15 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/672/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Пліша М.А., Макарика В.Я.
за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,
позивач: не з'явився
відповідач: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2018 року у справі № 344/5811/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції -Пастернак І.А.,
час ухвалення рішення -08 год. 49 хв.,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 12.12.2018 року,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську (далі УПФ України в м. Івано-Франківську, відповідач) про визнання дій щодо здійснення відрахувань з пенсії як з працюючого пенсіонера з січня 2015 року протиправними, зобов'язання припинити відрахування з пенсії як з працюючого пенсіонера та повернути неправомірно відраховані кошти за період з 01.01.2015 року, стягнення 1 000, 00 грн. витрат за надання правової допомоги та 640 грн. сплаченого судового збору.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 01.01.2002 року перебуває на обліку в УПФ України в м. Івано-Франківську як одержувач пенсії за віком на пільгових умовах (із зменшенням пенсійного віку) за списком № 1 у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зрозумівши, що розмір пенсії яку він отримує значно менший позивач звернувся до УПФ в м.Івано-Франківську з відповідним запитом, на який відповідач надав відповідь, що з 01.04.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, яким зокрема встановлюється особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам. Оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказано, що ОСОБА_1 є керівником ТзОВ «Долісвіт», Пенсійний орган вважає його працюючим пенсіонером.
Позивач вважає такі твердження відповідача безпідставними, оскільки звертає увагу на те, що не працює, а документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними».
Стверджує, що у відповідача були відсутні законні підстави щодо відрахування із призначеної йому пенсії як працюючому пенсіонеру, оскільки не працює та будь- якого прибутку, окрім пенсії не отримує.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо здійснення відрахувань з пенсії ОСОБА_1, як з працюючого пенсіонера з 04.11.2016 року неправомірними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську повернути ОСОБА_1 неправомірно відраховані кошти за період з 04.11.2016 року по вересень 2017 року. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську на користь позивача 640,00 грн. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти вимог адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, апелянт - Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську подало апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем не доведено достатньої аргументації для задоволення позовних вимог. Звертає увагу суду на те, що згідно до частини 1, 4 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -| підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі господарської діяльності та відкриття рахунків установах.
Звертає увагу суду на те, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язаний виплачувати заробітну плату працівнику, з яким уклав трудовий договір. Обов'язку виплачувати заробітку плату не позбавляє й ситуація, коли підприємство не провадить діяльності. З погляду трудового права, директор є не лише керівником підприємства, а й працівником, з яким укладено трудовий договір
Відтак, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, щопозивач з 01.01.2002 року є пенсіонером. По виході на пенсію йому було призначено пенсію за віком на пільгових умовах (із зменшенням пенсійного віку) за списком № 1 у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вважаючи, що отримує пенсію у значно меншому розмірі, ОСОБА_1 звернувся із заявою доУПФ в м.Івано-Франківську.
Листом від 19.04.2017 року № 1217/03УПФ в м.Івано-Франківську повідомило позивача,про те, що 01.04.2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, яким зокрема встановлюється особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам. Згідно зі статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» тимчасово, у період з 01.04.2015 року, під час роботи особи на інших посадах/роботах, в тому числі приватним підприємцем, пенсія, призначена відповідно до цієї статті (крім осіб, які мають право на виплату пенсії в повному обсязі), розмір якої перевищує 150 % прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85%, але не менше 150 % прожиткового мінімуму, встановленого для осіб,які втратили працездатність.
Пенсійний орган зокрема зазначив, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказано, що ОСОБА_1 є керівником ТзОВ «Долісвіт», яке знаходиться в м. Львів, вул. Промислова, 53. Оскільки станом на квітень 2017 року товариство не ліквідоване, а тому, як зазначає відповідач, вважати ОСОБА_1 не працюючим пенсіонером немає підстав.
Вважаючи такі дії УПФ в м.Івано-Франківську протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 03.11.2011 року звільнений з роботи по ч.1 п.1ст.40 КзПП України по ліквідації підприємства, з індивідуальних відомостей про застраховану особу, яка видана відповідачем 21.04.2017 року, з квітня 2011 року подату надання витягу позивачем страхові внескиза звітні періоди не сплачувалися, заробітна плата не нараховувалася, а відтак позивач не може вважатися працюючим пенсіонером.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно ст. 42 ч. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму / мінімальної заробітної плати.
Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
Відповідно до ч. 1ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Як вбачається з довідки УПФ в м. Івано-Франківську № 2046 від 21.05.2018 року ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року здійснено відрахуванняв період роботи у розмірі 12 900,55 грн..
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зазначається керівником.
Однак, як вбачається з копії трудової книжки, позивач 03.11.2011 року звільнений з роботи по ч.1 п.1ст.40 КзПП України по ліквідації підприємства (арк. спр.6-9).
З індивідуальних відомостей про застраховану особу, яка видана відповідачем 21.04.2017 року, з квітня 2011 року по дату надання витягу ОСОБА_1 страхові внески за звітні періоди не сплачувалися, заробітна плата не нараховувалася (арк. спр.12.13).
Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п.22.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого 25.11.2005 р. № 22-1 (постановою правління Пенсійного фонду України від далі Порядок № 22-1), документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягали до задоволення в частині визнання дій Управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську неправомірними та зобов'язання відповідача повернути позивачу надмірно відраховані кошти за період з 04.11.2016 року по вересень 2017 року.
Відповідно до ч.1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2018 року у справі № 344/5811/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді М. А. Пліш
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 22.04.2019 року.