Дата документу 23.04.2019 Справа № 317/3332/18
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 317/3332/18Головуючий у 1-й інстанції Нікітін В.В.
Пр. № 22-ц/807/1372/19Суддя-доповідач Гончар М.С.
23 квітня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (надалі - Банк) про захист прав споживачів фінансових послуг та стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, відшкодування моральної шкоди
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-9), в якому просила стягнути з відповідача суму відшкодування за банківським вкладом (депозитом) у розмірі 30000,00 грн., нараховані відсотки за фактичне користування депозитом в розмірі 4674,00 грн., інфляційні збитки за весь час прострочення в розмірі 12468,22 грн., 3 % річних від простроченої суми депозиту 2904,00 грн., моральну шкоду 3000,00 грн., а разом 53046,22 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 24 листопада 2014 року між сторонами у справі було укладено договір банківського вкладу № 16882007 (далі - Договір), за умовами якого позивач через касу внесла власні кошти в сумі 57400,0 грн. банківський рахунок в установі відповідача НОМЕР_1, відкритий за Договором. Про це співробітником Банку внесено запис в її ощадну книжку.
Оскільки, договір укладався на один рік, 24 листопада 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась з письмовою заявою до відповідача про повернення їй сум депозитних коштів та нарахованих за договором процентів в зв'язку з закінченням строку дії договору банківського вкладу. Однак, в установі відповідача їй повернули грошові кошти в сумі 31509,83 грн., з яких 27400 грн. депозитних коштів та 4109,83 грн. процентів за депозитом на вказану суму.
Неповний розрахунок було здійснено відповідачем через виявлення розбіжностей даних по видатку в ощадній книжці позивача та даних обліку коштів за рахунками. Під час перевірки було встановлено, що за даними внутрішнього обліку ПАТ «Ощадбанк» при укладенні Договору на рахунок позивача через касу було внесено не 57400 грн., а 27400 грн.. Відповідно й нараховані проценти по депозиту.
Також позивач з переписки з відповідачем дізналась, що 26 червня 2015 року ПАТ «Ощадбанк» звернувся до органів Національної поліції з повідомленням про вчинення злочину одним з касирів банку (ОСОБА_4), яка приймала грошові кошти у клієнтів, в тому числі й у позивача ОСОБА_2, але вносила їх до каси банку та проводила документально лише частково, привласнюючи їх іншу частину.
Позивач вважав, що касир ОСОБА_4 на момент укладення договору діяла від імені ПАТ «Ощадбанк» та мала для цього всі необхідні повноваження, уклавши договір банківського вкладу, тому саме відповідач має повернути їй різницю між фактично внесеними нею на депозит у ПАТ «Ощадбанк» коштами в сумі 57400 грн., та коштами, повернутими їй відповідачем після закінчення дії Договору в сумі 27400 грн.
Ухвалою суду першої інстанції (а.с.38-39) провадження у цій справі відкрито.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року (а.с. 107-111) позов ОСОБА_2 у цій справі задоволено частково.
Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 30000,00 грн. в рахунок відшкодування за банківським вкладом.
Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 4674,00 грн. відсотків за депозитом.
Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 9987,75 грн. в рахунок відшкодування інфляційних збитків.
Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 2515,07 грн. в рахунок відшкодування трьох процентів річних.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Банку на користь держави судовий збір в сумі 626,42 грн.
Додатковим рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 15 лютого 2019 року (а.с. 130-131) стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції від 24 січня 2019 року в частині (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 133-135) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 30000 грн. в рахунок відшкодування за банківським вкладом, 4674 грн. відсотків за депозитом, 9987,75 грн. в рахунок відшкодування інфляційних збитків, 2515,07 грн. в рахунок відшкодування трьох процентів річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.
Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 143).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 26 лютого 2019 року (а.с. 147), справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 152).
В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 153-164).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню у цій справі з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що позивач ОСОБА_2 із вищезазначеним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у цій справі, у тому числі в частині відмови у задоволенні її позовних вимог погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала.
Крім того, позивач ОСОБА_2 та Банк, як відповідач, додаткове рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 15 лютого 2019 року у цій справі в апеляційному порядку не оскаржували.
Банк оскаржує лише рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у цій справі лише в частині задоволення позовних вимог позивача.
За таких обставин, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку і лише в оскаржуємій частині - в частині задоволення позовних вимог позивача.
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача частково у цій справі рішенням від 24 січня 2019 року, керувався ст. ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції від 24 січня 2019 року в оскаржуємій частині таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції інстанції від 24 січня 2019 року в оскаржуємій частині вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що до позовної заяви позивачем додано копію договору № 16882007 від 24 листопада 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_2 внесла до відкритого ПАТ «Ощадбанк» депозитного рахунку грошові кошти в сумі 57400,00 грн. зі сплатою 19% річних та зі строком дії до 24 листопада 2015 року (а.с. 13-15).
В суді першої інстанції було досліджено оригінал вказаного договору, який було надано суду для огляду представником позивача та з якого було зроблено зазначену вище копію. При огляді встановлено, що договір від імені банку підписано ОСОБА_4 і цей договір містить на собі відтиск печатки відповідача - ПАТ «Ощадбанк», що спростовує відповідні доводи представника відповідача про відсутність печатки.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія ощадної книжки, виданої за рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 16, 17). Оригінал вказаної ощадної книжки також було оглянуто в судовому засіданні та встановлено відповідність йому копії, що долучена позивачем до позову.
Згідно із цим документом, сума грошових коштів, внесених ОСОБА_2 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 24 листопада 2014 року становить 57400 гривень.
Також в матеріалах справи міститься копія заяви позивача ОСОБА_2 про вирішення питання повернення їй депозитних коштів за договорами №16882007 від 24 листопада 2014 року та № 16033807 від 03 листопада 2014 року з письмовою відповіддю на неї від ПАТ «Ощадбанк» за вих. № 25/1-237/4045 від 22.12.2015 року (а.с. 18, 19).
Вказаними документами підтверджено те, що позивач зверталась до відповідача з питанням про повернення належних їй депозитних коштів не лише за договором № 16033807 від 03 листопада 2014 року, але й за договором, що є підставою для заявлення позову в даній справі та спростовано протилежні висновки відповідача. У відповіді банку зазначено про наявність розбіжностей між даними банківського обліку та даними, що містяться в ощадній книжці позивача.
Аналогічна відповідь була надана відповідачем ОСОБА_2 за вих. № 107.22?06/511-2992/2018-07/вих. від 04 червня 2018 року (а.с. 20).
Крім того, судом першої інстанції досліджено наказ № 362 від 27 червня 2008 року по ВАТ «Державний ощадний банк України», яким контролера-касира ТВБВ № 10007/0230 ОСОБА_4 було уповноважено та надано право підписувати договори на залучення коштів фізичних осіб у національній і іноземній валютах за засвідчувати довіреності і заповідальні розпорядження вкладників, складені в установах банку (копія а.с. 87).
Заявою про кримінальне правопорушення, поданою Банком 28 вересня 2015 року підтверджено факт звернення відповідача до правоохоронних органів з повідомленням про наявність нестачі грошових коштів на суму 84154,16 гривень та 100 доларів США на рахунках клієнтів, яка виникла під час роботи у відділенні філії банку контролера-касира ОСОБА_4 яка, за твердженням банку, за період з листопада 2014 року по 16 квітня 2015 року шляхом періодичного зняття коштів з рахунків клієнтів та внесення неправдивих відомостей до бази даних АБС «БАРС Millennium» привласнила грошові кошти на зазначену вище суму (копія а.с. 88-91).
В зазначеній заяві міститься інформація про привласнення ОСОБА_4 30000,00 гривень з рахунку № НОМЕР_1, відкритого на ім'я ОСОБА_2
Також Банком подано цивільний позов в кримінальному провадженні № 12015080230000941, внесеному в ЄРДР за вказаним фактом за всю суму недостачі (копія а.с. 92, 93).
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт фактичного укладення між ОСОБА_2 та Банком договору банківського вкладу на суму 57400,00 грн., оскільки це підтверджується дослідженими вище доказами та не спростовується документами, наданими відповідачем на підтвердження укладення договору на меншу суму: другим примірником договору, копією заяви про внесення готівки тощо, оскільки як вбачається з матеріалів справи, посадовою особою Банку було спотворено документацію за договором, що фактично не заперечується Банком, враховуючи подану ним заяву до органів внутрішніх справ.
У відповідності до ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу - ч. 3 ст. 1060 ЦК України.
Правила щодо вчасності та належності виконання зобов'язань встановлені також в статті 526 ЦК України.
Таким чином, частина позовних вимог про стягнення з відповідача ПАТ «Ощадбанк» на користь позивача ОСОБА_2 30000 гривень в рахунок відшкодування внесених за договором банківського вкладу коштів, підлягає задоволенню.
Як зазначено в ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Позивачем надано розрахунок процентів за банківським вкладом ОСОБА_2 на невиплачену їй частину вкладу (30000,00 грн.) та з урахуванням встановленої пунктом 2.1 договору процентної ставки у 19 % річних. Згідно з розрахунком сума процентів, нарахованих на невиплачену ОСОБА_2 частину вкладу, становить 4674 гривень. Вказаний розрахунок перевірено судом.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних збитків та 3% річних, суд враховує наступне.
Дійсно, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом першої інстанції правильно здійснено відповідний перерахунок 3% річних, виходячи з суми 30000,00 грн. Підсумкова сума становить 2515,07 грн. та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у цій справі.
Доводи апеляційної скарги Банку дублюють доводи заперечень Банку, як відповідача проти позову позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Також ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуємій частині рішення у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку банк та його представник вважають єдино правильною та вірною.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності правочину - вищезазначеного договору сторін на суму 57400,00 грн. (а.с. 13-15).
Оскільки в силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача Банку, як відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Банк не надав суду першої інстанції будь-якого рішення будь-якого суду про визнання недійсним вищезазначеного договору сторін на суму 57400,00 грн. (а.с. 13-15).
Також банк у цій справі зустрічного позову про визнання вищезазначеного договору сторін на суму 57400,00 грн. (а.с. 13-15) недійсним, зазначені позовні вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Наявність оригіналу цього договору на руках у позивача Банк у цій справі визнав, а тому ця обставина, навіть, не підлягала доказуванню у суді у цій справі в силу вимог ст. 82 ч. 1 ЦПК України, але суд першої інстанції все одно оглянув останній у судовому засіданні та пересвідчувався у відповідності наявної у матеріалах цієї справи копії договору оригіналу.
Запис в ощадній книжці ОСОБА_2 про отримання Банком при укладенні вищезазначеного договору коштів від ОСОБА_2 саме на суму 57400,00 грн. (а.с.17) є додатковим належним доказом в обґрунтування позову позивача у цій справі в частині його задоволення.
Крім того, встановлено, що Банком, як потерпілою особою, заявлено позов у кримінальному провадженні № 12015080230000941 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у тому числі по рахунку НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 88-93).
При вищевикладених обставинах. суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотримання вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; с уд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема Банком апеляційному суду не надані.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті в оскаржуємій частині.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуємій частині у цій справі або ж його зміни.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі 1057,20 грн. (а.с. 136), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суд у цій справі.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2019 року в оскаржуємій частині у цій справі залишити без змін.
В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 23.04.2019 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.