Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"16" квітня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/93/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення заборгованості в сумі 3 689 280 грн. 00 коп. та матеріали справи за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" (відповідач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (позивач за первісним позовом) про визнання недійсним першого речення пункту 7.3. Договору купівлі-продажу №0506/18587 від 05.06.2018 року.
представники:
від позивача: ОСОБА_1;
від відповідача: ОСОБА_2
У провадженні Господарського суду Рівненської області знаходиться справа № 918/93/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення заборгованості в сумі 3 689 280 грн. 00 коп., з яких: 2 804 280 грн. 00 коп. - основний борг, 885 000 грн. 00 коп. - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №0506/18587 від 05.06.2018 року, згідно якого відповідач зобов'язувався оплачувати поставлений товар у встановлені договором строки.
Ухвалою суду від 15.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "05" березня 2019 р.
05 березня 2019 року від позивача через відділ канцелярії 05.02.2019 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 2 804 280,00 грн. - основного боргу та 885 000,00 - штрафу, всього 3 689 280,00 грн. Крім того, просить суд стягнути з відповідача судовий збір та повернути з державного бюджету судовий збір в розмірі переплаченої суми.
Вказана заява відповідає вимогам ст.ст. 46, 170 ГПК України, а тому ухвалою суду від 05.03.2019 року прийнята судом до розгляду.
Ухвалою суду від 05.03.2019 року підготовче засідання відкладено на 20.03.2019 року та зобов'язано, зокрема, відповідача у строк до "19" березня 2019 року подати до суду відзив на позовну заяву з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
14 березня 2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" надійшов відзив зі змісту якого вбачається, що ТОВ "Терлич" заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що частково виконує свої зобов'язання щодо оплати товару.
18 березня 2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" надійшов зустрічний позов про визнання недійсним першого речення пункту 7.3. Договору купівлі-продажу №0506/18587 від 05.06.2018 року.
Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що перше речення пункту 7.3. Договору (у разі порушення строків оплати (невиконання вимог Договору) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від вартості поставленого та неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару) повинно бути визнано недійсним, оскільки воно суперечить ст. 61 Конституції України (за одне порушення грошового зобов'язання передбачається подвійна відповідальність у вигляді стягнення штрафу та пені), ст. 549 Цивільного кодексу України (за порушення грошового зобов'язання передбачається відповідальність у вигляді пені, а не штрафу), ст. 627 Цивільного кодексу України (були порушені вимоги щодо розумності та справедливості).
Ухвалою суду від 12.03.2019 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 04.04.2019 року та на підставі ст. 174 ГПК України, зустрічний позов залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків - протягом 10 - ти днів з дня отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Терлич" вказаної ухвали.
Ухвалою суду від 22.03.2019 року прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом та призначено засідання суду для спільного розгляду зустрічного позову разом із первісним позовом на "04" квітня 2019 р.
27 березня 2019 року від ТОВ “Волинь-зерно-продукт” надійшов відзив на зустрічну позовну заяву зі змісту якого вбачається, що ТОВ “Волинь-зерно-продукт” заперечує проти задоволення зустрічного позову з огляду на те, що набір санкцій, передбачений договором, жодним чином не порушує вимог закону, оскільки цивільне законодавство дає сторонам договору широку можливості для регулювання своїх стосунків на договірних засадах.
04 квітня 2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії платіжного доручення № 4066 від 03.04.2019 року про сплату 54 280,00 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 04.04.2019 року у задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи відмовлено. Закрито підготовче провадження у справі № 918/93/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 квітня 2019 року.
15 квітня 2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії платіжного доручення № 4173 від 15.04.2019 року про сплату 50 000,00 грн. заборгованості.
Представник первісного позивача (відповідача за зустрічним позовом) у судовому засіданні 16.04.2018 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та наполягав на задоволенні позову. Зустрічний позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.
Представник первісного відповідача (позивача за зустрічним позовом) у судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. У той же час, останній підтримав вимоги, викладені у зустрічному позові та наполягав на їх задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 05 червня 2018 року між ТОВ “Волинь-зерно-продукт” та ТОВ “Терлич” був укладений договір купівлі-продажу № 0506/18587, згідно якого ТОВ “Волинь-зерно-продукт” продавав ТОВ “Терлич” борошно, а ТОВ “Терлич” зобов'язувався оплачувати поставлений товар у встановлені договором строки (а.с.7-9).
Поставки за вказаним договором носили систематичний характер, зокрема, в період дії договору ТОВ “Терлич” було поставлено 122 партії товару, що підтверджується видатковими накладними (а.с.10-25).
Згідно п. 3.5. договору купівлі-продажу Покупець зобов'язується проводити 100% передоплату вартості кожної конкретної партії Товару до моменту отримання відповідної партії Товару.
Проте, всупереч умовам договору, ТОВ “Терлич” не здійснював своєчасної оплати Товару.
Згідно п. 3.7. Договору, при здійсненні оплати Покупець зобов'язується вказати у платіжному дорученні дату та номер даного Договору, або номер рахунку, виставленого Продавцем, згідно якого здійснюється оплата. У разі порушення Покупцем грошових зобов'язань за цим Договором, Продавець, незалежно від вказаного Покупцем призначення платежу, має право самостійно зарахувати отриманий платіж в рахунок оплати простроченої заборгованості.
У призначенні платежу ТОВ “Терлич” зазначав лише номер договору, що підтверджується банківською довідкою про надходження коштів на рахунок ТОВ “Волинь-зерно-продукт” від ТОВ “Терлич” (а.с.27).
У зв'язку з цим ТОВ “Волинь-зерно-продукт” отримані від ТОВ “Терлич” кошти спрямовував на погашення заборгованості, що виникла раніше.
Такий порядок зарахування коштів відповідає позиції Вищого господарського суду України, висловленій у справі № 11/274 (12/5) від 14.04.2005 року, згідно якої при визначенні черговості погашення заборгованості у зв'язку з невизначеністю законодавства слід керуватись роз'ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України, а саме: при відсутності призначення платежу, спрямовувати отримані платежі на погашення заборгованості, що виникла раніше.
Такими чином, неоплаченими зі сторони ТОВ “Терлич” залишились поставки товару, здійснені за період з 24.11.2018 року по 27.12.2018 року включно. Вказані поставки були здійснені на підставі видаткових накладних: № 1101 від 24.11.18 року; № 1137 від 26.11.18 року; № 1254 від 28.11.18 року; № 1281 від 28.11.18 року; № 1333 від 29.11.18 року; № 1430 від 3.11.18 року; № 159 від 05.12.18 року; № 342 від 10.12.18 року; № 386 від 11.12.18 року; № 429 від 12.12.18 року; № 505 від 13.12.18 року; №518 від 13.12.18 року; №782 від 20.12.18 року; № 819 від 21.12.18; №969 від 26.12.18 року; № 1005 від 27.12.18 року. (а.с.10-25).
Додатковим доказом наявності заборгованості ТОВ “Терлич” є акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2018 року, підписаний сторонами. На вказану дату заборгованість Відповідача становила 3 457 480,00 грн. (а.с.26).
Після підписання акту звірки ТОВ “Терлич” було здійснено додатково три платежі на загальну суму 452 560,00 грн., що підтверджується банківською довідкою про надходження коштів, а також один платіж на суму 54 920,00 грн., що підтверджується банківською випискою руху коштів (а.с.27-29).
Таким чином, загальна сума заборгованості ТОВ “Терлич” перед ТОВ “Волинь-зерно-продукт” на момент звернення до суду становить 2 950 000,00 грн.
З урахуванням викладеного судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із виконанням договору купівлі-продажу, відповідальністю за порушення строків оплати за переданий товар, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.
05 березня 2019 року від позивача через відділ канцелярії надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 2 804 280,00 грн. - основного боргу та 885 000,00 - штрафу, всього 3 689 280,00 грн. зо огляду на часткове погашення заборгованості. Крім того, просить суд стягнути з відповідача судовий збір та повернути з державного бюджету судовий збір в розмірі переплаченої суми судового збору.
Вказана заява відповідає вимогам ст.ст. 46, 170 ГПК України, а тому ухвалою суду від 05.03.2019 року прийнята судом до розгляду.
Крім того, 04.04.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії платіжного доручення № 4066 від 03.04.2019 року про сплату 54 280,00 грн. заборгованості, а 15.04.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії платіжного доручення № 4173 від 15.04.2019 року про сплату 50 000,00 грн. заборгованості, а отже між сторонами відсутній предмет спору в частині стягнення основного боргу у сумі 104 280,00 грн.
Вказані обставини підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи викладене, господарський суд закриває провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу у сумі 104 280,00 грн.
В той же час, доказів оплати поставленого товару на суму 2 700 000,00 грн. станом на дату розгляду справи в матеріалах справи немає, отже за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 2 700 000,00 грн.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, ТОВ “Терлич” отримавши від ТОВ “Волинь-зерно-продукт” товар на загальну суму 3 004 920,00 грн., що підтверджується видатковими накладними та актом взаємних розрахунків станом на 31.12.2108 року, своєчасно розрахунків за нього в повному обсязі не провів, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 2 700 000,00 грн., а відтак позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, ТОВ “Волинь-зерно-продукт” за несвоєчасне проведення розрахунків здійснив нарахування штрафу на підставі п. 7.3 договору в розмірі 30 % від вартості неоплачених послуг.
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, штраф.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 7.3. договору, у разі порушення строків оплати (невиконання умов договору) Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 30% від вартості поставленого та неоплаченого або несвоєчасно оплаченого Товару. Крім того, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Продавця вартість неоплаченого Товару з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми.
Оскільки п. 3.5. договору передбачає 100% передоплату за Товар, то користуючись пунктом 7.3. договору ТОВ “Волинь-зерно-продукт” нарахував ТОВ “Терлич” 30% штрафу, що становить 885 000,00 грн.
Перевіряючи обгрунтованість та відповідність розміру штрафу умовам договору, суд визнає його арифметично правильним (2 950 000,00 грн. - заборгованість на момент звернення позивача до суду з позовною заявою х 30% = 885 000,00 грн.), а отже штраф підлягає стягненню у заявленому розмірі.
За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, врахувавши наведені правові норми та перевіривши суми заявлених до стягнення основного боргу та штрафу, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ “Волинь-зерно-продукт” до ТОВ “Терлич” є обгрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в сумі 2 700 000 грн. 00 коп. - основного боргу та 885 000,00 грн. - штрафу.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд встановив, що зустрічний позов ТОВ "Терлич" до ТОВ “Волинь-зерно-продукт” про визнання недійсним першого речення пункту 7.3. Договору купівлі-продажу №0506/18587 від 05.06.2018 року задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. 202, ч. 1 ст. 215 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
У відповідності до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Позивач за зустрічним позовом, як на підставу заявленого позову, посилався на те, що перше речення пункту 7.3. Договору (у разі порушення строків оплати (невиконання вимог Договору) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від вартості поставленого та неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару) повинно бути визнано недійсним, оскільки воно суперечить ст. 61 Конституції України (за одне порушення грошового зобов'язання передбачається подвійна відповідальність у вигляді стягнення штрафу та пені), ст. 549 Цивільного кодексу України (за порушення грошового зобов'язання передбачається відповідальність у вигляді пені, а не штрафу), ст. 627 Цивільного кодексу України (були порушені вимоги щодо розумності та справедливості).
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В частині 1 статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Щодо викладених у зустрічній позовній заяві тверджень ТОВ “Терлич”, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки, у даному випадку мова йде про взаємне волевиявлення двох сторін, закріплене в договорі, щодо встановлення певного порядку їхніх правовідносин, а саме: відповідальності сторін.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно із ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 11.1 Договору № 0506/18587 від 05.06.2018 року сторони погодили, що він складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології.
Спірний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками зазначених юридичних осіб.
Таким чином, Договір № 0506/18587 від 05.06.2018 року відповідає нормам чинного законодавства.
Твердження представника ТОВ "Терлич" про те, що з аналізу пінктів 7.3. та 7.4. Договору випливає, що за одне і те саме порушення грошового зобов'язання встановлена подвійна відповідальність у вигляді стягнення штрафу та пені - не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки ТОВ "Волинь-зерно-продук" у первісному позові просить стягнути лише штраф, тобто застосовує лише один вид відповідальності. А посилання ТОВ "Терлич" на позицію, викладену в постанові Верховного суду від 20.03.2019 року по справі №130/904/16-ц, суд не бере до уваги при прийнятті рішення у даній справі, оскільки у вказаній постанові висвітлена позиція Верховного суду про те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошового зобов'язання, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції україни щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
У даному ж випадку, одночасне встановлення у договорі штрафу та пені за невиконання грошового зобов'язання не свідчить про притягнення особи до подвійної відповідальності, а тому не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки до відповідача у даній справі застосовано лише штраф.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами покладених в основу обґрунтування позову, наявність яких є необхідною умовою для визнання правочину недійсним з підстав ст. 203 та ст. 215 ЦК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання недійсним першого речення пункту 7.3 договору купівлі-продажу № 0506/18587 від 05.06.2018 року.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи дії відповідача за первісним позовом, оскільки сплата частини основної заборгованості за договором здійснена відповідачем вже після відкриття провадження у справі, господарський суд покладає на нього судовий збір у сумі 55 339,20 грн. пропорційно розміру задоволених вимог та вимог, провадження у справі в частині стягнення яких закрито.
Разом з тим, відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог та наявність заяви про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 2 185,80 грн., господарський суд вбачає підстави для повернення судового збору у сумі 2 185,80 грн., що сплачений відповідно до платіжного доручення № V8858 від 11.02.2019 року на суму 57 525,00 грн., оригінал якого залишається в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за зустрічним позовом залишаються за первісним відповідачем (позивачем за зустрічним позовом).
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 222, 231, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" -задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" (35100, Рівненська обл., Млинівський р-н, смт. Млинів, вул. Народна, 50, код ЄДРПОУ 36921849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (45240, Волинська обл., Ківерцівський р-н, с. Липляни, вул. Козацька, 22, код ЄДРПОУ 31496816) - 2 700 000 (два мільйони сімсот тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 885 000 (вісімсот вісімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. - штрафу та 55 339 (п'ятдесят п'ять тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 20 коп. - відшкодування витрат на оплату судового збору.
3. Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" основної заборгованості в сумі 104 280 (сто чотири тисячі двісті вісімдесят) грн. 00 коп. - закрити.
4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
5. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" про визнання недійсним першого речення пункту 7.3. Договору купівлі-продажу №0506/18587 від 05.06.2018 року - відмовити.
6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (45240, Волинська обл., Ківерцівський р-н, с. Липляни, вул. Козацька, 22, код ЄДРПОУ 31496816) з Державного бюджету України - 2 185,80 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № V8858 від 11.02.2019 року на суму 57 525,00 грн., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 918/93/19. Ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23 квітня 2019 року.
Суддя Романюк Ю.Г.