Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
місто Київ
справа № 352/108/17
провадження № 61-20477св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2017 року у складі судді Хоминець М. М. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Проскурніцького П. І., Васильковського В. М.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Управління Пенсійного фонду України у Тисменицькому районі Івано-Франківської області, правонаступником якого є Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, 23 січня 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення переплати пенсії в сумі 9 934, 98 грн.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2017 року до участі у справі залучено правонаступника
позивача - Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ОСОБА_3 з 24 вересня 2010 року призначено пенсію відповідно до положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відповідач звільнена з посади головного бухгалтера Стебниківської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області з 30 березня 2015 року. Однак, у подальшому Стебниківська сільська рада Тисменицького району уклала з відповідачем цивільно-правовий договір про виконання робіт щодо ведення бухгалтерського обліку строком до 31 грудня 2015 року. Позивач вважає, що зазначений цивільно-правовий договір є трудовим, укладання, дія та припинення якого регулюється нормами Кодексу законів про працю України. Цивільно-правовий договір був укладений з метою приховати трудові відносини між сільською радою та відповідачем, а тому відповідач не мала права на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Таким чином, виникла переплата пенсії за період з 01 квітня до 30 вересня 2015 року в розмірі 9 934, 98 грн, яка була набута відповідачем без достатньої правової підстави.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідач позов не визнала, пояснила, що дійсно 01 квітня 2015 року між Стебниківською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області та нею було укладено строковий цивільно-правовий договір, згідно з умовами якого вона надавала бухгалтерські послуги, виконувала роботу на свій ризик, самостійно організовувала виконання роботи, не підлягала внутрішньому трудовому розпорядку, не мала права на одержання допомоги із соціального страхування, а також посадовою особою місцевого самоврядування не була. Крім того, оплата за надані ОСОБА_3 послуги проводилась згідно з актами приймання та здачі виконаних робіт. Таким чином, вона вважає себе добросовісним набувачем зазначених коштів, а тому згідно з вимогами статті 1215 ЦК України вказані кошти не підлягають поверненню.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2017 року у задоволенні позову Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставини щодо наявності рахункової помилки з його боку при нарахуванні відповідачу пенсії та на підтвердження допущення відповідачем будь-яких порушень чи зловживань, що призвели до виникнення переплати пенсії, які б ставили під сумнів її добросовісність. З 01 квітня 2015 року ОСОБА_3 надавала бухгалтерські послуги на підставі цивільно-правового договору та не була посадовою особою місцевого самоврядування у розумінні статей 2, 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а тому обмеження щодо виплати пенсії, передбачені зазначеним законом, на неї не розповсюджуються. Між Стебниківською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області та відповідачкою укладено саме цивільно-правовий договір для отримання певних послуг, яким не регулювався сам процес праці, що властиво трудовому договору. Цивільно-правовий договір застосовується для реалізації визначених робіт, у той час як за трудовим договором працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих відносинах і зобов'язаний виконувати будь-яку роботу в межах своєї професії, спеціальності, кваліфікації і посади.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відхилено, а рішення Тисменицького районного суду від 10 квітня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що оскільки позивачем не подано доказів безпідставної виплати пенсії з 01 квітня до 30 вересня 2015 року в результаті зловживання чи недобросовісності з боку ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Посилання у апеляційній скарзі на те, що цивільно-правова угода фактично є трудовим договором, відхилені апеляційним судом. ОСОБА_3 у період з 01 квітня до 30 вересня 2015 року виконувала обов'язки бухгалтера за цивільно-правовою угодою, а отже, посадовою особою органу місцевого самоврядування не була і службу в такому органі не проходила, тому на неї за таких умов не поширюється заборона на виплату пенсії посадовим особам місцевого самоврядування у період служби в органах місцевого самоврядування, встановлена Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв'язку у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України
Івано-Франківської області просить скасувати рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що укладений 01 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та Стебниківською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області цивільно-правовий договір є трудовим, укладання, дія та припинення якого регулюються нормами КЗпП України. Посада бухгалтера передбачена штатним розписом сільської ради, фінансується за рахунок місцевого бюджету, а тому бухгалтер сільської ради є посадовою особою місцевого самоврядування. Оскільки ОСОБА_3 під час роботи з виконання бухгалтерського обліку отримувала пенсію, то виникла переплата за період з 01 квітня до 30 вересня 2015 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 з 24 вересня 2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, правонаступником якого є Тисменицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, призначено пенсію відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
З 30 березня 2015 року ОСОБА_3 звільнена з посади головного бухгалтера Стебниківської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області у зв'язку з виходом на пенсію.
01 квітня 2015 року між Стебниківською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області та ОСОБА_3 укладено строковий цивільно-правовий договір, згідно з умовами якого виконавець зобов'язується надавати бухгалтерські послуги, а замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, зобов'язується своєчасно прийняти й оплатити виконану роботу. Крім того, виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та іншими соціальними витратами.
Оплата за надані відповідачем послуги проводилась згідно з актами приймання та здачі виконаних робіт за цивільно-правовим договором від 30 квітня 2015 року, 30 травня 2015 року, 30 червня 2015 року, 31 липня 2015 року, 31 серпня 2015 року, 30 вересня 2015 року.
Оцінка аргументів касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Згідно з частиною першою статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із зазначеного правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1215 ЦК України викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, підстав відступити від яких ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц не встановила.
Тобто, механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання.
Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту недобросовісного набуття відповідачем коштів, а також допущення рахункової помилки зі сторони позивача.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність двох обов'язкових складових, за наявності яких відповідно до вимог статті 1215 ЦК України та статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії, а саме: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності, зловживань з боку відповідача.
При цьому в законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка».
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз'яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ця помилка є безпосередньо рахунковою, як стверджує заявник, а не помилкою, пов'язаною з неналежним виконанням обов'язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії, а також здійснення контрольних функцій.
Відсутність ознак рахункової помилки підтверджується самим змістом позовної, апеляційної, касаційної скарг, у яких позивачем зазначено про наявність тимчасових заборон у чинному законодавстві у період з 01 квітня до 31 січня 2016 року щодо нарахування пенсій працюючим пенсіонерам.
У § 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що відповідач працювала на умовах трудового договору та була посадовою особою органу місцевого самоврядування, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 10, 11, 13, 15, 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України; громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування, у день прийняття відповідного рішення складають Присягу, Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює Присягу своїм підписом. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги; посадові особи місцевого самоврядування зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції»; при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад; умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідач надавала послуги сільській раді із ведення бухгалтерського обліку не на постійній основі, а на підставі цивільно-правового договору, який не є трудовим. Позивач не довів, що ОСОБА_3 проходила конкурс на заміщення вакантної посади, складала присягу посадової особи місцевого самоврядування, мала право підпису як головний бухгалтер, їй присвоювався ранг та клас. При цьому записи у трудову книжку не вносилися, розмір оплати визначений самими сторонами в укладеному договорі, а не Кабінетом Міністрів України як для посадових осіб місцевого самоврядування. При цьому відповідач не проходила перевірку при прийняття на роботу та не декларувала свої доходи у порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції». Протилежного не доведено.
Із урахуванням наведеного, підстави вважати, що відповідач належала до посадової особи органу місцевого самоврядування відсутні.
Аналогічні висновки щодо невіднесення осіб, які працюють в органах місцевого самоврядування на підставі цивільно-правового договору, до посадових осіб зроблені у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 339/38/17-ц (провадження № 61-19073св18).
Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Тисменицького об'єднаного управління пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик