Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 204/6905/17
провадження № 61-5266св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,
третя особа - орган опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Черненковим Олегом Віталійовичем, на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2018 року у складі судді Тітової І. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 15
від 21 жовтня 2016 року йому надано дозвіл на періодичні побачення з його малолітньою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у присутності матері згідно з графіком. Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року зобов'язано ОСОБА_5 усунути йому перешкоди та не чинити інших перешкод у спілкуванні з дитиною. Але ОСОБА_5 не дає йому можливості спілкуватися з дитиною, перешкоджає зустрічам та настроює дитину проти
ОСОБА_4 Рішення виконкому та суду ОСОБА_5 не виконує, від вирішення питання про можливість побачення з дитиною ухиляється. Добре відноситься до доньки, хоче жити з нею, виховувати і піклуватися. З наведених підстав просив визначити місце проживання доньки
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним за адресою: АДРЕСА_1.
У лютому 2018 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що сторони перебували у цивільному шлюбі в період з травня 2013 року по серпень 2013 року, однак спільне життя не склалося. За час спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_7, яка зареєстрована та проживає з ОСОБА_5 з народження у житловому будинку по АДРЕСА_2. Вказаний житловий будинок на праві приватної власності належить її бабусі - ОСОБА_8
Для створення належних умов проживання та розвитку дитини нею обладнана дитяча кімната, в якій є меблі, іграшки, відповідно до віку дитини, книги тощо, які задовольняють усі її духовні і фізичні потреби. На її утриманні знаходяться ще двоє малолітніх доньок - чотирьох і шести річного віку, які проживають разом з дня їх народження. За місцем свого проживання та за місцем роботи вона має гарну характеристику, одружена, а її чоловік відноситься до доньки ОСОБА_7 як до рідної дитини, сприяє її належному вихованню. Дитина забезпечена усім необхідним, здорова, живе у повній сім'ї.
ОСОБА_4 несвоєчасно сплачує аліменти на утримання дитини, стягнуті з нього на її користь рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05 квітня 2017 року, заборгованість по яким становить станом на 01 вересня 2017 року 4 741,14 грн.
ОСОБА_5 просила визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська
від 12 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини задоволено.
Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю - ОСОБА_5
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, місцевий суд виходив із наявності підстав для визначення місця проживання малолітньої доньки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю
ОСОБА_5
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська
від 12 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
07 березня 2019 року представник ОСОБА_4 - Черненков О. В. через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_5 відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач не зміг прийняти участь у судовому засіданні, а тому рішення суду першої інстанції є неповним та однобічним.
Висновок органу опіки та піклування прийнятий про недоцільність проживання дитини з батьком, суперечить вимогам закону та інтересам дитини.
Матір залякує дитину, налаштовує її проти батька, осоромлює заявника привселюдно, порушує його права щодо спілкування з дитиною та прийняття участі у її вихованні, не виконує рішення суду щодо надання можливості спілкування дитини з батьком у встановлені часи.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.
02 квітня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та проживає разом з матір'ю - ОСОБА_5
Згідно виконавчого листа Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська № 1 від 05 квітня 2017 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання його малолітньої дитини - ОСОБА_7 в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 30 % мінімального прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи стягнення з 16 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська
від 07 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди та не чинити перешкоди ОСОБА_4 у спілкуванні з дитиною - донькою ОСОБА_7.
27 березня 2017 року на підставі виконавчого листа від 10 березня 2017 року № 204/7467/16-ц Чечелівським відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 53537764.
20 квітня 2017 року головним державним виконавцем Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Дердило В. Г. складено акт в якому зазначено, що боржник не виконує рішення суду, у зв'язку із чим прийнято рішення про накладення штрафу на боржника.
24 квітня 2017 року відповідачем прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 1 700,00 грн за невиконання рішення суду.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду
від 22 червня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_5 до державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ДерилоВ. Г. про визнання неправомірною та скасування постанови про накладання штрафу від 24 квітня 2017 року задоволено, скасовано постанову Державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Дерило В. Г. від 24 квітня 2017 року у виконавчому провадженні № 53637764 про накладення на ОСОБА_5 штрафу в сумі
1 700,00 грн.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Суди попередніх інстанцій виходячи з якнайкращих інтересів дітей, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для визначення місця проживання дитини разом з матір'ю - ОСОБА_5, оскільки сторони з дня народження дитини разом не проживають, а дитина ОСОБА_7 з дня свого народження постійно проживає разом з матір'ю, та своїми сестрами.
При цьому судами враховано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 04 червня 2018 року № 617, у якому зазначено про доцільність проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю - ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_2.
Судами попередніх інстанцій враховано статтю 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 1991 року, зміст якої визначає, що першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Щодо доводів касаційної скарги:
Доводи заявника про те, що він не зміг прийняти участь у судовому засіданні, а тому рішення суду першої інстанції є неповним та однобічним є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції приймалась постанова саме за його апеляційною скаргою та доводам, яким надана оцінка.
Також є безпідставними доводи заявника про те, що висновок органу опіки та піклування про недоцільність проживання дитини з батьком, суперечить вимогам закону та інтересам дитини, оскільки вказаний висновок є чинним та не скасованим.
Також є безпідставними доводи заявника про те, що ОСОБА_5 не виконує рішення суду щодо надання можливості спілкування дитини з батьком у встановлені часи, оскільки ОСОБА_4 не надано належних доказів на підтвердження факту невиконання ОСОБА_5 судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Черненковим Олегом Віталійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська
від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 12 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська