Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 569/11947/15-ц
провадження № 61-2899св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), СімоненкоВ. М., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»
відповідач - ОСОБА_4
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2016 року в складі судді Галінської В. В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року в складі колегії суддів: Хилевича С. В., Собіної І. М., Максимчук З. М.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, за участю третьої особи - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1701/0708/76-011, за умовами якого кредитор передав, а позичальник отримав 61 400,00 дол. США зі сплатою 11, 9 % річних за користування кредитом строком на 29 років, тобто до 13 липня 2037 року.
Факт передачі і отримання кредиту особами, які беруть участь у справі, не оспорюється і підтверджено заявою на видачу готівки від 14 липня 2008 року № 628_1.
З метою повернення кредитних коштів 14 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_5 укладено договір поруки із ОСОБА_4, яким визначено покладення на поручителя солідарної відповідальності разом з боржником у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором № 1701/0708876-011.
25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» продало (відступило), а ПАТ «Дельта Банк» - купило (прийняло) права вимоги за кредитними договорами, що укладені ПАТ «Сведбанк» із позичальниками.
Позичальник умов кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року становить 913 872,95 грн, з яких: 867 718,88 грн - заборгованість за кредитом, 46 154,06 грн - заборгованість за відсотками.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні докази про передачу ПАТ «Сведбанк» права вимоги на користь ПАТ «Дельта Банк» за договором поруки, що був укладений з ОСОБА_4 Оскільки факт існування зобов'язань між сторонами позивач не довів, тому підстав стягувати із відповідача як з поручителя на користь банку кредитну заборгованість суд не знайшов.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у ПАТ «Дельта Банк» як нового кредитора після оплатного відступлення на його користь ВАТ «Сведбанк» права вимоги.
Суд не звернув уваги на положення пункту 10.5 кредитного договору від 14 липня 2008 року № 1701/0708876-011, за яким кредитор має право повністю або частково перевести свої права і зобов'язання за договором, забезпечуваними договорами на користь третьої особи без згоди позичальника. Пунктом 15 договору поруки стверджено про ознайомлення поручителя із умовами кредитного договору.
Зверненнями з відповідними заявами до банку боржник підтвердив факт своєї обізнаності про перехід права вимоги до нового кредитора і обов'язок виконання кредитного зобов'язання саме на користь ПАТ «Дельта Банк».
Позичальник з червня 2012 року, тобто з наступного місяця після укладення договору про купівлю-продаж прав вимоги, сплачував кошти за кредитним договором саме банку, що підтверджено оглянутими в судовому засіданні розрахунками заборгованості.
Помилковим є посилання суду і на положення статті 517 ЦК України щодо права боржника не виконувати зобов'язання на користь нового кредитора, оскільки правила частини другої статті 516 ЦК України спростовують викладені висновки.
У червні 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 14 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1701/0708/76-011, за умовами якого кредитор передав, а позичальник отримав 61 400,00 дол. США кредитних коштів зі сплатою 11,9 %річних за користування кредитом строком на 29 років, тобто до 13 липня 2037 року.
Факт передачі і отримання кредиту особами, які беруть участь у справі, не оспорюється і підтверджено заявою на видачу готівки від 14 липня 2008 року № 628_1.
З метою повернення кредитних коштів 14 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_5, ОСОБА_4, укладено договір поруки, згідно з яким на поручителя покладено обов'язок солідарної відповідальності разом з боржником у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором № 1701/0708876-011.
25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» продало (відступило), а ПАТ «Дельта Банк» купило (прийняло) права вимоги за кредитними договорами, що укладені ПАТ «Сведбанк» з позичальниками.
На вимогу суду апеляційної інстанції в судове засідання банк надав належним чином посвідчений витяг із акта приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року. У цьому акті зазначено про відступлення прав вимоги за кредитом ОСОБА_5 та його забезпечувальним зобов'язанням - іпотекою, договір про що укладено з ним же.
Щодо переходу прав вимоги за порукою ОСОБА_4, то жодних доказів ПАТ «Дельта Банк» не надало, представник банку в судовому засіданні пояснити причини невиконання ухвали суду апеляційної інстанції з цього приводу пояснити не змог.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У постанові Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-122цс12 зазначено, що за змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань за цим договором згідно зі статтею 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.
Для застосування наведених норм матеріального права та правового висновку Верховного Суду України необхідною умовою є наявність зобов'язальних правовідносин між ОСОБА_4 та банком.
Ці обставини правильно враховані судом при розгляді справи.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, суди встановили що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.1 договору акт приймання-передачі прав вимоги означає письмовий акт, яким документально оформлюється фактична передача прав вимоги від продавця до покупця та який укладається між продавцем та покупцем за формою, передбаченою у додатку ІІІ.
Згідно з пунктом 2.3 права вимоги переходять від продавця до покупця, та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.
На неодноразові запити суду першої інстанції позивач не надав суду акт приймання-передачі прав вимоги за договором поруки.
На вимогу суду апеляційної інстанції в судове засідання представник позивача надав належним чином посвідчений витяг із акта приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року. У цьому акті зазначено про відступлення прав вимоги за кредитом ОСОБА_5 та його забезпечувальним зобов'язанням - іпотекою, договір про що укладено з ним же (а. с. 141).
Однак, акт приймання-передачі прав вимоги за договором поруки позивач суду не надав.
Крім того, з урахуванням вимог частини другої статті 303 ЦПК України 2004 року позивач не навів поважних причин неподання витребуваних документів в суд першої інстанції, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для дослідження нових доказів - приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги.
З урахуванням статті 517 ЦК України та за даних фактичних обставин справи, а саме не надання належних доказів на підтвердження передачі ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до ОСОБА_4 за договором поруки, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Самі по собі письмові повідомлення банку, що містяться в матеріалах справи, без підтверджуючих даних про їх вручення ОСОБА_5 та відповідачу щодо укладення 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» договору купівлю-продаж прав вимоги разі не свідчать про відступлення права вимоги ПАТ «Сведбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» за забезпечувальним договором, що укладений із ОСОБА_4, - договором поруки від 14 липня 2008 року № 1701/0708/76-011-Р-1.
Доводи касаційної скарги про наявність у ПАТ «Дельта Банк» права вимоги на кредитні зобов'язання і зобов'язання за порукою, а також про належне повідомлення солідарних боржників про факт заміни кредитора у зобов'язанні спростовуються матеріалами справи, оскільки на підтвердження позовних вимог банком надано копію договору купівлі-продажу прав вимоги та акт приймання-передачі прав вимоги у якому зазначено лише про передачу прав за кредитним договором та договором іпотеки, однак відсутні відомості про передачу прав за договором поруки (а. с. 141).
Не заслуговують на увагу посилання банку про умови кредитного договору щодо права кредитора повністю або частково перевести свої права і зобов'язання за договором, забезпечуваними договорами на користь третьої особи без згоди позичальника, оскільки повноваження ПАТ «Сведбанк» на відступлення своїх прав вимоги на користь іншої особи не оспорюються і не є предметом судового розгляду.
Не можна погодитися і з його посиланням про те, що після відступлення права вимоги позичальник сплачував заборгованість за кредитним договором на користь ПАТ «Дельта Банк», тобто йому було відомо про заміну кредитора у зобов'язанні, оскільки вони стосуються виключно позичальника і про виникнення у поручителя будь-яких суб'єктивних цивільних прав перед банком не вказують.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко І. М. Фаловська С. П. Штелик