17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2855/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року (судді Хрущ В.Л.) ухвалену у м. Тернопіль у справі №500/464/19 за позовом ОСОБА_1 до Чортківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про зобов'язання внести зміни до актових записів про народження,-
ОСОБА_1 15.02.2019 звернулася в суд з позовом до Чортківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в якому просить зобов'язати відповідача внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 №30 від 02.08.1972 року, складеного Горішньовигнанською сільською радою Чортківського району Тернопільської області, в якому змінити по батькові матері дитини з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», а також внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 №40 від 16.06.1932 року, складеного по селу Горішня Вигнанка Чортківського району Тернопільської області, а саме: змінити ім'я дитини з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2».
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права.
Відповідачем не подано до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулася до Чортківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо зміни по батькові матері дитини з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», а відповідач у своєму висновку за №134/14-05.6-04 від 14.12.2018, посилаючись на те що згідно актового запису про народження матері позивачки №40 від 16.06.1932 у відомостях про дитину записано «ОСОБА_2» відмовив у внесенні відповідних змін до актового запису цивільного стану.
ОСОБА_1 звернулася в окружний адміністративний суд із позовними вимогами до Чортківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в якому просить зобов'язати відповідача внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 №30 від 02.08.1972 року, складеного Горішньовигнанською сільською радою Чортківського району Тернопільської області, в якому змінити по батькові матері дитини з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», а також внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 №40 від 16.06.1932 року, складеного по селу Горішня Вигнанка Чортківського району Тернопільської області, а саме: змінити ім'я дитини з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2».
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Статтею 19 КАС України визначено перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, згідно із пунктом 1 частини 1 вказаної статті, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із вимогами частини 2 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.
Згідно з частини 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Таким чином, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Як слідує з матеріалів справи, спірні правовідносини пов'язані з відмовою відповідача внести зміни до актових записів про народження позивача та її матері через суперечність відповідних первинних документів та бажанням зафіксувати по батькові та ім'я матері позивачки, яка має інше ім'я та по батькові ніж ті, що вказана в актовому записі.
Згідно з положеннями частини першої статті 49 Цивільного кодексу України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини другої 49 Цивільного кодексу України - актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи
Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010 року (далі - Закон №2398-VI).
Частиною першою статті 9 Закону №2398-VI встановлено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи й офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
При цьому у відповідності до частини першої статті 22 Закону №2398-VI внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил - внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.
Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.
Відповідно до підпункту 2.13.1 пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану.
У позовній заяві позивач, фактично, просить змінити ім'я дитини та по батькові матері дитини в актах цивільного стану (народження фізичної особи) та зобов'язати відповідача внести до них зміни з огляду на наявність на це у неї права.
Апеляційний суд вказує, що у справах про оскарження відмови внести за заявою особи зміни до актового запису цивільного стану суд за правилами адміністративного судочинства вивчає наявність чи відсутність достатніх підстав для прийняття відповідного рішення, зокрема, перевіряє чи відповідні рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення. Завдання адміністративного суду у таких справах полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття органом реєстрації актів цивільного стану відповідного рішення.
Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати юридичні факти, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану.
Наведений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту цивільних прав та інтересів - не є вичерпним, так само, як у відповідності до частини третьої статті 270 Цивільного кодексу України - не є вичерпним і перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, Цивільним Кодексом України та іншим законом.
Позивач звернулась до суду для захисту права на забезпечення органом державної влади особистого немайнового права (частина перша статті 273 Цивільного кодексу України) на відображення достовірної інформації в актових записах про народження, а не для оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану щодо внесення змін до актового запису цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Апеляційний суд вказує, що позивачем не оскаржується висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану від 14.12.2018 року, яким їй відмовлено в задоволенні заяви у зв'язку із розбіжностями в документах.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №425/2737/17 та від 23 січня 2019 року у справі №807/45/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді та не стосуються меж перегляду ухвали суду першої інстанції та стосуються порушень по суті заявленого позову до відповідача, який на думку апеляційного суду має бути розглянутий в межах цивільних правовідносин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії», заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на характер спірних правовідносин, які не належать до сфери публічно-правових відносин, оскільки регулюються нормами цивільного законодавства, заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного процесуального судочинства, а вирішення заявленого спору із відповідними позовними вимогами не належить до компетенції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 КАС України, а тому судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, її доводами висновки не спростовуються та підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року у справі № 500/464/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 22.04.2019