Ухвала
23 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 753/11859/18
провадження № 61-7935ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у справі за позовом Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо до ОСОБА_1 про відшкодування збитків,
У червні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з останнього на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 9445,23 грн, завданої під час затримки руху трамваїв та судовий збір.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 4 листопада 2016 року о 19.00 год. в м. Києві по вул. Гната Хоткевича, 8/29 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Вказував, що протиправні дії відповідача призвели до створення перешкоди для руху трамваїв, що не дозволяло трамваям об'їхати таку перешкоду саме через дорожньо-транспортну пригоду, чим спричинено затримку у русі трамваїв маршрутів: №22, 23, 28, 33 та 35 в період часу з 19.15 год. до 20.08 год. та завдано збитків, що складаються з втрат від вимушеного простою, а саме втрат виручки за відповідний час роботи рухомого складу.
Зазначав, що згідно з розрахунками втрат від затримки руху на трамвайних маршрутах, які проведені відповідно до Методичних рекомендацій щодо визначення втрат підприємств міського електричного транспорту у випадках тимчасового закриття або перешкоджання рухові трамваїв чи тролейбусів, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 31 грудня 2010 року №490 по маршруту №22 втрати становлять 680,16 грн, по маршруту №23 - 738,84 грн, по маршруту №28 - 4 605,61 грн, по маршруту №33 - 2 460,26 грн, по маршруту №35 - 960,36 грн, а всього 9445,23 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року дану цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року у задоволенні позову КП «Київпастранс» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Методичні рекомендації щодо визначення втрат підприємств міського електричного транспорту у випадках тимчасового закриття або перешкоджання рухові трамваїв чи тролейбусів, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 31 грудня 2010 року №490 є актом локальної дії для внутрішнього користування підприємств міського електричного транспорту, носять рекомендаційний характер та не являються нормативно-правовим актом, тому визначену позивачем ціну позову, яка розрахована за формулами Методичних рекомендацій, суд до уваги прийняти не може.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційну скаргу позивача Комунального підприємства «Київпастранс» - задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року - скасовано та ухвалено нове рішення. Позов Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих під час затримки руху трамваїв задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1, на користь Комунального підприємства «Київпастранс» завдані збитки у розмірі 9445, 23 грн та судові витрати у розмірі 4405 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено розмір заподіяних збитків внаслідок затримки руху трамваїв, що підтверджується розрахунком втрат від затримки руху на маршрутах №22, 23, 28, 33, 35 у сумі 9445,23 грн.
Крім того, відповідачем не надано до суду доказів, які б спростували факт наявності вини та, як наслідок, завдання позивачу збитків, та не надано свого контррозрахунку збитків.
Оскільки, збитки у розмірі 9445,23 грн були завдані позивачу у результаті простою трамвайних вагонів від тимчасового перешкоджання (закриття) руху на маршрутах №22, 23, 28, 33, 35 в період часу з 19.15 год. до 20,08 год., яке відбулося внаслідок винних дій відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про правомірність заявлених позивачем вимог та необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київпастранс» збитків у розмірі 9445,23 грн.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційної суду та залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного випровадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у цій справі є стягнення 9 445,23 грн, що станом
на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 * 100 = 192 100) та розірвання договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (Zubac v. Croatia від 05 квітня 2018 року).
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України, тому підстав для відкриття провадження у вказаній справі на підставі частини третьої статті 389 ЦПК України не вбачається.
Крім того, судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у справі за позовом Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Дарницького трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо до ОСОБА_1 про відшкодування збитків відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Сімоненко