15 квітня 2019 року м. Дніпросправа № 201/4581/18(2а/200/221/19)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В.,
перевіривши на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2019 року у справі №201/4581/18 (2а/200/221/19) за позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 роти 3 батальйону управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Рожука Михайла Юрійовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2019 року у справі №201/4581/18 (2а/200/221/19) адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно із частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Пунктом 1 частини першої статті 59 КАС України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Згідно із частиною третьою статті 59 КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Відповідно до частини шостої статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У відповідності до частини восьмої статті 59 КАС України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Враховуючи викладене, сторона у справі має право на звернення до суду через представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.
Положення наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що повноваження представника юридичної особи, в тому числі суб'єкта владних повноважень, можуть підтверджуватись: довіреністю, яка видана від її імені та підписана особою, уповноваженою на це законом або установчими документами; ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"; копіями цих документів, засвідченими у встановленому законом порядку чи підписом судді.
Відповідно до п. 5.27 "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. № 55, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляння нижче реквізиту 23.
Враховуючи викладене, засвідчення копії документа передбачає: 1) вчинення відповідного напису уповноваженою на таку дію особою із зазначенням її посади, ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, слів "Згідно з оригіналом", а також дати засвідчення копії; 2) скріплення напису про засвідчення копії підписом уповноваженої особи та печаткою установи.
За приписами п. 6. Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 № 1000/5, право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
Отже, правом підпису апеляційної скарги поданої юридичною особою, суб'єктом владних повноважень, який не є юридичною особою, наділений керівник, уповноважений член виконавчого органу або представник, повноваження якого повинні бути визначені у відповідному документі, що посвідчує такі повноваження. При цьому, вказаний документ повинен подаватися оригіналом або копією засвідченою у визначеному законом порядку, з підтвердженням повноважень особи, яка засвідчила копію.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції Національної поліції України підписана представником, який діє на підставі довіреності №182/41/3/01-2019 від 04.01.2019 року.
Однак, додана до апеляційної скарги копія довіреності видана Департаментом патрульної поліції на ім'я ОСОБА_3 не містить обов'язкових реквізитів звіреня її копії, а саме: напису слів "Згідно з оригіналом", дати засвідчення копії, скріплення напису про засвідчення копії підписом уповноваженої особи, а отже не є документом, що підтверджує право особи, яка підписала апеляційну скаргу на вчинення такої дії.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що додана до апеляційної скарги копія довіреності №182/41/3/01-2019 від 04.01.2019 року зроблена з її раніше засвідченої ксерокопії, що є недопустимим.
Згідно з частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Довіреність може бути видана як на укладення правочину, так і на здійснення інших юридично значимих дій. Довіреність є правочином і, як будь-який правочин, повинна відповідати всім вимогам, встановленим діючим законодавством до правочинів. Так, довіреність може бути видана тільки на виконання правомірних юридичних дій. Воля довірителя повинна відповідати його волевиявленню.
Отже, суд виходить з потреби перевірки саме наявності волевиявлення особи, що видала довіреність.
Додана до апеляційної скарги копія довіреності, яка засвідчена представником, не може бути належним доказом дійсної волі особи, що її видала, на уповноваження іншої представляти її інтереси. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, засвідченої у визначеному законом порядку), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому довірителем. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво.
Отже, скаржником до апеляційної скарги додано копію довіреності, з якої неможливо встановити дійсне волевиявлення довірителя, та копія якої не засвідчена у встановленому законом порядку, відповідно до частини 3 статті 55 та частини 6 статті 59 КАС України.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що у відповідності до положень статті 286 КАС України до зазначеної категорії справ застосовуються скорочені строки їх розгляду, а отже здійснення перевірки повноважень особи, яка звернулася з апеляційною скаргою під час розгляду такої справи позбавляє суд можливості їх дотримання, що в кінцевому результаті не дасть суду можливості здійснити вирішення спору до встановлення судом повноважень особи, яка подала апеляційну скаргу на вчинення таких дій.
Слід зауважити, що у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" суд звертав увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".
Таким чином, неспроможність суб'єкта владних повноважень належним чином організувати засвідчення повноважень своїх представників у відповідності до встановлених законом правил є суто суб'єктивним та свідчать виключно про неналежні дії/бездіяльність скаржника щодо оформлення та направлення документів до суду.
В свою чергу, в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. по справі "Смірнова проти України" визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи і є порушенням ч.1 ст.6 цієї Конвенції.
За таких обставин, апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України підписану представником за відсутності підтвердження повноважень такої особи на здійснення представництва, слід вважати такою, що подана особою, яка не має права її підписувати.
З огляду на приписи статей 59, 298 КАС України суд вважає, що апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 59, 298 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2019 року у справі №201/4581/18 (2а/200/221/19) - повернути.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддями 16 квітня 2019 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова