15 квітня 2019 року Справа № 915/160/19
м. Миколаїв.
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
за участі секретаря Сьянової О.С.
та представників сторін:
від позивача: Сафронов Ю.І., дов. від 10.07.2018 № 32;
від відповідача: Волошина О.А., розп. від 16.11.2016 № 53-рк;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/160/19
за позовом фізичної особи-підприємця Кулачинського Юрія Анатолійовича,
АДРЕСА_1,
до Управління соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області,
вул. Центральна, 1, с. Катеринка, Первомайський район, Миколаївська область, 55263,
про стягнення коштів у розмірі 90801 грн. 33 коп.
Фізична особа-підприємець Кулачинський Юрій Анатолійович звернувся до Управління соціального захисту Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Управління) з позовом про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 90801 грн. 33 коп., із яких: 80346 грн. 75 коп. - основний борг; 7873 грн. 98 коп. - інфляційні втрати; 2580 грн. 60 коп. - 3 % річних, з посиланням на порушення Управлінням умов укладеної з позивачем угоди від 12.01.2015 № 10/43 про порядок відшкодування збитків (далі - угода про відшкодування), пов'язаних з перевезенням пільгових категорій пасажирів автобусами приміських та міжміських маршрутів, а саме, умов щодо своєчасного та у повному обсязі перерахування позивачу, як перевізнику, коштів за фактично перевезених у 2015 році пільговиків, внаслідок чого утворився основний борг у спірній сумі, на яку позивачем здійснені нарахування в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Підприємець Кулачинський також просить суд про стягнення з Управління грошових коштів на відшкодування судових витрат.
Ухвалою від 24.01.2019 відкрито провадження в даній справі.
Управління в запереченнях, зареєстрованих у суді 18.02.2019 за вх. № 2476/19, позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, так як:
1) Управлінням, як розпорядником наданих державою коштів, виконано всі вимоги законодавства та свої зобов'язання за угодою про відшкодування; відповідачем своєчасно в межах фінансування, наданого на 2015 рік, здійснено часткове відшкодування витрат позивача з пільгового перевезення пасажирів;
2) указана позивачем сума заборгованості з відшкодування збитків не підтверджена належними та допустимими доказами; зокрема, акт звірки від 01.08.2016, в якому зазначено про існування заборгованості Управління перед позивачем у сумі 80346 грн. 75 коп., не містить посилання на предмет та підставу проведення процедури звірки, внаслідок чого неможливо встановити відношення зазначеної суми заборгованості до укладеної між сторонами угоди про відшкодування;
3) пунктом 4.2 укладеної між сторонами угоди про відшкодування визначено, що Управління не несе відповідальності перед перевізником за невідшкодування наданих пільг понад затверджені ліміти;
4) підприємцем Кулачинським в якості доказів здійснення у спірний період перевезень пільгових категорій пасажирів подано Управлінню сфальшовані списки за формою "2-пільга";
5) між цими ж сторонами та з цих же підстав вже розглядалася справа № 915/828/17 і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 відмовлено підприємцю Кулачинському у стягненні суми 80346 грн. 75 коп.
Вислухавши представників сторін, які підтримали доводи, викладені у позовній заяві та запереченнях на позов відповідно, з викладених у цих документах підстав, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Між підприємцем Кулачинським (перевізником) та Управлінням укладено угоду від 12.01.2015 № 10/43 про порядок відшкодування збитків, пов'язаних з перевезенням пільгових категорій пасажирів автобусами приміських та міжміських маршрутів, предметом якої є відносини перевізника та Управління по відшкодуванню втрат від перевезень пільгової категорії населення приміським транспортом до пункту призначення у межах затверджених річних лімітів по мірі надходження субвенції з державного бюджету, згідно з наданими перевізником звітами про фактично виконані роботи.
Згідно умов угоди про відшкодування, Управління зобов'язалося відшкодовувати перевізнику збитки за перевезення пільгових категорій громадян автобусами міжобласних маршрутів відповідно до пункту 3 цієї угоди, а перевізник - забезпечувати дотримання законодавчих та інших нормативно-правових актів із питань перевезення пільгових категорій пасажирів та, в разі зміни діючих тарифів, інформувати Управління про таку зміну; перелік пільгових категорій громадян, які мають право на пільговий безкоштовний проїзд, наведено у додатках №№ 1, 2 до угоди (пп. 2.2.1, 2.3.1-2.3.2 угоди про відшкодування).
Крім того, перевізник зобов'язався щомісяця, до 20 числа, надавати Управлінню розрахунки витрат на відшкодування збитків, пов'язаних із перевезенням пільгових категорій населення (додаток № 3) та форму 2-пільга (додаток № 4), а Управління - в межах затверджених річних лімітів упродовж 10 днів по мірі надходження субвенції з державного бюджету перераховувати перевізнику, згідно з наданими ним звітами, суму коштів за фактично перевезених пільговиків району пропорційно заборгованості всіх підприємств та організацій, що надають послуги з перевезення (пп. 3.2, 3.5 угоди про відшкодування).
Сторонами погоджено, що угода вступає у дію з моменту підписання і діє до 31.05.2015; якщо протягом місяця до завершення терміну дії угоди жодна зі сторін не повідомила про її припинення, дія угоди продовжується на наступний термін на тих же умовах (п. 6.1 угоди про відшкодування).
На виконання умов угоди про відшкодування позивачем у січні-травні 2015 року здійснені перевезення пільгової категорії населення та, в порядку п. 3.2 угоди про відшкодування, надані Управлінню розрахунки витрат на відшкодування збитків, пов'язаних із перевезенням пільгових категорій населення за період 02.01-31.05.2015 на загальну суму 272159 грн. 36 коп. (т.1, а.с. 34-40) та відповідні форми обліку "2-пільга" (т.2, а.c. 8-422).
Управлінням, в свою чергу, розглянуто подані позивачем документи та прийнято до оплати витрати за спірний період у загальній сумі 270510 грн. 56 коп., що підтверджується відповідними довідками відповідача (т.1, а.с. 95-101).
При цьому, станом на 01.12.2014 Управління мало перед позивачем заборгованість у сумі 131240 грн. 91 коп., з урахуванням якої загальна сума грошового зобов'язання Управління складала 401751 грн. 47 коп. (270510 грн. 56 коп. + 131240 грн. 91 грн.).
За період січень-грудень 2015 року в межах бюджетних асигнувань Управлінням відшкодовано підприємцю Кулачинському грошові кошти у загальній сумі 321404 грн. 72 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями в матеріалах справи та довідкою Управління (т.1, а.с. 41-54).
У подальшому сторонами підписано акт звіряння по компенсації за автобусне перевезення пільгової категорії громадян Первомайського району, згідно якого станом на 01.08.2016 заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги становила 80346 грн. 75 коп. (401751 грн. 47 коп. - 321404 грн. 72 коп.). Зазначений акт підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплений печатками сторін (т. 1, а.с. 60).
Несплата Управлінням заборгованості у вищевказаній сумі є підставою для здійснення підприємцем Кулачинським на суму боргу нарахувань у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та звернення до суду з даним позовом.
Викладені вище обставини, окрім іншого, встановлені Одеським апеляційним господарським судом у постанові від 05.03.2018 у справі № 915/828/17 за позовом підприємця Кулачинського до Управління про стягнення цієї ж заборгованості у сумі 80346 грн. Указана постанова набрала законної сили в порядку, визначеному законодавством та є преюдиційною для вирішення спору в даній справі у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, викладені обставини не підлягають доведенню.
У зв'язку з указаним вище суд відхиляє твердження відповідача про недоведеність заявленої позивачем суми заборгованості з відшкодування збитків належними та допустимими доказами.
Судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 915/828/17 скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017, яким задоволено вищевказаний позов підприємця Кулачинського, та зроблено висновки про те, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій; сторонами в угоді про відшкодування не було визначено конкретний розмір зобов'язань, а передбачено, що Управлінням відшкодовуються підприємцю Кулачинському витрати лише в межах затверджених річних лімітів по мірі надходження субвенцій з Державного бюджету за фактично перевезених пільговиків району пропорційно заборгованості всіх підприємств та організацій, що надають послуги з перевезення; затверджені у відповідному кошторисі надходження коштів із загального фонду бюджету в сумі 1592000 грн. відповідачем були використані на всіх перевізників у повному обсязі, в тому числі у сумі 321404 грн. 64 коп. - на позивача. Підставою для відмови в задоволенні позову у справі № 915/828/17 стало те, що сторонами угоди про відшкодування встановлений певний порядок розрахунків за надані послуги з перевезення, визначені обмеження щодо оплати, а також обумовлений ліміт розміру зобов'язань відповідача і позивач, взявши певний ризик, з цими умовами договору погодився.
Приймаючи постанову від 05.03.2018, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" не передбачено субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання передбачених законодавством пільг та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Натомість, підставами для звернення підприємця Кулачинського до суду з позовом у даній справі є, крім іншого, обставина, що виникла після розгляду господарської справи № 915/827/17, а саме, що Управління визнало наявність заборгованості у спірній сумі та звернулося до Первомайської районної ради для отримання коштів та виплати їх не лише позивачу, а й іншим перевізникам, перед якими рахувалася заборгованість за минулі періоди по угодам про відшкодування. Таке випливає із змісту листа Первомайської районної державної адміністрації від 26.01.2018 № 140-01.02-02 та пп. 4.1.5 рішення Первомайської районної ради від 12.12.2017 № 4, у відповідності до якого Управлінню були виділені кошти в сумі, достатній для погашення заборгованості перед позивачем (т.1, а.с. 61-71).
15.12.2017 вищевказані кошти були наявні на рахунку відповідача, що не заперечується останнім, проте не скеровані на погашення заборгованості позивачу за угодою про відшкодування.
Оплата ж іншим перевізникам Первомайського району коштів на погашення заборгованості за 2015 рік підтверджується також роздруківками виписок з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів (т.1, а.с. 160-165).
Отже, Управління, не зважаючи на виділення рішенням Первомайської районної ради коштів, необхідних для погашення заборгованості, не повернуло підприємцю Кулачинському витрати за угодою про відшкодування за період січень-травень 2015 року в сумі 80346 грн.
Цивільним законодавством визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 908 ЦК України).
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, врегульовані Законом України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон).
Згідно приписів названого закону, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (ч. 1 ст. 29 Закону).
Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 37 Закону).
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону (ч. 2 ст. 29 Закону)
Відповідно до ст. 102 БК України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг здійснюються, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (ч. 5 ст. 102 БК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3 Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Законодавством установлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч.ч. 3, 4 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).
Позивач є суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, і метою його діяльності, як учасника господарських відносин, є, зокрема, одержання прибутку, відповідно до ч. 2 ст. 3 ГПК України.
З огляду на наведені норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, згідно ч. 1 ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; по-друге, держава, в порядку ст. 170 ЦК України, набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За змістом ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Отже, Управління зобов'язане здійснити з позивачем розрахунки за послуги, надані особам, які мають право на соціальні пільги, і відсутність бюджетних призначень на ці видатки не є підставою для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.
Право позивача на отримання компенсації вартості послуг перевезення, наданих пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на наявність або відсутність видатків на ці потреби - оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не із зазначеного Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг указаним категоріям осіб, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема послуг із перевезення відповідних категорій громадян.
Викладене кореспондується з приписами ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України, якими не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічну правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги, тощо, у залежність від видатків бюджету неодноразово висловлював Конституційний Суд України (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Так, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними; органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Наведену правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16 та в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16 та № 906/621/17.
Ураховуючи викладене, суд відхиляє твердження відповідача про те, що Управлінням, як розпорядником наданих державою коштів, виконано всі вимоги законодавства та свої зобов'язання за угодою про відшкодування; що Управління не несе відповідальності перед перевізником за невідшкодування наданих пільг понад затверджені ліміти.
Суд також відхиляє твердження Управління про те, що підприємцем Кулачинським в якості доказів здійснення у спірний період перевезень пільгових категорій пасажирів подано Управлінню сфальшовані списки за формою "2-пільга" - так як ці твердження не доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України (експертними висновками, рішеннями судів, результатами розслідування органів національної поліції, тощо); крім того, відповідач під час розгляду згаданої вище справи № 915/827/17 визнав подані підприємцем Кулачинським списки за формою "2-пільга" дійсними.
Господарським законодавством визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Таким чином, суд визнає обґрунтованою та підлягаючою задоволенню вимогу позивача про стягнення з Управління грошових коштів у сумі 80346 грн. 75 коп. - витрат за січень-травень 2015 року на перевезення пасажирів, які користувалися пільгами з оплати проїзду у приміських автобусах.
Суд також визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з Управління нарахувань у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму основного боргу.
Цивільним законодавством визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Суд погоджується з поданим підприємцем Кулачинським розрахунком 3 % річних у сумі 2580 грн. 60 коп., нарахованих за період прострочення 26.12.2017-21.01.2019, та суми 7873 грн. 98 коп., на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, за період прострочення: січень - грудень 2018 року, а тому ці суми нарахувань належить стягнути з відповідача.
Ураховуючи викладене, позов підприємця Кулачинського підлягає задоволенню в повному обсязі.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, у разі задоволення позову, на відповідача (ст. 129 ГПК України).
Отже, витрати підприємця Кулачинського на оплату позовної заяви судовим збором за квитанціями від 22.12.2018 № 66 на суму 1762 грн. та від 19.01.2019 № 93 на суму 159 грн., в загальній сумі 1921 грн., яка відповідає розміру судового збору, визначеному Законом України "Про судовий збір", належить відшкодувати за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
1. Позов фізичної особи-підприємця Кулачинського Юрія Анатолійовича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, вул. Центральна, 1, с. Катеринка, Первомайський район, Миколаївська область, 55263, ідентифікаційний код 20905329, на користь фізичної особи-підприємця Кулачинського Юрія Анатолійовича, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, грошові кошти у загальній сумі 90801 грн. 33 коп., із яких: 80346 грн. 75 коп. - основний борг; 7873 грн. 98 коп. - інфляційні втрати; 2580 грн. 60 коп. - 3 % річних, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 1921 грн.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 23.04.2019.
Суддя С.М. Коваль