Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 242/5027/16-ц
провадження № 61-37873св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Селидівського міського суду Донецької області, у складі судді Пирогова Л. В., від 11 грудня 2017 року та на постанову Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Азевича В. Б., Корчистої О. І., від 26 квітня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - служба у справах дітей Селидівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 06 грудня 2011 року у справі № 2-2486/11 шлюб між ними розірвано. Відповідач проживає окремо, станом здоров'я дитини не цікавиться, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, матеріальну допомогу на її утримання не надає. Вона сама займається утриманням та вихованням неповнолітньої ОСОБА_7
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_2.
У січні 2017 року ОСОБА_6 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_8 штучно створює умови, за яких він не має можливості спілкуватись із дитиною, обмежує його права на участь у вихованні дитини, та позбавляє його можливості надавати дитині матеріальну допомогу й цікавитись її успіхами та навчанням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 грудня 2017 року у задоволені первісного позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Суд не погодився з висновком виконавчого комітету Селидівської міської ради Донецької області від 30 грудня 2016 року
N 02-23/5-1521 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 щодо його малолітньої дочки ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки він не достатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з донькою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Укладення позивачем шлюбу та бажання її нового чоловіка усиновити малолітню ОСОБА_7 не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дочки. У силу частини шостої статті 19 СК України суд першої інстанції правомірно не погодився з висновком органу опіки та піклування та вирішив спір в інтересах дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4. - ОСОБА_5 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення первісних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не навів мотивів відхилення висновку органу опіки та піклування й не зазначив які саме правові норми порушено виконавчим комітетом при підготовці висновку. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновку органу опіки та піклування стосовно позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_7 Суди не перевірили мотиви складання новим чоловіком позивача заяви про бажання усиновити дитини, не врахували, що її біологічний батько повністю відсторонився від дитини з 2011 року, хоча мав таку можливість.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу
статті 400 ЦПК України касаційному перегляду не підлягають.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
06 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 06 грудня 2011 року у справі № 2-2486/11.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 07 липня 2008 року Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 299, батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, є
ОСОБА_6 та ОСОБА_4
ОСОБА_4 змінила прізвище з «ОСОБА_4» на «ОСОБА_4» у зв'язку із реєстрацією шлюбу, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2, виданого 14 червня 2014 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області.
Рішеннями виконавчого комітету Ворошиловської районної у м. Донецьку ради від 09 квітня 2014 року № 63 та від 28 травня 2014 року № 108 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_7 з матір'ю ОСОБА_8, а також визначено порядок участі ОСОБА_6 у вихованні дитини.
Суди встановили, що після визначення місця проживання дитини з матір'ю, мати дитини змінила місце проживання - з м. Донецьк на м. Київ.
Висновком виконавчого комітету Селидівської міської ради Донецької області від 30 грудня 2016 року № 02-23/5-1521 визнано доцільним позбавити ОСОБА_6. баткьівських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини
(стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого
2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»
від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У рішення по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року
(заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суди встановили, що між сторонами склалися складні стосунки, позивач має нову сімю, а її чоловік бажає усиновити малолітню ОСОБА_7 Крім того, позивач змінила місце проживання та разом з дитиною переїхала до м. Київа.
Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявність конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дочки, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6
У силу частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Не погоджуючись із висновком виконавчого комітету Селидівської міської ради Донецької області від 30 грудня 2016 року № 02-23/5-1521, суд першої інстанції вірно виходив із того, що такий висновок (складений без участі відповідача) є необґрунтованим. Крім того, у висновку зазначено, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його малолітньої дочки є доцільним у разі надання до суду відповідних документів, що підтверджують ухилення батька від виконання батьківських обов'язків щодо виховання малолітньої дитини. Такі докази позивач не надала, що у силу статті 60 ЦПК України, 2004 року, статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 11 грудня
2017 року та на постанову Апеляційного суду Донецької області
від 26 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта