Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 161/19850/17
провадження № 61-35765св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник заявників - ОСОБА_3,
заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Перший відділ державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції,
представник Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції - Ледвовк Віктор Михайлович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Філюк Т. М. від 31 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Осіпука В. В., Матвійчук Л. В. від 22 березня 2018 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року заявники звернувся до суду із скаргою, в якій просили суд скасувати постанову про арешт майна боржника ВП № 55340107 від 11 грудня 2017 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2018 року скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявникам.
Повертаючи скаргу заявникам, суд першої інстанції виходив з того, що ними не виконано вимоги ухвали цього ж суду про залишення їх скарги без руху.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неподаною та повернення скарги заявників, оскільки вони не усунули недоліки скарги у встановлений судом строк.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення їх скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу №161/19850/17 з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанови про арешт майна боржника, призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено принцип верховенства права, законності і справедливості, а також обмежено доступ до правосуддя.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що ухвалою Луцького міськрайонного суду від 29 грудня 2017 року скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статей 175, 177 ЦПК України, оскільки ця скарга не містила: ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
В скарзі не викладено обставин, якими заявники обґрунтовують свої вимоги, не зазначено доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
Також судом зазначено заявникам про необхідність конкретизувати свої вимоги, оскільки зі змісту скарги не вбачається яку саме постанову вважають заявники неправомірною, в чому полягає неправомірність винесення постанови, які норми закону порушено державним виконавцем, підстави для скасування даної постанови.
Заявниками також в порушення частини першої статті 177 ЦПК України до скарги не додано її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості заінтересованих осіб.
Крім того, всупереч вимогам частини другої статті 175 цього Кодексу подана скарга не підписана заявниками та до матеріалів скарги не додано документів, які б підтверджували повноваження представника.
Копії вказаної ухвали були отримані заявниками та їх представником 11 січня 2018 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи.
23 січня 2018 року заявники подали до суду заяву про відвід, яка була визнана ухвалою судді Луцького міськрайонного суду від 24 січня 2018 року необґрунтованою та передана для вирішення відводу у відповідності до вимог частини третьої статті 40 та частини першої статті 33 ЦПК України. Ухвалою іншого судді цього ж суду від 26 січня 2018 року в задоволенні заяви про відвід відмовлено.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2018 року скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявникам відповідно до вимог частини третьої статті 185 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтями 175, 177 ЦПК України визначено вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», таким вимогам повинна відповідати також і скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Залишаючи скаргу без руху, суд першої інстанції виходив з того, що вона не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України, тобто не відповідає вимогам щодо форми та змісту, зокрема, зі змісту скарги не вбачається, яку саме постанову вважають заявники неправомірною, в чому полягає неправомірність винесення постанови, які норми закону порушено державним виконавцем, підстави для скасування даної постанови.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що у скарзі викладено обставин, якими заявники обґрунтовують свої вимоги, а також зазначено постанову, яку вони вважають неправомірною. Також ними вказано й всіх заінтересованих осіб з визначенням їх місцезнаходження. Щодо повноважень їх представника, то заявниками зазначено, що довіреність знаходиться в матеріалах цивільної справи, в межах якої вони звернулись з цією скаргою. Відсутність у скарзі норм права, які заявники вважають порушеними державним виконавцем при проведенні виконавчих дій, не є підставою для висновку про недолік скарги, оскільки процесуальним законом на сторону не покладений обов'язок зазначити норми права (статті 175, 447 ЦПК).
З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про визнання скарги неподаною та повернули її заявникам з формальних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Також Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Зіставлення змісту наведених суджень із розумінням положень статей 175, 177 ЦПК України переконує в тому, що оскаржувані ухвали не можуть залишатися в силі, оскільки висновки, зазначені в них, є передчасними, а, отже, відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:Н. О. Антоненко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило