Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 456/1978/17
провадження № 61-41075св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 листопада 2017 року у складі судді Яніва Н. М. та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Шандри М. М.,
Левика Я. А., Струс Л. Б.,
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що 22 травня
2015 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір дарування, який був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. та зареєстрований у державному реєстрі за № 1309. Перед укладенням договору між сторонами було обумовлено, що ОСОБА_4 дарує ОСОБА_5 квартиру, а за це він їй надаватиме матеріальну допомогу, так як вона є особою похилого віку, одинокою, тобто, буде утримувати її до дня смерті. Відразу після дарування квартири відповідач відвернувся від неї, зник з міста Стрий, перестав до неї навідуватися і взагалі їй невідомо місце його перебування. Договір дарування не відповідав її внутрішній волі, так як вона мала укласти договір довічного утримання. Вона допустила помилку і почала відразу її виправляти, зверталась у поліцію, до прокуратури за захистом своїх прав.
ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просила визнати договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 22 травня 2015 року та зареєстрований за № 1309 недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 17 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір дарування від 22 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Стрийського державної нотаріальної контори Костур У. Т. та зареєстрованим в реєстрі за № 1309.
Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що під час укладення такого з боку позивачки мала місце помилка щодо правової природи договору.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 листопада 2017 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_5. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
19 липня 2018 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від
17 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області
від 19 червня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, якою було змінено підстави позову, уже після початку розгляду справи по суті, що у подальшому потягло за собою прийняття незаконних судових рішень.
Заявлені позовні вимоги є безпідставними. Судами не в повній мірі досліджено докази, наявні в матеріалах справи.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Стрийського міськрайонного суду Львівської області.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності позивачці у справі - ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) від 19 листопада 1993 року (а. с. 3).
Відповідно до договору дарування від 22 травня 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори
Костур У. Т. та зареєстрованого в реєстрі за № 1309, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5. квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_5 є двоюрідним онуком ОСОБА_4
Звертаючись до суду з даним позовом та, з урахуванням уточнень,
ОСОБА_4 посилалася на те, що під час укладення спірного правочину з її боку мала місце помилка, оскільки, укладаючи даний договір, позивач помилялася щодо його правової природи, вважаючи, що такий є договором довічного утримання, а відповідно всі права на її майно перейдуть до відповідача тільки після її смерті за умови здійснення за нею постійного догляду (довічного утримання).
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонеркою, інвалідом війни першої групи.
Згідно інформаційного листа № 02к-20/136 від 04 вересня 2017 року наданого Стрийським міським територіальним центром соціального обслуговування, ОСОБА_4 перебувала на обслуговуванні відділення соціальної допомоги вдома № 1 територіального центру з 01 квітня 2014 року по 28 лютого
2017 року. Тобто, даним підтверджується що позивач потребувала
(та потребує) стороннього догляду та допомоги.
Після укладення спірного договору дарування від 22 травня 2015 року
ОСОБА_4 продовжує проживати в спірній квартирі одна, даний факт сторонами не оспорювався та підтверджується довідкою № 250
від 02 листопада 2017 року КП «Надія» (а. с. 86).
Після укладення спірного правочину позивач самостійно продовжувала оплачувати комунальні послуги по абонентським договорам, які так і залишились на її ім'я ОСОБА_4 та не були переоформлені на відповідача.
ОСОБА_4 неодноразово зверталася до Стрийської місцевої прокуратури, а також Стрийського ВП ГУНП у Львівській області, по факту незаконного заволодіння її квартирою Філімоновими (з приводу чого було порушено кримінальне провадження, яке закрито), а також спробами заволодіння її квартирою сусідами.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права:
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, як людина похилого віку, за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилась на передачу квартири, яка є її єдиним житлом та у якій вона продовжує проживати після укладення договору дарування, у власність ОСОБА_5 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку статті 229 ЦК України.
Щодо доводів касаційної скарги:
Доводи заявника про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, якою було змінено підстав позову, уже після початку розгляду справи по суті, що у подальшому потягло за собою прийняття незаконних судових рішень не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська