Ухвала
19 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 182/2725/16-ц
провадження № 61-1358ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімо Колект», про визнання кредитного договору недійсним,
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Альфа-Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Європейська агенція з повернення боргів», ТОВ «Прімо Колект», у якому просила визнати недійсним кредитний договір, укладений на споживчі потреби 07 жовтня 2012 року, відповідно до умов якого вона отримала грошові кошти у розмірі 7 077,00 грн зі сплатою 0,01% річних зі строком сплати до 08 жовтня 2014 року.
Позовна заява мотивована тим, щоОСОБА_1 10 лютого 2014 року достроково сплатила суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 359,08 грн, однак ПАТ «Альфа-Банк» не надало довідку про припинення кредитного договору. На неодноразові її звернення щодо припинення цього договору ПАТ «Альфа-Банк» не надавало відповіді, а листом від 10 червня 2014 року повідомило про те, що для розгляду такої заяви потрібно більше часу. Заявник вважає, що умови кредитного договору не відповідають вимогам закону. Крім того, вказувала на ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 07 жовтня 2012 року № 401289751, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» у зв'язку із застосуванням ПАТ«Альфа-Банк» нечесної підприємницької практики при його укладенні та виконанні. Повернено сторін у первісний стан. Суму грошових коштів (тіло кредиту) в розмірі7 077,00 грн, що була сплачена ОСОБА_1, залишено за ПАТ «Альфа-Банк». Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 суму процентів, штрафів (пені), комісій, сплачених нею на виконання кредитного договору від 07 жовтня 2012 року № 401289751 за період часу з 01 листопада 2012 року по 10 лютого 2014 року, у розмірі 3 397,56 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, банк надав позивачеві інформацію щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Вказані факти свідчать про згоду ОСОБА_1 з умовами спірного кредитного договору. ОСОБА_1, підписуючи кредитний договір, погодилася із зазначеними у ньому умовами та протягом тривалого часу не висувала ПАТ «Альфа-Банк» жодних претензій щодо незгоди з окремими пунктами цього договору або ж щодо нерозуміння нею окремих його частин.
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення наявного у ній недоліку щодо викладення її державною (українською) мовою.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 28 січня 2019 року ОСОБА_1 надіслано до суду касаційної інстанції касаційну скаргу у новій редакції.
У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з наступних підстав.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У відповідності до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Предметом позову у даній справі євизнання кредитного договору недійсним.
Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому є малозначною в силу своїх властивостей.
Незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню,однак такі є необґрунтованими й не спростовують визначення цієї справи як малозначної.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки зазначена касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, тому увідкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімо Колект», про визнання кредитного договору недійсним.
Додані до скарги матеріали повернути заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. О. Кузнєцов