ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2019Справа № 910/17424/18
За позовомКвартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України
ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Газпромпостач»
Простягнення 239 348,29 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Марків Н.В.
Квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачеве Міністерства Оборони України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромпостач» про стягнення 239 348,29 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушені істотні умови договорів в частині збільшення вартості природного газу, що в свою чергу призвело до збільшення видатків з бюджету, і, як наслідок, державі в особі позивача нанесено реальні збитки. Враховуючи вищенаведені обставини, позивачем було подано зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача завданих збитків та нарахованих 3 % річних, інфляційних втрат і пені.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.12.2018р. позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве Міністерства Оборони України залишено без руху.
21.01.2019р. від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2018р.
Ухвалою від 24.01.2019р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляду справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання на 22.02.2019р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не доведено обставин порушення прав та законних інтересів Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України з боку відповідача та підступність всіх складових збитків.
22.02.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 18.03.2019р.
18.03.2019р. підготовче засідання було відкладено на 03.04.2019р.
03.04.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання. При цьому, суд виходив з наступного.
Статтею 226 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави залишення позову без розгляду.
За приписами п.4 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Тобто, обов'язковою умовою застосування наведених вище приписів Господарського процесуального кодексу України є встановлення судом неможливості розгляду спору без участі представника позивача.
Суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору між сторонами навіть за відсутності представника позивача, з урахуванням чого, клопотання відповідача було залишено без задоволення.
03.04.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.04.2019р.
Представник позивача у судове засідання 17.04.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Наразі, з огляду на неявку представника позивача суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка представника позивача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 17.04.2019р.
Представником відповідача у судовому засіданні 17.04.2019р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких проти задоволення позовних вимог заперечено.
В судовому засіданні 17.04.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва,
24.01.2017р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Мукачеве Міністерства Оборони України (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" (постачальник) було укладено договір №22-2017г/26, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується з 01.02.2017р. по 31.12.2017р. передати у власність споживача газ природний, скраплений або в газоподібному стані (код за ДК 016:20.1 газ природний; код за ДК 021:2015 - 09123000-7 природний газ), а покупець прийняти та оплатити товар.
Згідно п.1.2 договору №22-2017г/26 від 24.01.2017р. річний плановий обсяг постачання газу - 1466800 м.куб.
За умовами п.4.1 договору №22-2017г/26 від 24.01.2017р. розрахунки за поставлений газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.
У п.4.2 договору №22-2017г/26 від 24.01.2017р. вказано, що ціна за 1000 куб.м природного газу з урахуванням податку на додану вартість становить: 8457,50 грн. за 1000 куб.м, в тому числі, податок на додану вартість - 1409,58 грн.
Пунктом 4.3 договору №22-2017г/26 від 24.01.2017р. унормовано, що ціна, зазначена в п.4.2 договору, може змінюватись протягом дії договору у зв'язку зі зміною встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.
Загальна сума договору складається з місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором. Загальна сума договору становить 12 236 311 грн. (п.п.4.6, 4.7 договору №22-2017г/26 від 24.01.2017р.).
Відповідно до п.11,1 договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.01.2017р. до 31.12.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (за наявності) (п.11.5 договору №22-2017г/26 від 24.01.2017р.).
24.01.2017р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Мукачеве Міністерства Оборони України (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" (постачальник) було укладено договір №23-2017г/27, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується з 01.02.2017р. по 31.12.2017р. передати у власність споживача газ природний, скраплений або в газоподібному стані (код за ДК 016:20.1 газ природний; код за ДК 021:2015 - 09123000-7 природний газ), а покупець прийняти та оплатити товар.
Згідно п.1.2 договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. річний плановий обсяг постачання газу - 53000 м.куб.
За умовами п.4.1 договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. розрахунки за поставлений газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем.
У п.4.2 договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. вказано, що ціна за 1000 куб.м природного газу з урахуванням податку на додану вартість становить: 8400 грн. за 1000 куб.м, в тому числі, податок на додану вартість - 1400 грн.
Пунктом 4.3 договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. унормовано, що ціна, зазначена в п.4.2 договору, може змінюватись протягом дії договору у зв'язку зі зміною встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.
Загальна сума договору складається з місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором. Загальна сума договору становить 4452000 (п.п.4.6, 4.7 договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р.).
Відповідно до п.11.1 договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.01.2017р. до 31.12.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (за наявності) (п.11.5 договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р.).
30.01.2017р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р., якою у зв'язку із збільшенням вартості природного газу на ринку, який постачається відповідно до умов договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р., змінено ціну товару не більш як на 9,99% та внесено зміни до правочину.
Зокрема, погоджено, що річний плановий обсяг газу становить 481862 куб.м.
З лютого 2017р. погоджено, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить: 7699,30 грн. за 1000 куб.м, крім того, податок на додану вартість - 1539,86 грн. Разом 9239,16 грн.
31.01.2017р. сторонами підписано додаткову угоду до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р., якою у зв'язку із збільшенням вартості природного газу на ринку, який постачається відповідно до умов договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р., змінено ціну товару не більш як на 9,99%, а саме встановлено, що ціна за 1000 куб.м природного газу становить: 8468,46 грн. за 1000 куб.м, крім того, податок на додану вартість - 1693,69 грн. Разом 10162,15 грн.
28.04.2017р. постачальником та споживачем у зв'язку із зменшенням вартості природного газу на ринку, який постачається за договором №23-2017г/27 від 24.01.2017р., було укладено додаткову угоду №3/205.
Вказаною додатковою угодою сторони визначили, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить: 7865 грн. за 1000 куб.м, крім того, податок на додану вартість - 1573 грн. Разом 9438 грн.
Одночасно, п.4 додаткової угоди №3/205 від 28.04.2017р. передбачено, що ціна за 100 кубічних метрів газу за лютий, березень 2017р. не змінюється і відповідно до договору (без урахування вартості транспортування природного газу по території України та без податку на додану вартість) становить 8468,46 грн., крім того, податок на додану вартість - 1693,69 грн. Разом 10162,15 грн.
16.05.2017р. сторонами було підписано додаткову угоду №4/229 до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. Вказаною додатковою угодою у зв'язку із зменшенням вартості природного газу на ринку, який постачається за договором №23-2017г/27 від 24.01.2017р., визначено, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить 7066,67 грн., крім того, податок на додану вартість - 1413,33 грн. Разом 8480 грн.
Додатковою угодою №5/343 від 26.06.2017р. сторонами погоджено, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить 6875 грн., крім того, податок на додану вартість - 1375 грн. Разом 8250 грн. Одночасно, визначено, ціна газу за лютий, березень, квітень, травень 2017р. не змінюється.
У додатковій угоді №6/409 від 31.07.2017р. контрагентами досягнуто згоди щодо зміни ціни на газ. Зокрема, погоджено, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить 6673,73 грн., крім того, податок на додану вартість - 1334,75 грн. Разом 8008,48 грн. Також вказано, що ціна газу за лютий, березень, квітень, травень, червень 2017р. не змінюється.
Додатковою угодою №7/428 від 11.08.2017р. встановлено, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить 6859 грн., крім того, податок на додану вартість - 1371,80 грн. Разом 8230,80 грн. Також вказано, що ціна газу за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2017р. не змінюється.
Згідно додаткової угоди №8/481 від 08.09.2017р. до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить 7291 грн., крім того, податок на додану вартість - 1458,20 грн. Разом 8749,20 грн. Також вказано, що ціна газу за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2017р. не змінюється.
Відповідно до змісту додаткової угоди №9/554 від 17.10.2017р. до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість становить 7514 грн., крім того, податок на додану вартість - 1502,8 грн. Разом 9016,80 грн. Також вказано, що ціна газу за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2017р. не змінюється.
За змістом додаткової угоди №10/616 від 16.11.2017р. до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість складає 8077 грн., крім того, податок на додану вартість - 1615,40 грн. Разом 9642,40 грн. Також вказано, що ціна газу за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2017р. не змінюється.
У додатковій угоді №11/696 від 18.12.2017р. до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. вказано, що ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку на додану вартість складає: 8265 грн., крім того, податок на додану вартість - 1653 грн. Разом 9918 грн. Також вказано, що ціна газу за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2017р. не змінюється.
За умовами додаткової угоди №12/801 від 27.12.2017р. у зв'язку з необхідністю проведення споживачем тендерної процедури на початку наступного року, згідно ч.5 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились продовжити строк дії договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі №23-2017г/27 від 24.01.2017р. (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до договору).
Додатковою угодою №13/24 від 18.01.2018р. сторонами погоджено внести зміни до додаткової угоди №12/801 від 27.12.2017р., зокрема визначено, що загальна вартість додаткової угоди складає 784 044,75 грн., що не перевищує 20% від вартості договору.
Згідно додаткової угоди №18.01.2018р. до договору №23-2017г/27 від 24.01.2017р. ціна за 1000 куб.м природного газу без урахування податку та вартості транспортування природного газу по території України на додану вартість становить 8944грн., крім того, податок на додану вартість - 1788,80 грн. Разом 10 732,80 грн.
Західним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України було проведено фінансовий аудит та аудит відповідності Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве за період з 01.10.2015р. по 31.12.2017р.
За наслідками проведення аудиту було складено аудиторський звіт №234/5/2 від 22.02.2018р.
У вказаному звіті зазначено, що за результатами проведення торгів Квартирно-експлуатаційним відділом м.Мукачеве Міністерства Оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпромпостач» було укладено договори на постачання газу №22-2017г/26 від 24.01.2017р. та №23-2017г/27 від 24.01.2017р.
У звіті встановлено, що посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве своєчасно не приймалось рішення про зменшення ціни за одиницю у березні 2017р. за вказаними вище договорами у відповідності до коливання ринкової ціни, що призвело до збільшення видатків з бюджету на суму 234 167,28 грн. До того ж, вказано, що у 2017р. позивачем здійснено оплату на користь відповідача природного газу на суму 1083583,50 грн., споживання якого документально не підтверджено.
Наразі, за твердженнями позивача, у зв'язку з невнесенням змін до договорів №22-2017г/26 від 24.01.2017р. та №23-2017г/27 від 24.01.2017р. в частині ціни товару у зв'язку із зменшенням вартості природного газу на ринку, Квартирно-експлуатаційному відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України було завдано реальних збитків в сумі 234263,28 грн., а у відповідача також виник обов'язок зі сплати штрафних санкцій та інфляційних втрат в сумі 7047,65 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У ст.11 Цивільного кодексу вказано, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» та постанові Верховного Суду від 29.01.2019р. по справі №908/329/18.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74, ст.162 Господарського процесуального кодексу України, заявляючи про завдання відповідачем збитків, позивачем повинно бути доведено суду наявність всіх складових, наведених збитків, як то неправомірної поведінки відповідача, розміру завданих збитків, причинно-наслідкового зв'язку.
Як вказувалось вище, позовні вимоги було обґрунтовано тим, що у зв'язку з невнесенням змін до договорів №22-2017г/26 від 24.01.2017р. та №23-2017г/27 від 24.01.2017р. в частині ціни товару у зв'язку із зменшенням вартості природного газу на ринку, Квартирно-експлуатаційному відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України було завдано реальних збитків в сумі 234263,28 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано суду аудиторський звіт №234/5/2 від 22.02.2018р. Західного територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
Одночасно, заперечуючи проти позову відповідачем наголошено, що позивачем не доведено обставин порушення прав та законних інтересів Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України з боку відповідача та підступність всіх складових збитків.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вказувалось вище, згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Проте, всупереч викладеного вище, позивачем належних та допустимих у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності всіх складових збитків, як то протиправної поведінки відповідача, завдання збитків, та причинно-наслідкового зв'язку між ними, суду представлено не було.
При цьому, суд критично ставиться до посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на аудиторський звіт №234/5/2 від 22.02.2018р. Західного територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, оскільки у вказаному документі встановлено, що посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве своєчасно не приймалось рішення про зменшення ціни за одиницю у березні 2017р. за вказаними вище договорами у відповідності до коливання ринкової ціни, що призвело до збільшення видатків з бюджету на суму 234 167,28 грн.
Тобто, за наслідками фінансового аудиту позивача ніяким чином не було встановлено обставин неправомірної поведінки відповідача. Крім того, у вказаному звіті встановлено збільшення видатків з бюджету на суму 234 167,28 грн., а не 234264,28 грн., як вказує позивач.
Крім того, суд звертає увагу на те, що акт, складений за наслідками проведення фінансового аудиту діяльності позивача, не є підставою для виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків сторін у цивільних правовідносинах, як не є підставою виникнення деліктного зобов'язання у суб'єктів господарювання та не підтверджує порушення учасником цих відносин умов укладеного правочину. Наявність вказаного акта не звільняє сторону договору від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними доказами. Вказану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 30.01.2018р. по справі №910/10637/17.
Одночасно, суд зазначає, що статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Судом враховано, що укладені між сторонами правочини є наслідками проведення процедури державної закупівлі.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі».
Згідно ч.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; 5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини п'ятої цієї статті.
Тобто, нормами чинного законодавства передбачено можливість зменшення ціни товару у договорі про закупівлю.
Проте, суд звертає увагу, що за приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Суд зазначає, що жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.
За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Тобто, чинним законодавством визначено чіткий порядок внесення змін до договорів.
У даному випадку посилання позивача на те, що несвоєчасне внесення змін до договорів поставки природного газу щодо зменшення ціни природного газу є фактично неправомірною поведінкою відповідача, є безпідставними та юридично неспроможними, оскільки внесення змін до договору є правочином, який вчиняється обома контрагентами, а у разі виникнення спору, судом. Проте, у даному випадку, доказів звернення позивача до відповідача з пропозицію внести відповідні зміни до договорів матеріали справи не містять.
Отже, за висновками суду, позивачем наявності всіх складових збитків, як то протиправна поведінка відповідача, розмір завданих збитків, причинно-наслідковий зв'язок між ними доведено не було. В свою чергу, відсутність вказаних складових фактично виключає наявність вини.
Одночасно, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо відсутності доказів порушення з боку відповідача прав та законних інтересів позивача. При цьому, судом враховано наступне.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Проте, доказів порушення прав та законних інтересів Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" матеріали справи не містять, що фактично виключає можливість застосування заходів судового захисту.
Щодо стягнення з відповідача пені та інфляцій1них втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення пені та інфляційних втрат позивачем, насамперед, повинно бути доведено суду факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Проте, всупереч обов'язку доказування, позивачем порушення з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" своїх зобов'язань перед позивачем, що могло б бути підставою для застосування заходів відповідальності визначених чинним законодавством України належними та допустимими доказами доведено суду не було, що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Надаючи оцінку всім іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, виходячи з всього викладеного вище, суд дійшов висновку щодо відмови в повному обсязі в задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачеве Міністерства Оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромпостач» про стягнення 239 348,29 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 23.04.2019р.
Суддя Спичак О.М.