Справа № 727/3310/19
Провадження № 2/727/856/19
22 квітня 2019 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого - судді - Мамчина П.І.
секретар судових засідань - Ястремська Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, -
В березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 23 січня 2014 року по 25 серпня 2016 року. Від шлюбу є неповнолітня дитина - син, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до рішення Першотравневого райсуду м. Чернівці від 25.08.2016 року місце проживання сина визначено з нею. Дитина проживає з нею постійно, вона самостійно займається вихованням дитини, матеріально утримує його. Відповідач участі у вихованні та догляді за сином не бере, практично з ним не с спілкується. В цьому році має бажання забезпечити повноцінний відпочинок сину ОСОБА_4 в країні Болгарії, задля підвищення рівня світогляду, покращення його стану здоров*я, фізичного, духовного та морального розвитку. Вона неодноразово зверталась в усній формі до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд сина, але кожного разу наражалась на агресивну відмову. Відносини між нею та відповідачем дуже натягнуті, вона боїться застосування до неї насилля.
Вважає, що така позиція відповідача шкодить інтересам дитини та не сприяє її всебічному та гармонійному розвитку, порушує право дитини на розвиток особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами.
Просить надати їй дозвіл на виїзд сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в Болгарію на відпочинок без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_3 на строк шість місяців (з 01 червня 2019 року по 01 грудня 2019 року).
Ухвалою Шевченківського райсуду м. Чернівці від 28 березня 2019 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського райсуду м. Чернівці від 16 квітня 2019 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Позивачка в судове засідання не з*явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує, уточнила період виїзду дитини за кордон з 01 червня 2019 року по 01 жовтня 2019 року, проти постановлення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з*явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Чернівецької міської ради в судове засідання не з*явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності та при розгляді справи врахувати інтереси дитини відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом, встановлено, що рішенням Першотравневого райсуду м. Чернівці від 25 серпня 2016 року шлюб, укладений 23 січня 2014 року між позивачкою та відповідачем був розірваний. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір*ю ОСОБА_2 Після розірвання шлюбу відновити ОСОБА_2 дошлюбне прізвище - ОСОБА_2.
Від шлюбу є неповнолітня дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Частинами 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Статтею 2 Конвенції Організація Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27 лютого 1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.
У статті 3 Конвенції Організація Об'єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст.9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 150, ч.ч.1, 2 ст. 155 СК України батьки зобов'язані поважати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
У статті 141 СК України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.
Згідно вимог ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).
Крім того, відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, зокрема згідно із п. 4 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
З огляду на викладене, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Отже, Законом передбачено можливість надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків за умови, що такий дозвіл має одноразовий характер з визначенням конкретної країни перебування та з вказівкою на певний період часу на протязі якого дитина буде перебувати за кордоном.
Як було встановлено судом, позивачка ОСОБА_2 має намір виїхати разом із сином ОСОБА_4, з метою його оздоровлення, відпочинку, розширення світогляду та загального розвитку до Республіки Болгарія, однак без нотаріально посвідченої згоди на це батька дитини, зробити цього не може.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши та оцінивши наявні у справі докази, суд, керуючись Законом, враховуючи те, що позивачкою доведено, що виїзд за кордон дитини для оздоровлення, відпочинку, розширення світогляду, загального розвитку та інших цілей не суперечать інтересам та правам батька і не суперечить інтересам самої малолітньої дитини, суд приходить до висновку, що позивачці слід надати дозвіл на виїзд сина ОСОБА_4 в Республіку Болгарія на період з 01 червня 2019 року по 01 жовтня 2019 року.
На підставі наведеного та керуючись Постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст.ст. 7, 141, 150, 155 СК України, ст.ст. 15-16, 313 ЦК України, ст. ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 263, 264, 265, 268, 274-279, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька задовольнити.
Надати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) дозвіл на виїзд сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на відпочинок без дозволу (без згоди) та супроводу батька ОСОБА_3 до Республіки Болгарія на період з 01 червня 2019 року по 01 жовтня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Мамчин П.І.