Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 368/923/17
провадження № 61-15014св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Гуля В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк Фінанси та Кредит») про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у зв'язку з іпотекою.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що за кредитним договором від 18 липня 2007 року отримала від Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», кредитні кошти в розмірі 91 тис. грн зі сплатою 13,8 % річних строком до 17 вересня 2021 року, у забезпечення якого між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
У зв'язку з порушенням умов кредитного договору та наявну заборгованість, ПАТ «БанкФінанси та Кредит» у травні 2015 року звернулося до суду з позовом до боржника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 травня 2016 року задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 90 196,66 грн.
Посилаючись на те, що на виконання вказаного рішення суду сплатила на користь відповідача 06 червня 2016 року - 46 000 грн, а 06 вересня 2016 року - 44 196,66 грн й таким чином виконала основне зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, ОСОБА_4 просила визнати іпотеку, якою було забезпечено це зобов'язання припиненою, зняти заборону відчуження нерухомого майна та вилучити з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у зв'язку з іпотекою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі головуючого-судді Іванюти Т. Є. позов задоволено. Визнано припиненою іпотеку за договором № 09-07/ИП/21 від 18 липня 2007 року, вилучено з державного реєстру іпотек запис про іпотеку та єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомості майна - запис про заборону відчуження іпотечного майна.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та є дійсною до його припинення. Оскільки забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором є виконаними в повному обсязі, іпотека є припиненою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено, рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивачем неналежним чином були виконані зобов'язання перед відповідачем, оскільки на виконання рішення суду заборгованість за кредитним договором станом на 05 травня 2015 року сплачена позивачем 06 червня 2016 року та 06 вересня 2016 року. За таких обставин висновок суду першої інстанції про припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з його виконанням та припинення договору іпотеки внаслідок припинення основного зобов'язання є помилковим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
20 березня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про неналежне виконання грошових зобов'язань перед банком є помилковим, оскільки нею повністю виконано рішення суду про дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості, що свідчить про припинення основного зобов'язання та відповідно іпотеки, яка має похідний характер від нього.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» не скористалося своїм правом та не подало до суду відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року справу № 368/923/17 за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у зв'язку з іпотекою призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 18 липня 2007 року між ТОВ «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 09-07-ИП, згідно з яким позивач отримала кредит в розмірі 91 тис. грн зі сплатою 13,8 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 17 вересня 2021 року.
У забезпечення кредитного договору, того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № 09-07/ИП/21, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яку позивач передала в іпотеку банку.
Додатковим забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором є порука ОСОБА_6 відповідно до договору поруки № 09-07-Ип/21-П від 18 липня 2007 року.
Через неналежне виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 про солідарне стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24 травня 2016 року позов ПАТ «БанкФінанси та Кредит» задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в розмірі 90 196,66 грн 66, з яких 37 728,51 грн - сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту, 13 118,85 грн - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, 672,85 грн - сума строкової заборгованості по відсотках, 9 347,17 грн - сума простроченої заборгованості по відсотках, 172,90 грн - сума строкової заборгованості по щомісячній комісії, 2 766,40 грн - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії, 13 425,96 грн - пеня за прострочення погашення основної заборгованості по кредиту, 9 582,28 грн - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом та 3 381,74 грн - пеня за прострочення сплати заборгованості по щомісячній комісії.
Після набрання вказаним рішенням суду законної сили позивач добровільно сплатила на рахунок відповідача з призначенням «оплата кредитної заборгованості згідно рішення суду по кредитному договору № 09-07/ИП/21 від 18 липня 2007 року» - 46 тис. грн, згідно квитанції від 06 червня 2016 року та згідно квитанції від 06 вересня 2016 року - 44 196,66 грн.
Тобто рішення суду виконано в повному обсязі.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.
Вирішуючи спір на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позичальник ОСОБА_4 виконала свої зобов'язання за кредитним договором № 09-07-ИП від 18 липня 2007 року фактичним повним виконанням судового рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за цим договором, у зв'язку із чим таке зобов'язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинилось право застави (іпотеки).
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів за договором позики відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до спливу встановленого договором строку виконання основного зобов'язання має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк виконання договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов'язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред'явлення вимоги.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
В момент зарахування грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики, ці зобов'язання вважаються припиненими.
Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості зобов'язання за кредитним договором припиняється.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 308/10886/15-ц (провадження № 61-18734св18). Підстав відступити від цих правових висновків Верховний Суд не встановив.
Змінивши в порядку частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання зобов'язань за кредитним договором, банк пред'явив позичальнику вимогу про дострокове повне повернення позики (у спірних відносинах - кредиту) та процентів, належних кредитору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що вимога кредитора про дострокове повне повернення кредиту задоволена шляхом виконання у повному обсязі судового рішення про стягнення з позичальника та поручителя на користь банку 90 196,66 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про припинення зобов'язань за кредитним договором № 09-07-ИП від 18 липня 2007 року.
Визначаючи обґрунтованість наявності заборгованості позивача на момент виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості, Верховний Суд урахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував наведених положень законодавства, та скасував судове рішення, яке відповідає закону.
Відповідно до статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК Українипідлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Розподіл судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Таким чином, з ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 948,80 грн, сплачений нею за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2018 року скасувати.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року залишити в силі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 948,80 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді:В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик