Справа № 560/4219/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
23 квітня 2019 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Кузьменко Л.В. , Загороднюка А.Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Ткач В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № 22/556 від 06.11.2018 про накладення на позивача штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управлінням Держпраці у Хмельницькій області 06 листопада 2018 року винесено постанову № 22/556 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 штрафу у розмірі 223 380,00 грн., у зв'язку із порушенням законодавства про працю. Підставою для накладення штрафу стала інформація відображена в акті інспекційного відвідування від 16 жовтня 2018 року, відповідно до якого під час інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, згідно письмових пояснень працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наданих кадрових та бухгалтерських документів, встановлено, що трудові відносини з вказаними працівниками в період з 24.09.2018 року по 25.09.2018 року належним чином не оформлені. Вважає, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 22/556 від 06 листопада 2018 року винесена з порушенням вимог чинного законодавства, а викладені в ній та акті інспекційного відвідування обставини не відповідають дійсності, внаслідок чого звернувся до суду про її скасування.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 22/556 від 06.11.2018.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2 233,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Управління Держпраці у Хмельницькій області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 09.10.2018 за № 201 та направлення від 09.10.2018 за № 877/18, управлінням Держпраці у Хмельницькій області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на предмет додержання законодавства про працю, за результатами чого складено акт інспекційного відвідування за № 22-01/2974-ІВ від 16.10.2018, яким зафіксовано порушення суб'єктом господарювання вимог трудового законодавства.
Під час інспекційного відвідування, проведеного 09.10.2018 у ФОП ОСОБА_2 в працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посадовою особою Управління Держпраці у Хмельницькій області відібрані письмові пояснення.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено припис від 22.10.2018 року за № 22-01/2974-ІВ-751 з вимогою усунути порушення статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", які зафіксовані у вказаному акті перевірки.
06.11.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області ОСОБА_5 за наслідками розгляду справи про накладення штрафу на підставі вказаного акту перевірки, постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №22/556, за порушення позивачем вимог частини 1, 3 статті 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 штраф у розмірі 223 380,00 грн.
Не погодившись із вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях позивача відсутній факт порушення передбаченого статтями 21, 24 Кодексу законів про працю України та Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", а тому накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 223 380,00 грн. не може вважатись правомірним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 (далі - Положення № 386/2011) Управління Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Пунктом 1 Положення № 386/2011 визначено, що Державна інспекція України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Згідно пункту 3 вказаного Положення, основними завданнями Держпраці України є, зокрема: реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; реалізація державної політики з питань контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За приписами підпункту 3 пункту 4 Положення № 386/2011 Управління Держпраці України відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.
Відповідно до пункту 3 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 2 липня 2012 року № 390, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року № 1291/21603, інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.
Повноваження, права та обов'язки державних інспекторів Держпраці та територіальних державних управлінь визначені, крім загальних законів, конвенціями Міжнародної організації праці (далі - МОП), ратифікованих законами України “Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі” від 8 вересня 2004 року № 1985-IV та “Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві” від 8 вересня 2004 року № 1986-IV.
Названі конвенції мають пріоритетне значення, враховуючи те, що статтею 15 Закону України “Про міжнародні договори України” визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права; згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства; статтею 8-1 КЗпП України визначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Згідно статті 16 Конвенції № 81 інспекція на підприємствах проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень.
За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За приписами статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Приписами пунктів 6, 7 Порядку № 390 обумовлено, що перевірка складається з таких етапів: 6.1. Робота з документами, наданими суб'єктами господарювання на вимогу Інспектора; 6.2. Оформлення документів за результатами перевірки; 6.3. Ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки; 6.4. Проведення за результатами перевірки роз'яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за згодою посадових осіб).
За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
На виконання приписів частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України та частини дев'ятої статті 53 Закону України “Про зайнятість населення” Кабінет Міністрів України постановою № 509 від 17 липня 2013 року затвердив “Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення” (далі - Порядок №509).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 509 цей Порядок визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України “Про зайнятість населення”.
Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Пунктами 3, 4 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п'ятнадцяти денний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 509 у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів. Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Відповідно до пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
Судом встановлено, що оскаржуваною постановою № 22/556 від 06.11.2018 встановлено порушення позивачем вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, постанови КМУ № 413 від 17.06.2015 “Повідомлення про прийняття працівника на роботу”, яке, за твердженням відповідача, полягало у тому, що між ФОП ОСОБА_2 та працівниками ОСОБА_3, ОСОБА_4 мали місце трудові відносини, які юридично не приведені у відповідність до вимог чинного законодавства, тобто працівники ОСОБА_3, ОСОБА_4 були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу, що передбачено Постановою № 413.
Апелянт посилається на те, що з наданих письмових пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що вказані працівники не укладали з позивачем трудового договору чи цивільно-правового договору, з дати працевлаштування - 24.09.2018.
Судом встановлено та сторонами визнається, що працівники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час перевірки працювали за трудовим договором з 26.09.2018 та повідомлення в ДФС про прийняття працівників на роботу були відправлені 26.09.2018 до моменту допуску працівників до роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме копіями трудових договорів від 26.09.2018 укладених позивачем із ОСОБА_3 та ОСОБА_4, копією заяви про прийняття на роботу ОСОБА_3 від 26.09.2018, копією заяви про прийняття на роботу ОСОБА_4 від 26.09.2018, копіями наказів про прийняття на роботу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 26.09.2018, копією табеля обліку робочого часу за вересень 2018, за жовтень 2018, копією розрахунково - платіжної відомості № 01 за вересень місяць 2018 року, копією повідомлення про прийняття працівника на роботу, зареєстрованим податковим органом за Вх. № 128418 від 26.09.2018.
Вся звітність про суми нарахованої заробітної плати (доходи, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів позивачем подавалась до контролюючого органу.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час підготовки до проведення інспекційного відвідування було надано письмові пояснення, що вони перебували у трудових відносинах з позивачем з 24.09.2018, оскільки даний факт не підтверджено жодними належними доказами, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будучи допитаними в суді першої інстанції в якості свідків, спростували дані пояснення та заявили, що на момент надання 09.10.2018 пояснень вони не могли пам'ятати точної дати працевлаштування, оскільки примірника трудового договору у них із собою не було, а тому згадати точну дату вони не змогли та помилково назвали дату працевлаштування 24.09.2018, замість 26.09.2018.
Колегія суддів зазначає, що станом на день відібрання пояснень у працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тобто на 09.10.2018, у зазначених осіб належним чином були оформлені відносини із роботодавцем, про що свідчать матеріали справи та не заперечували сторони в судовому засіданні.
Представником відповідача до суду не надано, а судом, з матеріалів справи не встановлено жодних доказів допуску зазначених вище осіб до роботи без укладення трудових договорів, зокрема 24.09.2018. Суд зазначає, що станом на момент проведення перевірки та відібрання пояснень у працівників позивача, останнім не учинялися дії, які б свідчили про допуск до роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 223 380,00 грн. не може вважатись правомірним, оскільки відповідачем не доведено порушення позивачем вимог статтей 21, 24 Кодексу законів про працю України та Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу".
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 24 квітня 2019 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7