Справа № 240/4768/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
22 квітня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюка Р.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року (суддя Семенюк М.М.) у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області до Державного підприємства "Коростишівське лісове господарство" про стягнення частини чистого прибутку в сумі 203048 грн.,
Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Коростишівське лісове господарство" частину чистого прибутку (доходу) в сумі 203048 грн. з рахунків у банку, що обслуговують такого платника.
В обґрунтування позову зазначає, що за наслідками проведення планової виїзної перевірки відповідача, встановлено заниження частини чистого прибутку за 1 квартал 2018 року в сумі 203048 грн., яка підлягає сплаті до державного бюджету.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з підстав неповноти встановлення обставин справи та неналежної оцінки судом першої інстанції обставин, які мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити їх.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні обставини справи.
Відповідно до висновків акту від 10.07.2018 № 823/06-30-14-01/00991858 документальної планової перевірки, перевіркою встановлено порушення Державним підприємством "Коростишівське лісове господарство" Закону України ""Про управління об'єктами державної власності" та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138 "Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями", в результаті чого підприємством занижено частині чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету унітарними підприємствами та їх об'єднаннями в сумі 203048 грн. за 1 квартал 2018 року.
Зазначене слугувало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковий орган не має права звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму, що не є податковим боргом або його частиною. При прийнятті рішення, судом першої інстанції враховано правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанову від 01.08.2018 № 826/19797/16.
Апеляційний суд, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так в апеляційній скарзі позивач, обгрунтовуючи свою позицію наголошує на тому, що податковий орган має право звертатись з позовами про стягнення частини чистого прибутку, оскільки до його функцій відноситься здійснення стягнення ненарахованих інших платежів, яким і є частина чистого прибутку, яку відповідач повинен сплатити до бюджету. Також зазначає, що фіскальна служба, при зверненні до суду з вказаним позовом, керувалась статтею 19-1 Податкового кодексу України.
Даючи оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги та спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів враховує наступне.
Згідно статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон) передбачено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 4 Закону визначено суб'єктів управління об'єктами державної власності, а саме:
Кабінет Міністрів України;
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності;
міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління);
Фонд державного майна України;
органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної ОСОБА_4 України та Кабінету Міністрів України;
органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;
державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);
Національна академія наук України, галузеві академії наук.
За приписами ч.1 ст.11-1 Закону державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відповідно до Закону України "Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів", державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "ОСОБА_3 гвардія") та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 22 ч. 1 ст. 6 Закону, уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань забезпечують відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку відрахування до Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними підприємствами, господарськими структурами.
Постановою Кабінету Міністрів України 23.02.2011 №138 затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями (далі - Порядок).
Положеннями пункту 2 Порядку №138 визначено, що частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.
Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що саме уповноважені органи управління наділені повноваженнями вживати заходи щодо забезпечення відрахування до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу), і позивач до таких органів не відноситься.
Частиною 4 ст. 5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Статтею 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено функції контролюючих органів, зокрема вони звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 20 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (пп. 20.1.34 ПК України).
Таким чином, податковому органу надано право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має саме податковий борг на суму податкового боргу або його частини; право звернення контролюючого органу до суду щодо стягнення коштів платника податків на суму, яка не є податковим боргом або його частиною, законом не визначено.
Отже, частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм Податкового кодексу, а відповідно і не може вважатися податковим боргом.
Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 01.08.2018 №826/19797/16.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач не має права звертатися до суду щодо стягнення кощтів платника податків з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму, що не є податковим боргом або його частиною, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
При цьому суд погодився, що відповідно до пп. 19-1.1.22 п. 19-1.1 ст. 19 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють погащення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інщих платежів, однак, згідно пп. 19-1.1.45 вказаної статті, вони звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством, а законом не передбачено право контролюючого органу, визначеного ПК України, звертатися до суду щодо стягнення частини чистого прибутку, несплата якого встановлена під час перевірки.
Посилання апелянта на те, що відповідно до вимог п.п. 41.1.1 ПК України Державна фіскальна служба здійснює контроль за сплатою податків, не дає їй повноважень звертатися до суду з позовом, оскільки статтею 19 Конституції України не передбаченого способу стягнення податковим органом боргу частини чистого прибутку до державного бюджету.
Віднесення Бюджетним кодексом України до доходів бюджету частини чистого прибутку унітарних підприємств не дає права податковому органу звертатись до суду з приводу його несплати чи не нарахування.
Пунктом 3 постанови Кабунету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» також не наділено податкові органи правом звернення до суду. При цьому слід зазначити, що в апеляційній скарзі апелянт вказує, що дана постанова надає йому право лише контролю за правильністю нарахування цієї частини.
Доводи апелянта про те, що постанова Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №804/4599/17 дає підстави саме ГУ ДФС у Житомирській області, як уповноваженому контролюючому органу, право на звернення до суду з позовом про стягнення до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в зазначеній постанові вказано право Держаудитслужби на звернення до суду з адміністративним позовом, передбачене статтею 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».
Апеляційний суд наголошує, що ухвала колегії суддів Вищого адміністративного суду України у справі № 0870/7180/12, у якій розглядалося питання сплати державним підприємством частини чистого прибутку за 2006 рік і у якій не вказано на перевищення повноважень органами державної податкової служби Закону України «Про державну податкову службу», не може слугувати підставою для наділення Державної фіскальної служби таким правом.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.
Крім того, що стосується доводів апелянта про те, що держава не отримала частини прибутку, яку мала отримати, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки доказів вчинення відповідачем правопорушення, яке б спричинило шкоду державі, податковим органом не надано.
Більше того, апелянтом не спростовано того факту, що ДП "Коростишівське лісове господарство", за 4 квартал 2017 року передчасно сплачено частину чистого прибутку, а у 1 кварталі 2018 року на цю ж суму не доплачено, у зв"язку з чим, що держава отримала коштів більше ніж заявлено позивачем до стягнення в даній справі.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обгрунтованим висновок Житомирського окружного адміністративного суду відносно того, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки доведено, що позивач не має права звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму, що не є податковим боргом або його частиною.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 24 квітня 2019 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_5 ОСОБА_4