Ухвала
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 336/262/18
провадження № 61-8053ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу,
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі ?
АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 грудня 2015 року між ним та
АТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір № SAMDNWFD0070948467500 вклад «Депозит плюс», згідно з яким він передав банку грошові кошти у розмірі 2 515,00 євро для розміщення на депозитному вкладі.
15 грудня 2016 року, після закінчення терміну вкладу, ОСОБА_3 звернувся до відповідача з проханням повернути кошти з депозиту, проте через націоналізацію АТ КБ «ПриватБанк» наприкінці 2016 року він продовжив строк дії договору ще на 1 рік. Договір був автоматично продовжений на тих самих умовах без оформлення додаткових угод.
11 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до банку з заявою про розірвання Договору, 18 грудня 2017 року Договір було розірвано, проте у поверненні коштів та виплаті відсотків за вкладом позивачу було відмовлено.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з
АТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти за договором
№ SAMDNWFD0070948467500 вклад «Депозит плюс» строковий 12 місяців у розмірі 2 515,00 євро, нараховані проценти за вкладом у розмірі 260,04 євро та пеню, починаючи з 19 грудня 2017 року по 15 січня 2018 року, у розмірі
80 735,20 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі
3 % вартості послуги за кожен день прострочення за договором банківського вкладу від 14 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070948467500 в розмірі 80 735,20 грн.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми банківського вкладу за договором від 14 грудня 2015 року № SAMDNWFD0070948467500 в розмірі 2 515,00 євро та нарахованих відсотків в розмірі 260,04 євро відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року залишено без змін.
16 квітня 2019 року через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду звернулося АТ КБ «ПриватБанк» з касаційною скаргою, яка підписана КриловоюО. Л., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від
10 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від
21 березня 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня 2019 році встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу у розмірі 1 921,00 грн.
Предметом позову у справі № 336/262/18 є стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу у розмірі 2 515,00 євро (в перерахунку на гривні за курсом НБУ станом на 15 січня 2018 року становить 87 106,81 грн (2 515,00 євро х 34,634916 грн)), нарахованих процентів за вкладом у розмірі 260,04 євро (в перерахунку на гривні за курсом НБУ станом на 15 січня
2018 року становить 9 006,46 грн (260,04 євро х 34,634916 грн)), та пені, починаючи з 19 грудня 2017 року по 15 січня 2018 року, у розмірі
80 735,20 грн.
Таким чином ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 192 100,00 грн (1 921,00 грн х 100).
У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» ? Крилова О. Л. зазначає, що судові рішення у даній справі підлягають касаційному оскарженню відповідно до підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме: касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами попередніх інстанцій проігнорована усталена практика Верховного Суду за аналогічними справами; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки одним з основних видів діяльності банка є кредитування фізичних та юридичних осіб, а також залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб, стягнення значно завищеної, нічим не обґрунтованої суми пені, обмежує права та порушує майнові інтереси банка, перешкоджає стабільній роботі АТ КБ «ПриватБанк».
Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і те, що справа має виняткове значення для учасника справи.
Малозначна справа є такою в силу вимог закону, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN,
№ 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскаржене судові рішення прийнято у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. П. Курило