викладених у постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 802/922/18-а. Зобов'язано Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути питання щодо можливості прийняття до виконання дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням висновків суду у даній справі. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнуто на користь ОСОБА_3 із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 2000 (дві тисячі) грн., завданої протиправною бездіяльністю Департаменту Державної виконавчої служби Мін'юсту України, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення суду першої інстанції, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Так, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції встановлено протиправну бездіяльність відповідача, однак всупереч вимогам ч. 1 ст. 41 Законом України "Про виконавче провадження" в резолютивній частині рішення запропоновано відповідачу розглянути питання щодо прийняття виконавчого документа, замість зобов'язання відповідача прийняти до виконання дублікат вказаного виконавчого листа. Крім того, апелянт наполягає на тому, що неправомірна бездіяльність відповідача призвела до моральних страждань, які останній оцінив у 50000 грн. та 1000 грн. понесених ним фактичних матеріальних витрат, однак зазначені вимоги не розглянуто належним чином судом першої інстанції.
Ухвалою суду від 22 квітня 2019 року повернуто апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки апеляційна скарга підписана представником за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
24 квітня 2019 року до суду надійшло клопотання від відповідача про залучення до участі у справі другого відповідача - Державну казначейську службу України. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що оскільки в межах розгляду даної справи моральна шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд з відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання на стадії апеляційного розгляду справи, враховуючи, що норми КАС України передбачають можливість залучення другого відповідача виключно до ухвалення рішення у справі.
В судовому засіданні представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.06.2017 у справі №802/2272/16-а, яка набрала законної сили, відповідно до ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 Визнано протиправною бездіяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо нездійснення координації роботи виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 у справі "ОСОБА_3 та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 року. Зобов'язано Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини здійснити координацію виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року у справі "ОСОБА_3 та інші проти України" в частині виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004.
10.10.2017 видано виконавчий лист у справі №802/2272/16-а.
Позивач вказав, що після отримання виконавчого листа від 10.10.2017 №802/2272/16-а, направив його відповідачеві для виконання 12.10.2017.
Разом з тим, як зазначає позивач у позовній заяві, він у телефонному режимі дізнався від відповідача, що йому повернуто вказаний виконавчий лист. Не отримавши оригіналу виконавчого листа, припускаючи, що він був втрачений при пересилці, ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа від 10.10.2017 №802/2272/16-а.
Ухвалою від 14.12.2017 у справі №802/2272/16-а заяву ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа задоволено. 04.01.2018 Вінницьким окружним адміністративним судом видано дублікат виконавчого листа №802/2272/16-а, який в свою чергу направлено позивачем до відповідача для виконання.
Повідомленням державного виконавця від 31.01.2018 №5573843/20.1/12 на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 802/922/18-а скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано повідомлення від 31.01.2018 про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання.
Вказуючи на протиправну бездіяльність відповідача у відсутності контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а від 04.01.2018 в частині рішення, яке залишається невиконаним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням наданих відповідачем доказів закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа виданого ВААС 10.10.2017 №802/2272/16-а, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності посадових осіб відповідача у відсутності контролю за законністю, повнотою і своєчасністю дій державного виконавця при виконанні дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а виданого 04.01.2018 в частині рішення, яке залишається невиконаним та щодо зобов'язання відповідача вжити міри по контролю за виконанням дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а виданого 04.01.2018. Однак, відповідач за наслідками скасування судом повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання від 31.01.2018, мав вжити заходів і прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" відносно дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а, чого він не зробив. Враховуючи вищевказане, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття дій передбачених Законом України "Про виконавче провадження" щодо дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а, виданого 04.01.2018 з урахуванням висновків викладених у постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 802/922/18-а та зобов'язання останнього розглянути питання щодо можливості прийняття до виконання дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а з урахуванням висновків суду у даній справі.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями ст. 2 Закону № 1404-VIII визначено основні засади виконавчого провадження, серед яких: 1) верховенства права; 2) обов'язковість виконання рішень; 3) законність; 4) диспозитивність 5) справедливість, неупередженість та об'єктивність; 6) гласність та відкритість виконавчого провадження; 7) розумність строків виконавчого провадження; 8) співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За приписами п.п. 1-2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Даючи правову оцінку доводам апелянта щодо наявності підстав саме для зобов'язання відповідача прийняти до виконання дублікат виконавчого листа №802/2272/16-а в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням висновків суду у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.
В матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №550278263 по виконанню виконавчого листа виданого 10.10.2017 №802/2272/16-а, в яких наявна заява ОСОБА_3 від 12.10.2017 вх. №31121-0-33-17 від 18.10.2017 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 10.10.2017 №802/2272/16-а.
30.10.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55027823 з виконання виконавчого листа Вінницького апеляційного адміністративного суду №802/2272/16-а від 10.10.2017. Вказана постанова супровідним листом №55027823/21 від 30.10.2017 направлена на адресу стягувача - ОСОБА_3 та боржника - Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
17.04.2018 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №55027823, згідно якої закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа Вінницького апеляційного адміністративного суду №802/2272/16-а від 10.10.2017 у зв'язку з виконанням рішення суду боржником у повному обсязі. Оригінал виконавчого листа було повернуто позивачу.
Як вказав у позовній заяві ОСОБА_3, у телефонному режимі він дізнався від відповідача, що йому повернуто вказаний виконавчий лист. Не отримавши виконавчий лист, припускаючи, що він був втрачений при пересилці, ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа від 10.10.2017 №802/2272/16-а.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2017 у справі №802/2272/16-а заяву ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа задоволено. 04.01.2018 видано дублікат виконавчого листа №802/2272/16-а, який направлено позивачем до відповідача для виконання.
Повідомленням державного виконавця від 31.01.2018 №5573843/20.1/12 на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто виконавчий документ (виконавчий лист №802/2272/16-а від 04.01.2018) без прийняття до виконання.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 802/922/18-а скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнати протиправним та скасовано повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання від 31.01.2018.
При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що предметом розгляду у справі № 802/922/18-а не було дослідження питання щодо наявності постанови про закінчення виконавчого провадження №55027823 з виконання виконавчого листа Вінницького апеляційного адміністративного суду №802/2272/16-а від 10.10.2017.
Так, виконавчий лист виданий 04.01.2018 у справі №802/2272/16-а є дублікатом виконавчого листа виданого 10.10.2017 по цій же справі. Тобто, вказаний виконавчий лист повністю відповідає та відтворює зміст виконавчого листа виданого 10.10.2017 №802/2272/16-а та має на меті виконання виконавчого листа Вінницького апеляційного адміністративного суду №802/2272/16-а від 10.10.2017 в рамках виконавчого провадження №55027823.
Положеннями ст. 40 Закону № 1404-VIII передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Натомість, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що судом першої інстанції помилково застосовано вимоги ч. 1 ст. 41 Закону № 1404-VIII щодо застосування відповідальності до суб'єкта владних повноважень у зв'язку із визнанням бездіяльності протиправною.
З даного приводу колегія суддів зауважує, що відповідно ч. 1 ст. 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Зважаючи на те, що постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 802/922/18-а визнано протиправним та скасовано повідомлення про повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання від 31.01.2018, то відповідач за наслідками скасування судом зазначеного повідомлення мав вжити заходів, а саме прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" відносно дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а.
Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що з огляду на наявність постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.04.2018 №55027823, а також того, що відносно дубліката виконавчого листа по справі №802/2272/16-а фактично не прийнято жодного рішення з числа тих, які відповідач повинен ухвалити за законом, то має місце протиправна бездіяльність.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача слугуватиме саме зобов'язання відповідача розглянути питання щодо можливості прийняття до виконання дубліката виконавчого листа №802/2272/16-а в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням висновків суду у даній справі.
Щодо доводів апелянта про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000 грн. та 1000 грн. понесених ним фактичним матеріальних витрат, колегія суддів зважає на наступне.
Положеннями ст. 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
За приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року у справі 127/16051/16-а (адміністративне провадження К/9901/10631/18) "у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Так, в обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн, ОСОБА_3 вказав на страждання, нервування, порушення нормальних життєвих зв'язків, хворобливий стан і тривалі лікування з матеріальними витратами, які викликані неправомірною бездіяльністю відповідача.
Проте, апелянт не надав жодного належного обґрунтування яким чином сума заявлена до відшкодування (50000 грн.) співвідноситься з характером порушення його прав.
Водночас, судом першої інстанції враховано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08.11.2017 у справі №6-99цс17, відповідно до якого надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди та визначено співмірність моральної шкоди у розмірі 2000 грн. і доводи апеляційної скарги не спростовують зазначеної позиції суду першої інстанції.
Не зазначено в апеляційній скарзі також належних доводів того, у чому полягала помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування ОСОБА_3 1000 грн. понесених витрат, враховуючи, що в оскаржуваному рішенні констатовано відсутність причинного зв'язку з наданими лікарняними листками та ліками зазначеними в квитанціях, чеках з сумою заявленою до відшкодування за відсутності консультативного лікарського висновку.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн., оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому шкоди у більшому розмірі.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Колегія суддів також зазначає, що в п. 23 рішення "Проніна проти України" Європейського суду з прав людини вказав, що "п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення".
Враховуючи те, що решта доводів апеляційної скарги являє собою хронологічний опис судових рішень, які приймалися за наслідками звернення ОСОБА_3 до суду за захистом власних прав та інтересів, які не відносяться конкретно до предмету спору у даній справі, про що зазначає і сам позивач в апеляційній скаргі, то колегія суддів вважає недоцільним надавати правову оцінку доводам апеляційної скарги, які не мають вирішального значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 24 квітня 2019 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6