Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 587/1936/15-ц
провадження № 61-20455св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_6, Сумська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2017 року у складі судді Степаненка О. А. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Сумська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є онуком померлого у 1992 році ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на належне померлому майно - 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1. Спадкоємцями після померлого є його діти: ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9 Спадкоємці спадщину прийняли фактично, оскільки ОСОБА_8 залишився проживати у спадковому будинку, ОСОБА_6 забрала батьківські речі та постійно проживала з батьком, а ОСОБА_9 - його мати, забрала ощадну книжку, розпорядившись таким чином частиною спадкового майна спадкодавця. Юридично оформити спадщину всі спадкоємці домовились пізніше. ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і він є спадкоємцем після її смерті. Спадщину після смерті матері він прийняв та отримав свідоцтво про право на спадщину. Після смерті ОСОБА_7 (його діда та батька ОСОБА_9) його мати фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки у неї була наявна ощадна книжка серії номер НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_7, згідно із записами якої залишок коштів на рахунку станом на 14 жовтня 1980 року складав 600 руб. Отже, його мати ОСОБА_9 фактично прийняла спадщину і має право на частку у спадковому майні спадкодавця. Проте у 2010 році він дізнався, що інші спадкоємці вирішили юридично оформити спадщину ОСОБА_7, не повідомивши про це ні його, ні його матір ОСОБА_9, яка разом із іншими спадкоємцями першої черги прийняла спадщину після померлого ОСОБА_7 Оформити свої спадкові права він позбавлений можливості, оскільки відсутній факт прийняття спадщини його матір'ю після смерті батька.
Посилаючись на викладене, позивач просив встановити факт прийняття його матір'ю ОСОБА_9 спадщини після померлого діда ОСОБА_7
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_9, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщини після смерті батька ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 прийняла спадщину після померлого, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном - ощадною книжкою спадкодавця, і ці дії вона вчинила протягом 6 місяців із дня відкриття спадщини, а отже, відповідно до статей 548, 549 ЦК Української PCP 1963 року (що діяв на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7), вважається такою, що прийняла спадщину.
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 21 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_9 знаходилась ощадна книжка ОСОБА_7, що підтверджує факт її вступу в управління та володіння спадковим майном.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У квітні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сумського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 21 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що допитані у судовому засіданні свідки надали суду доволі суперечливі показання щодо приїзду ОСОБА_9 на похорон батька. Навіть якщо допустити, що мати позивача протягом 6 місяців із дня смерті її батька ОСОБА_7 і отримала ощадну книжку останнього, то позивач повинен був довести, що на той час на рахунку спадкодавця були кошти і тільки у цьому випадку можна вважати, що спадкоємець ОСОБА_9 вступила в управління або володіння спадковим майном. Суд першої інстанції послався у рішенні, як на підставу для задоволення позову на пункт 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, тоді як спадкодавець помер за 3 роки до затвердження цієї інструкції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на належне померлому майно.
07 травня 2009 року сину померлого ОСОБА_8 видане свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 після померлого ОСОБА_7; ОСОБА_8 прийняв спадщину шляхом спільного проживання на час смерті разом із померлим.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 04 листопада 2010 року встановлений факт сумісного проживання з померлим ОСОБА_7 його доньки ОСОБА_6 та факт прийняття нею спадщини.
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 28 грудня 2010 року свідоцтво про спадщину від 07 травня 2009 року, видане сину померлого ОСОБА_8, визнане частково недійсним і за ОСОБА_6 визнане право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що належав померлому ОСОБА_7
ОСОБА_9 є донькою ОСОБА_7 та матір'ю ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвами про народження.
ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після її смерті відкрилась спадщина на належне померлій майно. ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_9 та у встановленому законом порядку 03 лютого 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини належної ОСОБА_9 квартири за адресою: АДРЕСА_2.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Згідно із статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з пунктом 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що на день смерті ОСОБА_7 заповіту щодо належного йому майна складено не було, а його дочка ОСОБА_9, яка є матір'ю позивача після смерті свого батька у 1992 році отримала його ощадну книжку серії НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_7, із записів якої вбачається, що залишок коштів на рахунку станом на 14 жовтня 1980 року складав 600 руб, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_9 є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7, шляхом вступу та управління майном.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для встановлення факту прийняття ОСОБА_9 спадщини, як спадкоємця першої черги, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, оскільки позивач надав суду належні та допустимі докази того, що його мати протягом шести місяців вчинила дії, які свідчать про прийняття нею спадщини після смерті свого батька, отримавши належну йому ощадну книжку.
Безпідставними є доводи заявника про неправильну оцінку судами показань свідків, письмових документів, оскільки суд касаційної інстанції є судом права а не факта, а тому з огляду на вимоги процесуального закону, суд касаційної інстанції не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Доводи заявника про те, що суд першої інстанції послався у рішенні, як на підставу для задоволення позову на пункт 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, тоді як спадкодавець помер за 3 роки до затвердження цієї інструкції, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції переглядаючи справу обґрунтовував своє рішення пунктом 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, чинної на день смерті ОСОБА_7
З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г. І. Усик