Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 727/5138/15-ц
провадження № 61-15060св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
треті особи: Чернівецька міська рада, Державна архітектурно-будівельна інспекція в м. Чернівці,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Лисака І. Н.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва та визначення порядку користування земельною ділянкою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що ОСОБА_4 та відповідачі є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1, де йому відповідно до правовстановлюючих документів належить 23/100 частини у будинку, які складаються з квартири НОМЕР_1 загальною площею 54,2 кв. м, вбиральні літ. «Г», сараїв літ. «Е» та «І», Ѕ частини огорожі. ОСОБА_5 є його дружиною, яка проживає та зареєстрована разом із ним у вказаній квартирі.
Інші 77/100 частини вказаного житлового будинку, які складаються із квартири № 2 загальною площею 76,3 кв. м та господарських приміщень: гаражу літ. «Б», сараю літ. «В», літньої кухні літ. «Г», вбиральні літ. «Д» та Ѕ частини огорожі, належать відповідачам.
Оскільки входи до їхніх квартир розташовані з протилежних боків будинку, то сторони вже протягом багатьох років користувались прибудинковою територією для обслуговування тієї частини будинку, на якій розташована відповідна квартира, а саме його сім'я користувалась подвір'ям з правої сторони будинку щодо АДРЕСА_1, а сім'я ОСОБА_8 - із лівої сторони. При цьому, у правовстановлюючих документах на житло чітко зазначено, що кожному із них належить по Ѕ частини огорожі, а саме тому сім'я ОСОБА_8 встановила зі сторони свого входу на подвір'я металеві ворота та хвіртку із замком, побудували за будинком між ним та їхньою літньою кухнею літ. «Г» металеву огорожу на фундаменті.
У 1999 році зафіксовано фактичний та законний склад їхнього будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами і встановлено огорожу між їхніми частинами будинку, а саме сім'я ОСОБА_8 користується у будинку квартирою № 2, загальною площею 76,3 кв. м та господарськими приміщеннями: гаражем літ. «Б», сараєм літ. «В», літньою кухнею літ. «Г», вбиральнею літ. «Д», Ѕ частини огорожі, а позивач із сім'єю користуються квартирою НОМЕР_1 загальною площею 54,2 кв. м та господарськими приміщеннями: вбиральнею літ. « Г», сараями літ. «Е» та літ. «І», а також Ѕ частини огорожі.
Проте відповідачі незаконно здійснили самочинне будівництво на їхній спільній прибудинковій території, у зв'язку з чим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області за порушення вимог статей 31, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ОСОБА_6 у 2011 році притягнуто до адміністративної відповідальності згідно з частиною третьою статті 96 КУпАП України.
Не зважаючи на це, ОСОБА_6 у 2015 році знов розпочав самочинне будівництво перед вікнами позивачів як із фасаду, так і позаду будинку, на їхній частині подвір'я розташував будівельні матеріали та прибудував фундамент до їхнього сараю літ. «Е», постійно проводить будівельні роботи без жодних пояснень, без їх дозволу приводить робочих на належну їм частину подвір'я, чим заважає обслуговувати свою частину будинку та подвір'я, змушує постійно нервувати, не дає можливості відпочивати в спокої в своїй квартирі та на подвір'ї. Також вказують, що вони не надавали дозволу на проведення відповідачами будівництва на спільній прибудинковій території, проте останні, скориставшись знаходженням позивачів на роботі добудували до їхнього сараю літ. «Е» фундамент та не бажають його зносити.
Позивачі вважають, що вказаними самочинними діями відповідачів порушено їхнє право власності та користування частиною будинковолодіння та подвір'я для його обслуговування.
Враховуючи наведене, позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили зобов'язати відповідачів солідарно протягом тридцяти календарних днів з дня набрання рішення суду законної сили безоплатно усунути йому, ОСОБА_4, як власнику квартири АДРЕСА_1 та його дружині як користувачеві цієї квартири перешкоди у користуванні дворовою та прибудинковою територією шляхом знесення самочинного будівництва, а саме прибудову до сараю літ. «Е» навіс літ. «ДН» (згідно з таблицею № 4 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи); прибудову зі сходами та хвірткою до огорожі площею 0,0005 га, літ. «А», «Б», «В», «Г» (згідно із таблицею № 3 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи); звільнити від будь-яких будівельних матеріалів та обладнання власників квартири № 2 прибудинкову територію навпроти квартири АДРЕСА_1. У випадку, якщо протягом тридцяти календарних днів із дня набрання рішення суду законної сили відповідачі не знесуть самочинне будівництво та не звільнять від будівельних матеріалів та обладнання прибудинкову територію навпроти зазначеної квартири, зобов'язати, їх, позивачів, за їхньою згодою, виконати вказані вище ремонтно-будівельні роботи за власний рахунок із наступним відшкодуванням вартості робіт та матеріалів за рахунок відповідачів солідарно.
Визначити наступний порядок користування прибудинковою територією: для обслуговування своєї власності вони користуються прибудинковою територією з правої сторони житлового будинку АДРЕСА_1 щодо АДРЕСА_1 навпроти своєї квартири НОМЕР_1 розміром 0,0275 га (згідно з таблицями № 1, № 3 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи), а відповідачі користуються прибудинковою територією з лівого сторони будинку АДРЕСА_1 щодо АДРЕСА_1 навпроти своєї квартири НОМЕР_2 розміром 0,0483 га (згідно з таблицями № 1, № 3 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи), залишити в спільному користуванні співвласників будинку земельну ділянку розміром 0,0064 га для обслуговування підвальних приміщень (згідно з таблицею № 1 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи). Стягнути з відповідачів солідарно на їх користь судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 солідарно безоплатно усунути власнику квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4. та користувачеві цієї квартири ОСОБА_5 перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинного будівництва, а саме: прибудови до сараю літ. «Е», навіс - літ. «ДН» (згідно з таблицею № 4 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи); прибудови зі сходами та хвірткою до огорожі площею 0,0005 га, літ. «А», «Б», «В», «Г» (згідно з таблицею № 3 висновку № 16110 додаткової судової земельно-технічної експертизи); та звільнити від будь-яких будівельних матеріалів та обладнання власників квартири НОМЕР_2 земельну ділянку навпроти квартири АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 у 2015 році розпочав самочинне будівництво на частині прибудинкової території, якою користується позивач, розташував будівельні матеріали та прибудував фундамент до сараю, який належить позивачу, здійснив прибудову зі сходами та хвірткою до огорожі, проте згоду на проведення вказаних будівельних робіт позивач як власник суміжної квартири та як користувач прибудинкової території відповідачам не надавав.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовлено. У решті рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні таких вимог, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять будь-яких правовстановлюючих документів про надання позивачу земельної ділянки в користування за вказаною адресою, при цьому позивачами не доведено порушення їх прав щодо земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні сторін у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, на які посилалися позивачі як на правову підставу своїх позовних вимог, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Земельного кодексу УРСР 1990 року, оскільки право власності на квартири у сторін виникло в 1994 та 1998 роках. Статтею 30 ЗК УРСР, який діяв до 2002 року, було передбачено, що при переході права власності на будівлю та споруду разом із цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. ЗК УРСР 1990 року не передбачав необхідності додаткового отримання за новими правилами у користування земельних ділянок, отриманих раніше у користування під будівництво. При цьому стаття 42 ЗК УРСР передбачала можливість укладання договору про порядок користування спільною земельною ділянкою, а тому колишні співвласники житлового будинку АДРЕСА_1 ще в 1999 році письмово домовилися про порядок користування житловим будинком та господарськими будівлями і огорожею. Враховуючи наведене, апеляційний суд, пославшись у своїх висновках на положення статті 125 ЗК України помилково дійшов висновку про те, що право користування земельною ділянкою виникає лише після отримання правовстановлюючих документів про надання ОСОБА_4 за вказаною адресою земельної ділянки в користування.
Фактично апеляційний суд порушив норми статті 204 ЦК України, статті 88 ЗК України, статей 77, 79, 81, 82 ЦПК України, оскільки без визнання не чинною угоди про порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами і фактично спірною земельною ділянкою, встановив відсутність порушення прав позивача на земельну ділянку.
У червні 208 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу відхилити, рішення апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_4 став власником 23/100 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1 лише у січні 2007 року, а тому йому не можуть бути відомі будь-які домовленості між відповідачами та попереднім власником будинку. При цьому погодження щодо порядку користування житловим будинком, на який посилаються позивачі стосується лише домовленості про порядок користування господарськими будівлями та спорудами, та не має жодного відношення до земельної ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16 січня 2007 року та від 09 червня 2011 року належить 23/100 частини будинку АДРЕСА_1, яка складається із: квартири НОМЕР_1 загальною площею 54,20 кв. м, вбиральні літ. «Г», сараю літ. «Е», сараю літ. «І», Ѕ частини огорожі, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Попередні власники 23/100 частини вказаного будинку отримали право власності на цю частину в житловому будинку згідно з рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06 липня 1999 року № 457/14.
ОСОБА_6 та членам його сім'ї згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 27 серпня 1999 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06 липня 1999 року № 457/14, належить 77/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, яка складається з квартири НОМЕР_2, загальною площею 57,70 кв. м, у тому числі житловою - 33,30 кв. м, та господарських будівель: гаражу літ. «Б», сараю літ. «В», літньої кухні літ. «Г», вбиральні літ «Д», Ѕ частини огорожі, підвальних приміщення поз. ІІ площею 7,90 кв. м, поз. ІІІ площею 6,80 кв. м та Ѕ частини коридору поз. І площею 5,80 кв. м.
У 2015 році ОСОБА_6 розпочав самочинне будівництво на частині прибудинкової території, якою користуються позивачі, розташував будівельні матеріали та прибудував фундамент до сараю літ. «Е», який належить позивачу, здійснив прибудову зі сходами та хвірткою до огорожі площею 0,0005 га, літ. «А», «Б», «В», «Г».
Спадкодавці майна - квартири АДРЕСА_1, після яких позивач набув право власності на квартиру, отримали право власності на 23/100 частини у вказаному житловому будинку згідно з рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06 липня 1999 року № 457/14, а тому до спірних правовідносин щодо права користування прибудинковою територією підлягає застосуванню положення статті 30 ЗК України, яка діяла на час переходу права власності на частину будинку.
При цьому, враховуючи те, що спір щодо прибудинкової території існує і до цього часу, тому до правовідносин щодо порушення прав землекористування та прав власності на будинковолодіння підлягають застосуванню також положення діючого земельного законодавства.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 30 ЗК України у редакції, який діяв до 2002 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
Згідно з частиною другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Враховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, із урахуванням наведених обставин справи, дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, та залишення в іншій частині рішення суду без змін, із тих підстав, що позивачами не доведено порушення їх прав щодо земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні сторін, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 в порядку спадкування отримав лише право власності на частину житлового будинку разом із господарськими будівлями та спорудами, а земельна ділянка біля будинку не передавалася позивачу у встановленому законом порядку, при цьому як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2013 року, ухваленому в іншій цивільній справі, земельна ділянка біля будинку АДРЕСА_1 належить Чернівецькій міській раді, доказів протилежного позивачами не надано.
Доводи касаційної скарги про те, що між колишніми співвласниками будинку узгоджений порядок користування житловим будинком та господарськими будівлями і огорожею, а відповідачами при цьому порушені права позивачів щодо земельної ділянки, яка перебуває в спільному користуванні сторін у справі, не заслуговують на увагу, оскільки вказаним порядком не визначено порядок користування саме земельною ділянкою та не визначені її межі між співвласниками будинку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 24 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний Г. І. Усик