17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3641/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Онишкевича Р. В.,
за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Скільським І. І. у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі,
10 квітня 2018 року Головне управління ДФС в Івано-Франківській області звернулося в суд з адміністративним позовом до Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - ДМП «ІФТКЕ»), в якому просило надати дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок майна ДМП «ІФТКЕ», що перебуває у податковій заставі.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що станом на 30 березня 2018 року у відповідача наявна заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 17 408 119,85 грн, яка в добровільному порядку не погашена, а вжиті контролюючим органом заходи для погашення податкового боргу за рахунок коштів боржника виявились безрезультатними, що є підставою для погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДМП «ІФТКЕ» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано, що майно, яке перебуває в податковій заставі, закріплене за ДМП «ІФТКЕ» на праві господарського відання, а тому не може бути джерелом погашення податкового боргу. Крім того, зазначає, що на все рухоме і нерухоме його майно відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України накладено арешт, що свідчить про пріоритетність його права на звернення стягнення на предмет застави. Вказує також на недотримання судом першої інстанції при вирішенні справи вимог статті 95 Податкового кодексу України, так як надано дозвіл на погашення за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі, лише частини податкового боргу в розмірі 12 567 801,99 грн.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ДМП «ІФТКЕ» перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 28 лютого 1996 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є платником податків і зборів.
Станом на 29 березня 2018 року по ДМП «ІФТКЕ» наявна заборгованість на суму 39 053 838,48 грн, в тому числі з податку на додану вартість у сумі 38 375068,85 грн та з податку на прибуток у сумі 678769,63 грн; залишок податкового боргу згідно з виконавчими провадженнями становить 17 408 119,85 грн (довідка Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 30 березня 2018 року).
Позивачем надіслано на адресу відповідача податкові вимоги про сплату суми податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями форми «Ю1» від 12 травня 2004 року №1/1064/14760/24-1-205 та форми «Ю2» від 14 червня 2004 року № 2/1269/18768/10/24-1-205, які отримані уповноваженою особою відповідача, про що свідчить підпис на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.
З метою стягнення сум заборгованості в розмірі 17 408 119,85 грн позивач звертався до суду з адміністративними позовами до відповідача про стягнення сум податкового боргу, і такі були задоволені постановами Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року у справі №2а-1332/12/0970, від 01 серпня 2012 року у справі №2а-1806/12/0970, від 24 вересня 2015 року у справі №809/3445/15, від 08 серпня 2016 року у справі №809/788/16, від 17 жовтня 2016 року у справі №809/1319/16. Вказані судові рішення набрали законної сили.
На виконання зазначених постанов до установ банків направлялись інкасові доручення, які повернуті без виконання, про що свідчать копії інкасових доручень, які містяться в матеріалах справи.
Податковим керуючим здійснено опис майна, на яке поширюється право податкової застави, що оформлено актами опису майна, а саме:
від 13 вересня 2016 року № 101 на загальну суму 10 851 513,28 грн, що зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 13 вересня 2016 року;
від 13 вересня 2016 року № 102 на загальну суму 19 306 395,76 грн, що зареєстровано у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження у вересні 2016 року
від 02 листопада 2017 року № 115/15 на загальну суму 8 134 588,12 грн, що зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 02 листопада 2017 року.
Згідно з довідкою про наявність боргу станом на 02 жовтня 2018 року за ДМП «ІФТКЕ» обліковується заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 12 567 801,99 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що податковим органом вжито заходів щодо погашення податкового боргу відповідача в розмірі 17 408 119,85 грн шляхом звернення до суду із вимогою про стягнення коштів такого платника податків з рахунків в банку, однак, інкасові доручення щодо списання коштів на виконання відповідних судових рішень були повернуті без виконання у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках платника, що є підставою для погашення суми боргу за рахунок майна позивача, що перебуває у податковій заставі.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як судом першої інстанції не було враховано наступне.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з абзацом 1 підпункту 87.1, підпунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань.
Таким чином, податкова застава є способом забезпечення виконання обов'язку зі сплати грошових зобов'язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном.
Відповідно до абзацу 1 пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде права власності у майбутньому.
Згідно з пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.
Пунктом 89.8 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі наявності у платника податків непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника в межах суми боргу податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу та складеного акта опису ліквідного майна, яка підлягає реєстрації у відповідному державному реєстрі.
Відповідно до підпунктів 95.1, 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України.
Обов'язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов'язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.
Лише сукупність вказаних обставин є підставою для звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.
Отже, Податковим кодексом України встановлено черговість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу: спочатку приймаються заходи для стягнення коштів з платника податків, а у разі їх недостатності погашення податкового боргу здійснюється за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.
Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 809/1941/14.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач вжив згадані вище заходи, передбачені Податковим кодексом України, що є необхідною передумовою погашення суми податкового боргу за рахунок майна ДМП «ІФТКЕ», що перебуває у податковій заставі.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що майно ДМП «ІФТКЕ», яке перебуває в податковій заставі, належить йому на праві господарського відання, перебуває на балансі підприємства та використовується в його господарській діяльності, відтак, може бути використане як джерело погашення податкового боргу.
Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишились доводи відповідача щодо пріоритетності права відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на звернення стягнення на предмет застави.
Так, згідно з пунктом 90.1 статті 90 Податкового кодексу України пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV (далі - Закон № 1255-IV) визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
За змістом статті 37 Закону N 1255-IV податкова застава та накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених законом, відносяться до публічних обтяжень. Публічне обтяження набирає чинності з моменту його реєстрації в Державному реєстрі.
Згідно з статтею 11 цього Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною третьою статті 12 Закону N 1255-IV передбачено, що на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 14 Закону № 1255-IV, якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Згідно з частиною третьою статті 38 Закону № 1255-IV, якщо рухоме майно, яке є предметом публічного обтяження, є також предметом інших обтяжень, задоволення прав обтяжувача за публічним обтяженням або особи, на користь якої встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.
Пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Зареєстровані публічні обтяження не мають пріоритету над обтяженнями того ж рухомого майна, які були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження, а також обтяженнями, які мають вищий пріоритет згідно з правилами, встановленими розділом III цього Закону (частина друга статті 39 Закону № 1255-IV).
Відтак, за наявності декількох зареєстрованих публічних обтяжень одного і того ж рухомого майна, пріоритет має те обтяження, яке зареєстроване раніше.
Як встановлено з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К. Л. від 12 серпня 2014 року ВП № 44347403 накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить ДМП «ІФТКЕ», а також заборонено відчужувати таке майно, у зв'язку з примусовим виконанням наказу від 08 липня 2014 року № 831, виданого Господарським судом Івано-Франківської області, про стягнення з ДМП «ІФТКЕ» 22524783,64 грн на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Вказане публічне обтяження зареєстровано у встановленому законом порядку в серпні 2014 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, арешт майна відповідача як публічне обтяження зареєстрований раніше, ніж податкова застава в межах спірних правовідносин (вересень 2016 року та листопад 2017 року), а відтак, має вищий пріоритет та переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як описане в податкову заставу майно ДМП «ІФТКЕ» не може бути джерелом погашення податкового боргу в силу пріоритету права уповноваженого органу, яким накладено арешт на вказане майно.
Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 07 лютого 2019 року у справі № 813/4551/17, від 18 вересня 2018 року № 820/19374/14.
З огляду на вказані обставини позовні вимоги Головного управління ДФС в Івано-Франківській області є необґрунтованими, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для їх задоволення.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 809/654/18 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді Р. В. Кухтей
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 22 квітня 2019 року.