ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.04.2019Справа № 910/17508/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Відокремленого підрозділу - Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»
про стягнення 215 137,33 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники сторін:
від позивача: Каленюк А.В., Каленюк Д.А.
від відповідача: Семенова О.П.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Відокремленого підрозділу - Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» про стягнення 198 484,86 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані свої зобов'язання за договором поставки в частині оплати отриманого товару. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем було подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 182 766,70 грн. основного боргу, 3 107,03 грн. інфляційних втрат та 12 611,13 грн. нарахованої пені.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.12.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» залишено без руху.
08.01.2019р. від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2018р.
Ухвалою суду від 15.01.2019р. було відкрито провадження у справі № 910/17508/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; вирішено здійснювати розгляд справи № 910/17508/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11.02.2019р..
06.02.2019р. до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 182 766,70 грн., пеню в розмірі 25222,26 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7148,37 грн.
Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на їх доказову необґрунтованість.
11.02.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 01.03.2019р.
01.03.2019р. підготовче засідання було відкладено на 22.03.2019р.
18.03.2019р. представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом.
Судом також було розглянуто та відхилено клопотання позивача про витребування доказів як таке, що не відповідає приписам ст.81 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судом було залишено без задоволення клопотання відповідача про залишення без руху позовної заяви, з огляду на недоплату позивачем судового збору, оскільки з урахуванням пояснень позивача, було встановлено, що останнім заявляються лише позовні вимоги про стягнення грошових коштів, судовий збір за які було сплачено у встановленому законодавством розмірі.
Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, яке викладено у відзиві на позов та запереченнях, також було відхилено судом як таке, що позбавлене доказового обґрунтування.
22.03.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2019р.
Представником позивача у судовому засіданні 19.04.2019р. було надано усні пояснення по суті, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано. Одночасно, вказано, що відповідачем було сплачено основний борг.
Представником відповідача у судовому засіданні 19.04.2019р. було надано усні пояснення по суті справи та повідомлено про погашення основної заборгованості.
В судовому засіданні 19.04.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва,
08.08.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі відокремленого підрозділу Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» (покупець) було укладено договір №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю, предметом якого відповідно до п.1.1 якого є поставка постачальником покупцю аптечок в асортименті згідно із специфікацією №1 (додаток №1). Рік виготовлення - 2018р.
Пунктом 4.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. передбачено, що товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 10 днів від дня відправлення покупцем заявки в паперовій формі (підтвердженням відправлення постачальнику є касовий чек та опис поштового відділення) та електронному вигляді з обов'язковим накладенням ЕЦП на електронну адресу постачальника з електронної адреси покупця. Відправлена заявка є підтвердженням готовності покупця. Дати відправлення засобами поштового зв'язку та електронною поштою повинні співпадати.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару (п.4.2 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.).
Згідно п.5.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. ціна постачальника на аптечки в асортименті визначається торгами.
Загальна сума договору складає 487 419,24 грн. з урахуванням податку на додану вартість 7% 31 887,24 грн. та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів.
За умовами п.6.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець сплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації №1, що додається до договору про закупівлю і є невід'ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця DDP (Інкотермс у редакції 2010р.).
Ціни на товар встановлюються в національній валюті України. Розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату поставленого товару після пред'явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 10 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару (п.6.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.).
Згідно п.7.5 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. підтвердженням про отримання товару покупцем є підписана сторонами видаткова накладна та товарно-транспортна накладна, оформлені належним чином.
Термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2018р. (п.14.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.).
Суд приймає до уваги договір №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
У специфікації №1 сторонами було затверджено перелік, асортимент, кількість та ціну товару, що поставляється в межах договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.
За твердженнями позивача, на виконання умов договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» було поставлено, а Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі відокремленого підрозділу Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» прийнято товар - аптечки на загальну суму 487 419,24 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем було представлено суду видаткові накладні №1695 від 29.08.2018р., №1768 від 06.09.2018р., №1769 від 06.09.2018р. та №1770 від 06.09.2018р.
Проте, як вказує позивач, Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі відокремленого підрозділу Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» було лише частково проведено розрахунок за поставлений товар, а саме перераховано грошові кошти в сумі 304 625,54 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1277834 від 18.10.2018р.
Обставини неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. в частині проведення розрахунків за поставлений товар і стали підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Як вказувалось вище, відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на їх доказову необґрунтованість.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Як вказувалось судом вище, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару (п.4.2 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.).
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару (п.6.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.).
Згідно п.7.5 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. підтвердженням про отримання товару покупцем є підписана сторонами видаткова накладна та товарно-транспортна накладна, оформлені належним чином.
Судом було встановлено, що на підтвердження виконання своїх обов'язків за договором №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. позивачем було представлено видаткові накладні №1695 від 29.08.2018р., №1768 від 06.09.2018р., №1769 від 06.09.2018р. та №1770 від 06.09.2018р. на загальну суму 487 419,24 грн.
Одночасно, заявником також надано до матеріалів справи податкові накладні №267 від 29.08.2018р., №36 від 06.09.2018р., №37 від 06.09.2018р., №38 від 06.09.2018р.
Вказані податкові накладні було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 07.09.2019р. та 24.09.2018р. відповідно, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Оцінюючи вказані документи судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Оцінюючи надані до матеріалів справи докази, судом враховано, що зі змісту ст.201 Податкового кодексу України вбачається, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Таким чином, з урахуванням всього вищевикладеного, суд приймає до уваги представлені позивачем до матеріалів справи видаткові та податкові накладні в якості належних, достатніх та допустимих доказів поставки відповідачу в межах договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. товару на суму 487 419,24 грн.
Обставини належного виконання постачальником своїх обов'язків за договором №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. відповідачем доказово спростовано не було, а навпаки, вказано на його оплату в повному обсязі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Ціни на товар встановлюються в національній валюті України. Розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату поставленого товару після пред'явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 10 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару (п.6.1 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р.).
Як було встановлено вище, до матеріалів справи надано податкові накладні №267 від 29.08.2018р., №36 від 06.09.2018р., №37 від 06.09.2018р., №38 від 06.09.2018р., які було складено за наслідками поставки товару позивачем відповідачу.
Вказані податкові накладні було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 07.09.2019р. та 24.09.2018р. відповідно, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено в межах договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. на суму 487 419,24 грн., настав.
Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі відокремленого підрозділу Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» до моменту звернення позивача до суду було лише частково проведено розрахунок за поставлений товар, а саме перераховано грошові кошти в сумі 304 625,54 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1277834 від 18.10.2018р.
Одночасно, у судовому засіданні 19.04.2019р. представниками обох сторін було повідомлено про погашення відповідачем основної суми боргу в розмірі 182 766,70 грн.
З огляду на погашення суми заборгованості після переходу до розгляду спору по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Отже, з огляду на добровільне виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу сумі 182 766,70 грн. відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в сумі 25222,26 грн. та інфляційних втрат в розмірі 7148,37 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У статті 3 вказаного нормативно-правового акту вказано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку
України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п. 10.2 договору №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який нараховується пеня.
З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару, позивачем було нараховано за період з 27.09.2018р. по 11.02.2019р. та заявлено до стягнення пеню на суму 25 222,26 грн.
Проте, після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній є помилковим, оскільки фактично 0,1% від суми боргу кожен день прострочення у вказаний період перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України.
У статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вказано, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Вказану правову позицію висловлено у п.2.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
За таких обставин, нарахування пені у сумі, що перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України суперечить приписам ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та є неправомірним.
Після здійснення перерахунку в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 24876,30 грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення строків виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №УЗ/ЦБМЕС-18249/Ю від 08.08.2018р. позивачем було нараховано інфляційні втрати за період з жовтня по грудень 2018р. на суму 7148,37 грн.
Після здійснення перевірки розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Наразі, в якості доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено суду: договір від 26.12.2018р. про надання правової допомоги, який укладено з Адвокатським об'єднанням «Каленюк і партнери», ордери на надання правової допомоги серії КВ №382368, серії КС №221500, акт від 19.04.2019р., в якому викладено детальний опис послуг, які було виконано адвокатом та прийнято клієнтом, та платіжне доручення №6383 від 15.03.2019р. на суму 15000 грн.
Суд дійшов висновку, що представлені позивачем документи є належними та достатніми доказами понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.
З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог, вказані вище витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно.
При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку, що витрати позивача в частині позовних вимог щодо основного боргу, провадження за якими судом закрито у зв'язку з оплатою відповідачем на стадії розгляду справи по суті, також покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 182 766,70 грн. суми основного боргу.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» (03035, м.Київ, Шевченківський район, вул.Льва Толстого, будинок 61, код 41149437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарммедальянс» (03170, м.Київ, бул.Ромена Роллана, будинок 13, ЄДРПОУ 38929750) пеню в сумі 24876,30 грн., інфляційні втрати в сумі 7148,37 грн., судовий збір в розмірі 3227,06 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 975,88 грн.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2019р.
Суддя Спичак О.М.