П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1440/2187/18
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О. М.
Час і місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітов А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 № 0592630-1302-1425.
Обґрунтовує позов тим, що відповідач при визначені суми податкового зобов'язання на 2017 рік неправомірно застосував до позивача ставку податку на нерухоме майно встановлену рішенням Новопетрівської сільської ради від 17.02.2017 № 01 «Про місцеві податки і збори на території Новопетрівської сільської ради». Позивач вважає податкове повідомлення-рішення незаконним, оскільки прийняте в порушення положень Податкового кодексу України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Миколаївській області відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що враховуючи те, що рішення сільської ради «Про місцеві податки і збори» прийнято 17. 02.2017 року, тому його норми можуть бути застосовані не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, тобто з 2018 року. Крім того апелянтом вказано на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що застосуванню підлягає ставка розміром 0,5% згідно нормам ПК України.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 2269,80 кв.м. розташоване за адресою АДРЕСА_1.
17.02.2017 Новопетрівською сільською радо прийнято рішенням № 01 «Про місцеві податки і збори на території Новопетрівської сільської ради», відповідно до якого встановлено ставку податку на нерухоме майно у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. оподаткування для нежитлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних осіб.
Зазначене рішення було оприлюднено на дошці оголошень в сільській раді, яка розташована на 1 та 2 поверсі та на сайті Новоодеської районної ради. Крім того, рішення сільської ради надано до Державної фіскальної служби та опубліковано на офіційному веб-сайті ДФС в розділі "Рішення місцевих рад".
27.04.2018 ГУ ДФС у Миколаївській області винесло податкове повідомлення-рішення № 0592630-1302-1425 про визначення ОСОБА_3 грошового зобов'язання з податку на нерухому майно відмінне від земельної ділянки на суму 72633,60 грн.
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПК України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Згідно п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України).
Згідно п.п. 10.1. п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належать, зокрема, податок на майно.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, статтю 265 викладено в такій редакції: «Податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Підпунктом 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України закріплено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.п 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З системного аналізу вказаних норм, місцеві ради мають встановити відповідним рішенням транспортний податок і вирішити питання чи запроваджувати податок, і в яких розмірах, на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, одним з принципів на яких ґрунтується Податкове законодавство України є принцип стабільності - коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, податкові зобов'язання по місцевому податку можуть визначатися контролюючим органом лише у разі, якщо орган місцевого самоврядування своїм рішенням встановлено цей податок.
Як вбачається із матеріалів справи, 17.02.2017 року Новопетрівською сільською радою прийнято рішенням № 01 «Про місцеві податки і збори на території Новопетрівської сільської ради», яким визнано такими, що втратило чинність рішення сільської ради від 29.01.2016 року № 04» Про встановлення змін до рішення сільської ради № 08» від 18.12.2015 року «Про встановлення місцевих податків і зборів по Новопетрівській сільській раді». Встановлено, що рішення застосовується з 17.02.2017 (пункт 5).
Додатком 1 вищезазначеного рішення, визначено у 2017 році ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, встановити у розмірі 1 % від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування.
Однак, пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Тобто, у 2017 році зупинено дію п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.
Отже, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів, а відтак доводи апелянта в цій частині є помилковими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа №820/5457/17, провадження №К/9901/37801/18) і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно п.п. 266.1.1. п. 266.1, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1. п. 266.2 визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1. п. 266.3).
Відповідно до п.п 266.3.2. п. 266.3, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не заперечується наявність у нього об'єкту оподаткування в розумінні п.п. 266.2.1 п.266.2 ст. 266 ПК України.
Доводи апелянта, що застосуванню підлягає ставка розміром 0,5% згідно нормам ПК України, колегія суддів вважає помилковим, оскільки додатком 1 вищезазначеного рішення, визначено у 2017 році ставку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, встановити у розмірі 1 % від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня становить 3 200 грн.
Тобто, у 2017 році ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що є у власності громадян та фізичних осіб-підприємців, становить 32 грн. за 1кв.м бази оподаткування (3 200 х 1 %).
Відтак, колегія суддів вважає, що податковим органом правомірно визначена база оподаткування згідно п.п. 266.3.1,266.3.2 ст. 266 ПК України, оскільки у 2017 році зупинено дію пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивачу здійснене повідомленнями-рішеннями від 27.04.2018 № 0592630-1302-1425, відповідає вимогам чинного законодавства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Враховуючи, що дана справа віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 14 вересня 2018 року, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись статтями 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, у яких постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 24 квітня 2019 року .
Головуючий суддя Лук'янчук О.В.
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова