П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/3071/18
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,
при секретарі Іщенко В.О.,
за участю представника відповідача Маринова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 03.09.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
22.06.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 26.03.2018 року:
- №0159741305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 71 551,1 грн. (57 240,88 грн. за податковим зобов'язанням та 14 310,22 грн. за штрафними санкціями);
- №0159821305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 5262,58 грн. (4770,07 грн. за податковим зобов'язанням та 1192,51 грн. за штрафними санкціями);
- №0159731305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 170 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з відсутністю у нього доходу у вигляді додаткового блага, у розумінні п.8 підрозділу 1 Перехідних положень ПК України, податковим органом протиправно та без наявних на те підстав прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_2 19.12.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засідання суд апеляційної інстанції позивач не прибули, про день, час та місце розгляду справи був своєчасно та належним чином повідомлений.
Представник відповідача, в свою чергу, в судовому засіданні суду 2-ї інстанції апеляційну скаргу не визнав та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника відповідача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
28.02.2008 року між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №3279-048/08Р, відповідно до п.п.1.1. п.1 якого, з метою своєчасної оплати «Позичальником» автомобіля, що купується за Договором №102 купівлі-продажу автомобіля, укладання яких здійснюється на підставі з урахуванням вимог п.6.1.11 даного Договору, банк надає позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 16362 доларів США.
28.02.2008 року між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 укладено та підписано додаток №1 до кредитного договору №3279-048/08Р стосовно сплати тарифів банку при отриманні кредиту за купівлю автомобіля.
30.11.2016 року між ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 укладено договір про прощення частини боргу за кредитним договором №3279-048/08Р від 28.02.2008р., відповідно до п.п.2,3,4 якого, банк підтверджує свої зобов'язання здійснити прощення частини боргу позичальника за кредитним договором, у розмірі, передбаченому у п.4 вказаного договору (а саме 12 422,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на укладення вказаного договору в еквіваленті складає 318 004,9 грн.), за умови, що позичальник бере на себе зобов'язання у строк до 30.11.2016 року включно здійснити погашення за кредитним договором у розмірі 4750 дол. США в черговості передбаченій умовами Кредитного договору.
30.11.2016р. на виконання умов кредитного договору №3279-048/08Р від 28.02.2018 року ОСОБА_2 було сплачено 4750 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 121597,03 грн.
Згідно з п.4 та п.4.1 Договору від 30.11.2016 року, сторони домовились про те, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає прощенню банком складає 12 422,37 дол. США, а заборгованість за кредитом, яка підлягає прощенню банком становить 12 422,37 дол. США, що за курсом НБУ на дату укладання цього договору в гривневому еквіваленті складає 318 004,9 грн.
Пунктом 12 Договору від 30.11.2016 року про прощення частини боргу за кредитним договором №3279-048/08Р від 28.02.2018 року повідомлено позичальника про те, що шляхом підписання даного договору Позичальник вважається повідомленим відповідно до абзацу «д» п.п.164.2.17 п.164.2. ст.164 Податкового кодексу України про прощення частини заборгованості за кредитом (основної суми боргу) в розмірі, визначеному в п.4.1 даного Договору.
Далі, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України, відповідно до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 09.02.2018р. №826, податковими ревізорами-інспекторами проведено позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_2 з питань дотримання ним вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних см податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу отриманого платником податку як додаткове благо (ознака 126) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт №367/15-32-13-05/НОМЕР_1 від 27.02.2018 року, яким встановлено порушення: пп.4918.4 п.49.18 ст.49, п.179.1 ст.179 ПК України - не надання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік по строку подання до 01.05.2017 року; п.164.1 п.п. «д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 п.п.167.1 ст.167 п.п.168.2.1 п.168.2 ст.168 п.п.179.7 ст.179 ПК України донарахована сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 57240,88 грн. за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року: п.п.1.2 п.1.4 п.1.5 пп.1.6 п.16 підрозділу 10 Розділу XX ст.163 п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.168.4 ст.168, п.п.168.2.1 п.168.2 ст.168 ПК України донараховано військового збору у розмірі 4770,07 грн.
В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою відповідача прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2018 року:
- №0159731305, яким до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 170 грн. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування;
- №0159821305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір та застосовані штрафні санкції у розмірі 5962,58 грн.;
- №0159741305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується особами за результатами річного декларування у розмірі 57240,88 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 14 310, 22 грн.
На зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем подано скаргу, яка, в свою чергу, рішенням від 11.06.2018 року була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись з такими діями та рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних рішень відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
Відповідно до вимог п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Як визначено п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
А як вбачається зі змісту вимог пп.78.1.2. п.178.1 ст.178 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
У відповідності ж до пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України, «додаткові блага» - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік «додаткових благ», які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України і є вичерпним.
Так, приписами пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу).
Положеннями п.«д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015р.), в свою чергу, передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Одночасно, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» №321-VIII від 09.04.2015р., положення якого набрали чинності 07.05.2015 року, передбачено, що підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено п.8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014 року.
До того ж, дія абз.1 цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01.01.2015 року.
Отже, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо.
За змістом наведених положень у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «"Перехідні положення» ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Таким чином, Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
При цьому, п.п.165.1.55 п.165.1 ст.165 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, як основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 % однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року та сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Як передбачено ч.ч.1,3 ст.626 ЦК України, договором - є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, та відповідно до змісту ч.1 ст.627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалось вище, 28.02.2008 року між АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №3279-048/08Р, відповідно до якого, з метою своєчасної оплати позичальником автомобіля, що купується за Договором №102, банк надає кредит в іноземній валюті на загальну суму 16 362 доларів США.
Далі, як свідчать матеріали справи, 30.11.2016 року між ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_2 укладено договір про прощення частини боргу за кредитним договором №3279-048/08Р від 28.02.2008р.
Відповідно до умов договору від 30.11.2016р. про прощення частини боргу за кредитним договором №3279-048/08Р від 28.02.2008р., сторони підтвердили, що заборгованість позичальника за кредитним договором станом на 30.11.2016 року - 17172,37дол. США, з яких: 12 448,24 доларів США - непогашений кредит; 4724,13 доларів США - несплачені відсотки.
Також, по справі встановлено, що 30.11.2016р., на виконання умов договору №3279-048/08Р від 28.02.2018 року, ОСОБА_2 сплатив на адресу Банку 4750 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 121597,03 грн.
Згідно з п.4 та п.4.1 Договору від 30.11.2016 року сторони домовились про те, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає прощенню банком складає 12 422,37 дол. США, а заборгованість за кредитом, яка підлягає прощенню банком становить 12 422,37 дол. США, що за курсом НБУ на дату укладання цього договору в гривневому еквіваленті складає 318 004,9 грн.
Отже, прощений податковий борг за непогашений ОСОБА_2 кредит (тіло) склав 12 422,37 дол. США., що у гривневому еквіваленті складає - 318 004,9 грн.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції, що відповідно до договору від 30.11.2016 року про прощення частини боргу за кредитним договором №3279-048/08Р від 28.02.2008 року позивачу була спрощена (анульована) саме сума основного боргу, що у розумінні підпункту «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України є «додатковим благом» та належить до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Що ж стосується посилань позивача на п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення», відповідно до якого, нібито не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності, то зазначені положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів, відповідачем не була визнана додатковим благом сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій, а також договір від 30.11.2016 року не стосувався різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, предметом договору була частина основної суми боргу за кредитним договором, яка не була оплачена позивачем.
Таким чином, анульована (прощена) сума кредиту (тіла) повинна була бути включена позивачем до доходу, отриманого платником податку, як додаткове благо у порядку, визначеному пп.«д» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, та відповідно до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Слід зазначити, що аналогічної правової позиції з даного спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема, у своїй постанові від 20.06.2018р. по справі №804/4182/17.
Щодо застосованих до позивача штрафних санкцій в сумі 170 грн., то слід зазначити, що відповідно до п.179.1 ст.179 ПК України, платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) у відповідності до цього Кодексу.
Згідно із пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
А як визначено п.120.1 ст.120 ПК України, за не подання декларації, передбаченої цим Кодексом тягне за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Таким чином, у зв'язку з вищезазначеним, судова колегія дійшла висновку про правомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.03.2018р. №0159731305.
Що ж стосується застосування до позивача грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» з застосуванням штрафних санкцій у розмірі 5 962,58 грн., то з цього приводу слід зазначити, що Законом України від 28.12.2014р. №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015 року, внесено зміни до п.16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, у відповідності до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Так, платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст.163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною пп.1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у ст.171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені ст.176 цього Кодексу.
Таким чином, отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, є належною підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Отже, оскільки позивачем не було подано до податкового органу декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік із включенням загального оподатковуваного доходу платника податку та не сплачено випливаючий з цього військовий збір, судова колегія вважає, що судом 1-ї інстанції було вірно встановлено правомірність нарахованих сум спірних грошових зобов'язань.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 22.04.2019р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук