Справа №: 671/1812/18
20 березня 2019 року Волочиський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Ніколової С.В.,
з участю секретаря судового засідання Хрупайло Т.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Волочиську справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Автокредит Плюс” про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів,
встановив:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Автокредит Плюс” (далі - ТОВ “Автокредит Плюс”) про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову посилається на те, що 21 січня 2017 року між ним, позивачем,та відповідачем ТОВ “Автокредит Плюс” укладено договір про надання фінансового лізингу №АВН0А!00000016 (далі - договір) шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ “Автокредит Плюс”, згідно з умовами якого йому, позивачу, передано у лізинг автомобіль марки SUZUKI GRAND VITARA, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) JS3TD947674202259, державний номерний знак AE9401IB строком на 60 місяців. Згідно з умовами даного договору він, позивач, зобов'язувався сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов'язаних з виконанням договору, на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до нього як лізингоодержувача мало перейти право власності на предмет лізингу згідно з умовами цього договору. Розмір щомісячних платежів за договором становить 6160 грн. 21 січня 2017 року згідно з додатком № 1 до даного договору йому було передано зазначений автомобіль вартістю 277000 грн. На виконання умов Договору на рахунок відповідача ним, позивачем, у період з 09.02.2017 року по 26.02.2018 року було сплачено 145660 грн. 00 коп., в тому числі і 83100 грн. 00 коп. авансового платежу. Однак, 05 квітня 2018 року працівниками поліції у нього був вилучений автомобіль в рамках кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за №12017040650002678 від 07.08.2017 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. 19 квітня 2018 року вилучений даний автомобіль визнано речовим доказом у зазначеному кримінальному провадженні та передано представнику відповідача.
Позивач зазначає, що даний договір лізингу, який містить елементи договору найму транспортного засобу, в порушення вимог ст. 220 ЦК України, не посвідчений нотаріально, що є підставою для визнання цього договору нікчемним з відповідним настанням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України. Також даний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки вчинений ТОВ “Автокредит Плюс” без відповідного дозволу - ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема надання послуг фінансового лізингу. Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України “Про захист прав споживачів” (п.п. 1, 2, 4, 6, 7 ч. 3 ст. 18) щодо несправедливих умов спірного договору, які містяться в п.п. 3.2, 3.12, 4.18, 6.2.1, 6.2.2, 6.3.3, 9.9, 9.4 10.3, 14.1.3, 14.1.4, 14.1.6 договору, зокрема в частині відсутності достатньої інформації про предмет договору (не визначено предмет лізингу, його вартості та інших характеристик), порядку розрахунків (включення до лізингових платежів комісії за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу), обмеження права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених законом, звуження обов'язків лізингодавця, виключення відповідальності лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості. Зазначає, що спірний договір укладений без письмової згоди сторін на використання при вчиненні даного правочину факсимільного відтворення підпису особи, уповноваженої лізингодавцем підписувати такі документи, та відтворення відбитка печатки лізингодавця технічним печатним пристроєм та не містить зразків відповідного аналога власноручного підпису лізингодавця.
Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в письмовому відзиві просить суд відмовити в позові в повному обсязі. Зазначає, що плата за користування позивачем предметом лізингу та заподіяні позивачем збитки внаслідок порушення ним умов договору лізингу становлять загальну суму 190798 грн. 41 коп., тоді як сума, яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь становить 145660 грн. 00 коп. Тобто, сума сплачених позивачем коштів є меншою, ніж сума, яку він повинен був сплатити за період фактичного користування автомобілем. Також зазначає, що кошти, які були сплачені позивачем за користування предметом лізингу, не можуть бути стягнені з лізингодавця при застосуванні положень ст. 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину. Вказує, що на момент укладення спірного правочину відповідач мав право укладати договори фінансового лізингу, про що свідчить довідка про взяття на облік юридичної особи від 29.01.2013 року, видана Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Після набрання чинності Постановою КМУ № 913 від 07.12.2016 року, відповідач 16.05.2017 року отримав відповідну ліцензію. Крім цього, посилається на те, що позивач, підписуючи заяву про приєднання до публічного договору № АВН0А!00000016 від 21.01.2017 року, надав свою згоду на використання відповідачем факсимільного відтворення підпису директора та відтворення відбитка печатки лізингодавця технічним печатним пристроєм.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши і дослідивши письмові докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються ЦК України, Законом України “Про фінансовий лізинг”, Законом України “Про захист прав споживачів”.
Підставою недійсності правочину згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. До таких правочинів застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи положення частини другої статті 628 ЦК України, за своєю сутністю такий договір є змішаним, оскільки містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору.
Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про захист прав споживачів”, права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Стаття 18 Закону України “Про захист прав споживачів” містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. За змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”).
Визначення поняття “несправедливі умови договору” закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника). (Пункти 1-7 частини третьої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”)
Відповідно до частини 1 статті 807 ЦК України і частини 1 статті 3 Закону України “Про фінансовий лізинг” предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Разом з тим, відповідно до частини другої наведеної норми закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у зв'язку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором.
Таким чином, законодавець відніс до договірного регулювання лише порядок сплати лізингових платежів, у той час як їх перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг - не передбачено.
Судом встановлено, що 21 січня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ “Автокредит Плюс” укладено договір про надання фінансового лізингу № АВН0А!00000016 (далі - договір) шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ “Автокредит Плюс”. (а.с. 18)
21 січня 2017 року згідно з додатком № 1 до даного договору (специфікація та акт приймання-передачі) позивачу було передано у лізинг строком на 60 місяців автомобіль марки SUZUKI GRAND VITARA, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) JS3TD947674202259, державний номерний знак AE9401IB вартістю 277000 грн. (а.с. 19)
Розмір щомісячних платежів за договором визначений у додатку № 2 (графік лізингових платежів) та становить 6160 грн. (а.с. 20)
На виконання умов договору на рахунок відповідача позивачем у період з 09.02.2017 року по 26.02.2018 року було сплачено 145660 грн. 00 коп., в тому числі і 83100 грн. 00 коп. авансового платежу. (а.с. 34, 35, 116)
05 квітня 2018 року зазначений автомобіль було вилучено в позивача працівниками поліції у зв'язку з проведенням досудового розслідування в кримінальному провадженні, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017040650002678 від 07.08.2017 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Постановою слідчого від 10 квітня 2018 року вилучений автомобіль визнано речовим доказом у зазначеному кримінальному провадженні та передано представнику відповідача ОСОБА_3 (а.с. 37-44)
Пунктом 2.2 договору передбачено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу зазначений в п. 14.1.2. заяви про приєднання до договору і складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в додатку 2 “Графік сплати лізингових платежів” до договору, та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але, в будь-якому випадку, не може бути меншим одного року. Також п. 6.6.5 договору визначено право лізингоодержувача на дострокове погашення заборгованості шляхом перерахування суми, достатньої для погашення усієї простроченої та поточної заборгованості (черговість погашення якої визначена п. 4.7), а також вартості предмета лізингу, яка залишилася невиплаченою на дату дострокового погашення. При цьому, термін користування лізингоодержувачем предметом лізингу на дату дострокового погашення заборгованості не може бути менше, ніж один рік, починаючи з дати підписання сторонами акту прийому-передачі.
Згідно з п.п. 3.2, 3.12 договору з моменту підписання сторонами акту, до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу. Ризик невідповідності предмета лізингу цілям використання цього предмета лізингу несе лізингоодержувач. З дати прийому предмета лізингу по акту лізингоодержувач відмовляється від будь-яких прямих чи непрямих претензій до лізингодавця з приводу якості предмета лізингу.
Відповідно до п. 4.18 договору, у випадку дострокового погашення зобов'язань за цим договором, лізингоодержувач сплачує у повному обсязі комісію за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу згідно з додатку 2 (графік лізингових платежів) за весь строк лізингу, якщо інше не передбачено заявою про приєднання до договору. Пунктом 9.9 договору передбачено, що в разі ненадання лізингоодержувачем документів, зазначених в Сертифікаті, і/або відмови лізингоодержувачем від цього договору з будь-яких підстав, окрім тих, що передбачені чинним законодавством, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 100% (в т.ч. ПДВ) від розміру авансового платежу, зазначеного в п. 14.1.8 заяви про приєднання до договору. Пунктом 10.3 договору передбачено, що лізингодавець може прийняти рішення про вилучення предмету лізингу, а лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю на протязі 15 днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому усі раніше сплачені лізингоодержувачем щомісячні платежі поверненню не підлягають.
В пунктах 6.2.1, 6.2.2 договору визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю платежі по відшкодуванню вартості предмету лізингу відповідно до графіку та статтей 14.1.3, 14.1.4 заяви про приєднання до договору, сплатити лізингодавцю відсотки, комісію за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу та комісію за надання предмета лізингу відповідно до графіка, акту-специфікації та статтей 4.1.3, 14.1.4, 14.1.6 заяви про приєднання до договору.
Пунктами 14.1.3, 14.1.6 заяви про приєднання позивача до публічного договору визначено щомісячні платежі та порядок їх сплати, а саме: щомісячно згідно графіку та включають в себе комісію за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу в розмірі згідно додатку (графік лізингових платежів) та інші платежі: винагорода за проведення додаткового моніторингу предмету лізингу в розмірі, зазначеному в ст. 13.8 договору, винагорода за проведення моніторингу для отримання інформації про наявність або відсутність заборгованості щодо предмету лізингу при внесенні останнього платежу в строки та розмірі, зазначеними в ст. 6.2.21 договору на день внесення платежу.
Відповідно до п.п. 9.4, 9.10 договору, у разі порушення лізингоодержувачем будь-якого із зобов'язань, передбачених у ст.ст. 6.2.6-6.2.8 договору, він сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 100% від загальної вартості предмета лізингу (в т.ч. ПДВ), зазначеної в специфікації. У випадку, коли лізингоодержувач повертає предмет лізингу лізингодавцю без придбання його у власність і при цьому вартість предмета лізингу в результаті неналежної його експлуатації лізингоодержувачем на дату повернення за оцінкою незалежного експерта становить розмір, менший ніж сума лізингових платежів згідно графіку лізингових платежів, що не сплачені за предмет лізингу на дату такого повернення, лізингоодежувач сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 100% від вартості автомобіля, що визначена сторонами в момент укладання договору.
Також, відповідно до п. 12.1 договору та п. 14.4 заяви про приєднання до договору, договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами заяви про приєднання до договору, тобто з 21 січня 2017 року. При цьому, додатки 1 (специфікація) та 2 (графік сплати лізингових платежів), які є невід'ємними частинами договору, та які визначають предмет лізингу, його вартість, розмір, склад та графік сплати лізингових платежів підписані позивачем як лізингоодержувачем 09 лютого 2017 року. Тобто, наведене свідчить, що на час укладення договору 21.01.2017 року не було визначено предмета лізингу, його вартості та інших характеристик.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що при укладенні договору фінансового лізингу від 21 січня 2017 року № АВН0А!00000016 відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Також, позивач вказував, що умови указаного договору не відповідають положенням законодавства про захист прав споживачів, оскільки є несправедливими та створюють істотний дисбаланс між договірними правами і обов'язками сторін, що є окремою підставою для визнання цього договору недійсним в порядку ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.
Наведені доводи позивача знайшли підтвердження в судовому засіданні і вони узгоджуються з дослідженими судом матеріалами справи.
Так, судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 21 січня 2017 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ “Автокредит Плюс”, не відповідає вимогам закону стосовно його обов'язкового нотаріального посвідчення, отже, є нікчемним. Тому суд, з врахуванням наведеного вище чинного законодавства, прийшов до висновку про задоволення позову і стягнення з ТОВ “Автокредит Плюс” у відповідності до статті 216 ЦК України на користь позивача сплачені ним кошти 145660 грн. 00 коп.
При цьому суд враховує те, що умови оспрюваного договору містять несправедливі умови, визначені в п.п. 1-7 ч. 3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, які порушують принцип добросовісності. Зокрема, суд приймає до уваги наступне. Як вбачається із змісту зазначеного договору, в ньому не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо) та його ціна. В договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які регламентовані Законом України “Про фінансовий лізинг” та нормами ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості. Разом з тим, значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Крім цього, в оспорюваному договорі передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умови договору не містять. Крім того, даний договір укладено із умовами сплати лізингоодержувачем суми комісії, яка не є лізинговим платежем.
Посилання позивача про те, що спірний договір укладено відповідачем без відповідного дозволу - ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема надання послуг фінансового лізингу, суд не приймає до уваги. В судовому засіданні встановлено, що інформація про ТОВ “Автокредит Плюс” станом на час укладання спірного договору до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилася, товариство статусу фінансової установи не набувало та інші дозволи на надання фінансові послуг у Нацкомфінпослуг не отримувало. Проте, товариство було внесено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та отримало довідку серії ФЛ №498 від 29.01.2013 року, про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуг з фінансового лізингу (ас 93).
Також, суд вважає, що умови договору (п. 13.9) згідно з якими позивач, підписуючи заяву про приєднання до публічного договору № АВН0А!00000016 від 21.01.2017 року, надав свою згоду на використання відповідачем факсимільного відтворення підпису директора та відтворення відбитка печатки лізингодавця технічним печатним пристроєм, не можна вважати несправедливими умовами в розумінні ч. 3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”. А тому, ці доводи позивача суд до уваги не приймає.
Керуючись ст.ст. 12, 49, 81, 141, 223, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір про надання фінансового лізингу від 21.01.2017 року №АВН0А!00000016, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “Автокредит Плюс”.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Автокредит Плюс” на користь ОСОБА_1 145660 грн. 00 коп., сплачених за договором фінансового лізингу від 21.01.2017 року № АВН0А!00000016.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін: ОСОБА_1, с. Мирівка Волочиського району, вул.Бузкова, 5, рнокпп НОМЕР_1, товариство з обмеженою відповідальністю “Автокредит Плюс”, м. Дніпро, проспект Праці, 2т, код ЄДРПОУ 34410930.
Повне рішення складено 29.03.2019 року.
Суддя: