Постанова
Іменем України
18 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 309/3653/15-ц
провадження № 61-45835св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
треті особи: служба у справах дітей Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, служба у справах дітей Хустської міської ради Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_5, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2017 року у складі судді Кемінь В. Д., додаткове рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2017 року у складі судді Кемінь В. Д. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 07 вересня 2018 року у складі суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Бисага Т. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Хустської міської ради Закарпатської області, про про визначення місця проживання дитини.
Позов мотивовано тим, що вони із ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2014 року. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, якого за рішенням суду, після розірвання шлюбу між сторонами залишено на вихованні та утриманні матері - ОСОБА_6 Вказував, що у серпні 2015 року він дізнався, що відповідач виїхала на заробітки в Чеську Республіку, а дитина залишилася на вихованні матері відповідача.
У вересні 2015 року, батьки ОСОБА_6 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, маючи намір виїжджати на заробітки за кордон та не маючи можливості опікуватися внуком, в добровільному порядку привезли до позивача додому сина ОСОБА_7 та передали його батьку на виховання, про що склали нотаріально завірену заяву. З того часу і по теперішній час, дитина проживає з батьком, ним створено всі необхідні умови для матеріального забезпечення та виховання сина, дитина проживає разом з ним у будинку батьків, де створено всі умови для нормального розвитку дитини. Позивач займається підприємницькою діяльністю, має постійних дохід. Дитина дуже прив'язана до нього, позивач займається його вихованням та розвитком, постійно піклується та турбується про сина і вважає, що проживання разом з ним буде відповідати інтересам дитини. Натомість відповідач проживає за кордоном та не має можливості у повній мірі займатися вихованням сина, має бажання вивезти дитину на постійне місце проживання за кордон, що порушує право позивача та унеможливить спілкування з дитиною.
Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнення, просив суд змінити місце проживання дитини - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визначити його місце проживання разом із батьком ОСОБА_4 за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1.
У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, треті особи: служба у справах дітей Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області, служба у справах дітей Хустської міської ради Закарпатської області, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька.
Зустрічний позов мотивований тим, що шлюб між нею та ОСОБА_4 на підставі рішення суду від 27 жовтня 2014 року було розірвано та неповнолітнього сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на її утриманні та вихованні. Проте всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, 07 листопада 2014 року та поза її волею ОСОБА_4 забрав проживати сина до себе.
Вказувала, що 28 листопада 2015 року вона уклала шлюб із громадянином Чеської Республіки ОСОБА_15, який надав письмову згоду на проживання та утримання її малолітнього сина. Також зазначала, що вона має дозвіл на здійснення трудової діяльності (працевлаштування) на території Республіки Чехія, що підтверджується угодою про трудову діяльність.
Крім того, з часу коли ОСОБА_4 забрав дитину проживати за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1, останній не надає ОСОБА_6 повноцінно опікуватися, виховувати та безперешкодно бачитись із сином.
Посилаючись на вказані обставини просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним десятирічного віку разом з матір'ю ОСОБА_6 за місцем її реєстрації у АДРЕСА_2; надати дозвіл на виїзд за межі України до Республіки Чехія на тимчасове місце проживання матері без згоди батька ОСОБА_4 із правом оформлення всіх проїзних документів на дитину без згоди і супроводу батька; дозволити ОСОБА_6 одноосібно приймати рішення на території Республіки Чехія з невідкладних питань, що стосуються здоров'я і навчання малолітнього сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо визначення його місця проживання, організації вільного часу та відпочинку, з урахуванням встановленого порядку участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також здійснювати законне представництво дитини, відповідати за дитину, захищати її права та інтереси на території Республіки Чехія у повсякденному житті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду від 07 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_4 за місцем його постійного проживання у АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 15 вересня 2017 року заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_12, про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено. Змінено місце проживання малолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, що було визначено за адресою: АДРЕСА_2 з матір'ю ОСОБА_6
У задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_6 про надання їй дозволу одноосібно приймати рішення на території Республіка Чехія з невідкладних питань, що стосуються здоров'я і навчання малолітнього сина ОСОБА_11 щодо визначення місця його проживання, організації вільного часу та відпочинку, але з урахуванням встановленого порядку участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкування з дитиною, а також здійснювати законне представництво дитини, відповідати за дитину, захищати її права та інтереси на території Республіки Чехії у повсякденному житті відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги первісного позову ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_6 протягом останніх двох років в Україні не проживає, у 2015 році виїхала за кордон та залишила дитину на виховання своїх батьків, які були допитані в якості свідків та підтвердили, що відповідач не має наміру проживати в Україні, оскільки нею укладено шлюб з громадянином Чеської Республіки. Суд дійшов висновку, що враховуючи інтереси малолітньої дитини, а також ті обставини, що дитина останні два роки постійно проживає з батьком, виявила бажання проживати з батьком і надалі, який з турботою ставиться до своєї дитини, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, працює та має достатній заробіток для її утримання, житлом та умовами для проживання і виховання дитини забезпечений, а мати дитини постійно проживає за кордоном, наявні підстави для визначення місця проживання дитини ОСОБА_11 разом із батьком за місцем його постійного проживання у АДРЕСА_1.
Рішення суду першої інтанції в частині вирішення позовних вимог зустрічного позову мотивовано тим, що ОСОБА_6 звертаючись до суду із позовною вимогою про визначення місця проживання дитини на території України разом із матір'ю не надала доказів на підтвердження реального бажання та можливості щодо проживання в Україні разом з неповнолітнім сином. За вказаною у зустрічній позовній заяві адресою остання не проживає, внаслідок чого суд не мав можливості встановити умови, які позивач за зустрічним позовом створила для проживання дитини. Фотографії надані до матеріалів справи в якості доказу, щодо наявності належних умов проживання для дитини за кордоном, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки в позові ОСОБА_6 просила визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_7 в Україні за адресою: АДРЕСА_2.
У частині вирішення вимоги позову про надання матері дозволу на виїзд сина за кордон у її супроводі або самостійно до досягнення повноліття дитини без дозволу (згоди) батька дитини та вчинення будь-яких дій щодо дитини на території іншої держави без згоди батька, суд виходив із того, що такі позовні вимоги є неконкретними щодо обставин, на які вказувала позивач, і не мають належного обґрунтування. Крім того, надання вказаних дозволів означає фактичне вирішення спірних питань на майбутнє та надання таких дозволів не враховує положень чинного законодавства щодо реалізації відповідних прав особою залежно від досягнення певного віку, тому такі вимоги не ґрунтуються на законі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 07 вересня 2018 року рішення Хустського районного суду від 07 серпня 2017 року та додаткове рішення цього суду від 15 вересня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що останні три роки дитина ОСОБА_11 постійно проживає з батьком, виявила бажання проживати з батьком і надалі, ОСОБА_4 з турботою ставиться до своєї дитини, яка проживає з ним у сприятливих умовах, доглянута і забезпечена всім необхідним, житлом та умовами для проживання і виховання, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, працює та має достатній заробіток для її утримання, а тому відібрання дитини у батька, з середовища до якого вона звикла може призвести до негативних наслідків і визначення місця проживання дитини із батьком найкраще забезпечує інтереси дитини у даному випадку. Рішення суду першої інстанції відповідає позиції Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_5, просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не взято до уваги то факт, що ОСОБА_4 не надає матері ОСОБА_6 повноцінно опікуватися, виховувати та безперешкодно бачитись із сином. Разом із тим, ОСОБА_6 може надати сину достатню увагу, підтримку та матеріальне забезпечення, а судом не було встановлено, що проживання дитини разом із матір'ю буде суперечити інтересам дитини. На підтвердження позовних вимог за зустрічним позовом позивачем було надано належні і допустимі докази, які не були належним чином оцінені судами. Також, суди не звернули уваги на те, що спір щодо визначення місця проживання дитини вже вирішений судом та рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, визначено місце проживання дитини ОСОБА_11 разом із матір'ю. Тому судом не перевірено та не встановлено за яких дійсних обставин ОСОБА_4 забрав сина від батьків ОСОБА_6 та чи були у них правові підстави для вчинення таких дій. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_6 уповноважувала своїх батьків на передачу сина батьку, у свою чергу ОСОБА_6 виїхала за межі України на короткий період. Також, судами не встановлено факту належної сплати ОСОБА_4 аліментів на утримання сина, стягнутих за рішенням суду. Надані позивачем докази не підтверджують наявність у нього фінансової можливості утримувати неповнолітню дитину та створення ним належних умов для виховання дитини.
Також доводами касаційної скарги зазначено вчинення ОСОБА_6 всіх можливих заходів щодо можливості виховувати та піклуватися про дитину, крім того відібрання дитини від матері є порушенням норм міжнародного права.
Позиція ОСОБА_4
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначив про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанції. Посилання заявника на те, що батько перешкоджає у спілкуванні матері з дитиною є безпідставними та не підтверджені жодними доказами, оскільки мати дитини відсутня на території України тривалий час, крім того у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач підтвердила, що постійно проживає в Чеській Республіці зі своїм чоловіком, який є громадянином Чеської Республіки. У 2015 року, тобто після ухвалення 27 жовтня 2014 року судом рішення про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, остання сама залишила дитину на своїх батьків та виїхала за межі України, не піклувалася про сина, влаштовувала своє особисте життя і не мала наміру повертатися до сина, тобто сама самоусунулась від виховання дитини. Доводи заявника про неправомірне відібрання дитини від матері є необґрунтованими, оскільки дитину йому добровільно передали батьки ОСОБА_6, які попередили останню про це телефоном та пізніше надали нотаріально завірену заяву. З того часу дитина постійно проживає з ним та перебуває на його утриманні та вихованні, мати за весь час відвідала дитину один раз у дитячому садочку. Дитина сама категорично відмовляється іти до матері, про що суду було надано відповідні докази, зокрема акти складені державними виконавцями, що спростовує доводи касаційної скарги про невиконання судових рішень. Також за результатами співбесіди з дитячими психологами були складені висновки про те, що дитина виявила бажання та волю проживати разом із батьком. Дії які були спрямовані на відібрання дитини від батька призвели до негативного психологнічного стану дитини, внаслідок чого він був змушений звернутися за медичною допомогою та до дитячого психолога, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі відповідає інтересам дитини.
Також ОСОБА_4 зазначив про те, що у разі виїзду дитини до іншої країни будуть порушені як права батька так і права інших осіб, які мають право на спілкування з дитиною, зокрема батьків ОСОБА_4, з якими дитина проживає в одному будинку так і батьків ОСОБА_6, які безперешкодно спілкуються із онуком, забирають його на вихідні за місцем свого проживання до АДРЕСА_2.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що сторони ОСОБА_6 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25вересня 2010 року, від якого мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірвано, малолітнього сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишено на утриманні та вихованні матері ОСОБА_6 Стягнуто з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини до досягнення ним повноліття.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 разом із сином проживала в будинку своїх батьків - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в АДРЕСА_2, ОСОБА_4 проживав у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до висновку Тячівської районної державної адміністрації № 217 від 03 листопада 2014 року ОСОБА_4 було надано згоду на зустрічі батька з малолітнім сином у визначений день - суботу (з 10.00 до 18.00 год.) за місцем проживання батька.
Згідно пояснень ОСОБА_4 наданих у суді першої інстанції мати його колишньої дружини - ОСОБА_10 у серпні 2015 року зателефонувала та попросила його забрати до себе на проживання їхнього з відповідачем неповнолітнього сина, оскільки ОСОБА_6 не планує проживати в Україні і додому не повернеться, а вони з дідусем не в змозі утримувати дитину.
Під час розгляду справи, допитані в якості свідків у першій інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є батьками ОСОБА_6 підтвердили, що їх донька ОСОБА_6 спочатку виявила бажання на нетривалий час виїхати на проживання до Чеської Республіки та залишила дитину на їх вихованні. Однак,через деякий час ОСОБА_6 повідомила, що зробила вибір у своєму житті та має намір вийти заміж за ОСОБА_15, з яким буде постійно проживати у Чеській Республіці. Після чого вони вирішили повернути неповнолітню дитину на виховання батька - ОСОБА_4, про що склали нотаріально завірену заяву.
Згідно нотаріально посвідченої заяви № 559-560 від 07 вересня 2015 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 добровільно без будь-якого тиску передали їхнього онука ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання його батьку - ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю їхньої доньки ОСОБА_6 на території України.
Згідно рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відібрання дитини, вирішено відібрати від ОСОБА_4 неповнолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та передано на постійне місце проживання до матері ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, місце реєстрації: АДРЕСА_2, місце фактичного проживання: АДРЕСА_3.
Установлено, що рішення суду не виконано у зв'язку з відмовою неповнолітнього ОСОБА_11 йти до матері, про що складено відповідний акт державним виконавцем від 04 листопада 2015 року у присутності сторін, представника соціальної служби та працівників поліції.
Ухвалою колегії суддів апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року зупинено апеляційне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відібрання дитини до вирішення цивільної справи, яка переглядається, про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до листа № 402/03-7 від 13 листопада 2015 року Хустської районної лікарні вбачається, що згідно запису «Журнал амбулаторного прийому приймального відділення Хустської районної лікарні» від 05 листопада 2015 року, тобто на наступний день після примусового виконання рішення суду, щодо відібрання дитини від батька та передачу на виховання матері, малолітньому ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок медичного огляду, черговим педіатром встановлено діагноз: гостра реакція на стрес та скеровано малолітнього на амбулаторне лікування.
Ухвалою суду першої інстанції від 07 квітня 2017 року було доручено службі у справах дітей Хустської міської ради із залученням практичного психолога Департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації провести бесіду із неповнолітнім ОСОБА_11, з метою визначення волі самої дитини у виборі нею постійного місця проживання разом з одним із батьків.
Протоколом індивідуального діагностичного обстеження від 14 червня 2017 року та висновку зробленого завідувачем центру практичної психології, соціальної роботи і корекційної освіти Закарпатського ІППО ОСОБА_13, вбачається, що малолітній ОСОБА_11 при обстеженні, що здійснювалось відповідно до віку за допомогою модифікованої методики «Моя сім'я» та діагностичної бесіди, проявив бажання постійно проживати з батьком, однак припускає тимчасове проживання з бабусею Марічкою (мамою матері).
Згідно висновку виконавчого комітету Хустської міської ради №441/22/12 від 29 лютого 2016 року, щодо зміни місця проживання дитини ОСОБА_11, зробленого на підставі заяви поданої позивачем, з врахуванням висновків Комісії з питань прав дитини від 29 червня 2016 року № 4, орган опіки та піклування Хустського виконавчого комітету рекомендовано змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців позивач є платником податків та зареєстрований як фізична особа підприємець.
Згідно довідки Хустського відділення № 4 публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» № 12-45 від 15 лютого 2017 року рахунку ОСОБА_4 станом на день видачі довідки наявні кошти в сумі 130 171 грн 05 коп.
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання вбачається, що неповнолітній ОСОБА_11 проживає в будинку АДРЕСА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_4, дідусем ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, та бабусею ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_10. У будинку наявні чотири житлові кімнати, одна з яких дитяча. У дитини окрема кімната, вона не прохідна, з правильним денним освітленням, нещодавно зроблено ремонт кімнати, кімната тепла, затишна, наявні дитячі меблі, у будинку наявне водо- та газопостачання, санітарно-гігієнічний стан будинку відповідає нормам. Сам будинок та прилегла до нього територія знаходяться в ідеальному стані.
Згідно листа завідувача дитячого навчального закладу № 3 «Дзвіночок» від 22 травня 2017 року та журналу відвідувань навчального закладу вбачається, що неповнолітній ОСОБА_11 регулярно відвідує вказаний дошкільний навчальний заклад.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).
Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов'язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім'ї, свого народу та Батьківщини.
За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
Крім того, за положеннями статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході судового чи адміністративного розгляду, безпосередньо або через представника чи відповідний орган.
Визначаючи місце проживання дитини з батьком, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, надали належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно установили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема урахували ставлення батька до дитини, який належним чином виконує свої батьківські обов'язки, наявність облаштованого житлового приміщення для дитини, позитивну характеристику батька за місцем проживання, його участь у вихованні і навчанні дитини, піклування про його здоров'я, наявність достатнього заробітку, що дозволяє забезпечувати дитину, а також, що є важливим, думку самої дитини, яка неодноразово, повідомляла про особисту прихильність до батька та відсутність бажання проживати з матір'ю, яка з 2015 року проживає за кордоном.
При цьому судами було враховано ту обставину, що ОСОБА_6 самовільно виїхала за межі України до Чеської Республіки та залишила сина на вихованні своїх батьків, які згодом передали дитину його батьку - ОСОБА_4
Доводи заявника про те, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2014 року вже було вирішено питання про визначення місця проживання дитини є безпідставними, оскільки вказаним судовим рішенням вирішувалось питання про розірвання шлюбу між сторонами та стягнення аліментів. Сама по собі вказівка у рішенні суду на те, що дитина залишиться проживати з матір'ю не свідчить про наявність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та його вирішення.
Сторони та свідки підтвердили в судовому засіданні, що ОСОБА_4 зустрічався з дитиною у визначені висновком Тячівської районної державної адміністрації № 217 від 03 листопада 2014 рокудні та сплачував аліменти на утримання дитини, визначені за рішенням суду, отже спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини виник у 2015 року після ухвалення вказаного судового рішення.
Доводи заявника про те, що судом не враховано інтереси дитини, а відібрання дитини від матері є порушенням норм міжнародного права є безпідставними. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_6 просила визначити місце проживання дитини разом із нею за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно листа заступника начальника служби у справах дітей Тячівської районної державної адміністрації № 04-13/601 від 28 вересня 2016 року, надати висновок про можливість проживання неповнолітньої дитини за адресою вказаною позивачем у зустрічній позовній заяві, неможливо, оскільки за даною адресою ніхто не проживає.
Крім того, рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_2.
Установлено, що ОСОБА_6 постійно проживає в Чеській Республіці, бажає, щоб дитина постійно проживала з нею за кордоном, не має в Чехії власного заробітку і житла та перебуває на утриманні чоловіка, який є громадянином Чеської Республіки.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог зустрічного позову.
Суди вірно зазначили про те, що визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, не є розлученням її матір'ю, яка не позбавлена права спілкування з дитиною, а також участі у її вихованні та забезпеченні, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування з дитиною, а у разі недосягнення такої згоди, за рішенням органу опіки та піклування або за судовим рішенням.
Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права та зводятьсядо переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 07 серпня 2017 року, додаткове рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 07 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А.О. Лесько
С.Ю. Мартєв