Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 278/1793/16-ц
провадження № 61-11923св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Житомирська обласна психіатрична лікарня № 1 Житомирської обласної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2016 року у складі судді Грубіяна Є. О. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Якухно О. М., Жигановської О. С., Коломієць О. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради (далі - Житомирська ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради) про відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 20 липня 2015 року за заявою дочки ОСОБА_4 позивача госпіталізовано на примусове лікування до Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради. Відповідно до висновку лікарів-психіатрів від 21 липня 2015 року № 4148 позивач знаходився у стані тяжкого психічного розладу. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року у справі № 278/2153/15-ц відмовленоу задоволенні заяви лікаря-психіатра Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 Згідно з вказаним судовим рішенням на момент поміщення позивача до психіатричної лікарні небезпека для оточуючих у його діях була відсутня.
Під час незаконного примусового лікування у психіатричній лікарні, що є втручанням у приватне життя, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішення судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_3 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивачу завдано моральну шкоду, заподіяну незаконним його поміщенням до психіатричного закладу, примусовим лікуванням та триманням у ньому проти волі позивача без законних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено протиправність дій лікарів-психіатрів, тому відповідальність за шкоду, завдану діями відповідача, згідно із статтею 1172 ЦК України, несе юридична особа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року Житомирська ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради.
09 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.
У лютому 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що госпіталізацію ОСОБА_3 здійснено у порядку, визначеному та затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 жовтня 2011 року.
Жодним рішенням не встановлено протиправність чи незаконність дій працівників психіатричної лікарні. Працівники психіатричної лікарні діяли відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, фактично визнав відмову у примусовій госпіталізації особи підставою для відшкодування шкоди.
Перебування позивача у лікарні протягом трьох діб було наслідком того, що суд призначив розгляд справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку не протягом 24 години - 21 липня 2015 року, а на 23 липня 2015 року.
Відповідачем було заявлено відвід судді на підставі статті 20 ЦПК України 2004 року, оскільки у провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває на розгляді цивільна справа, розгляд якої здійснюється тим же суддею, що й у вказаній справі, однак у задоволенні заяви відмовлено.
Доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідачів позивач суду не надав.
У судовому засіданні було досліджено відеозапис, наданий представником позивача, на якому позивач, перебуваючи у психіатричній лікарні, не розуміє, де він знаходиться та не може пояснити, як він потрапив до лікарні, що підтверджує психіатричний розгляд особи.
Суд не з'ясував, чим підтверджено факт заподіяння позивачу моральних і душевних страждань або втрат немайнового характеру.
Є помилковим твердження суду першої та апеляційної інстанцій, що рішення суду про відмову у примусовій госпіталізації позивача є підставою для відшкодування шкоди на підтвердження наявності шкоди, протиправності діяння відповідача, причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням, а також виною останнього.
Судові рішення про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000.00 грн грунтуються на зверненні позивача до лікарні з ішемічною хворобою серця через місяць, проте позивач до цього мав проблеми з серцем.
Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щопозивач є інвалідом другої групи, хворіє на ішемічну хворобу серця, за місцем проживання характеризується позитивно, психічними захворюваннями не страждав (а. с. 9, 47).
Згідно із комісійним висновком лікарів Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради від 21 липня 2015 року № 4168 позивач знаходився у стані тяжкого психічного розладу і потребує примусової госпіталізації в умовах психіатричного стаціонару, оскільки становить небезпеку для оточуючих (а. с. 10).
21 липня 2015 року лікар психіатр Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради Аніщуков В. Я. звернувся до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного стаціонару, з тих підстав, що він має тяжке психічне захворювання і створює небезпеку для оточуючих (а. с. 11).
Згідно із вказаною заявою ОСОБА_3 госпіталізовано до лікарні 20 липня 2015 року о 12 год. 55 хв. за заявою про госпіталізацію, поданою до лікарні його дочкою ОСОБА_4, де він перебував по 23 липня 2015 року (а. с. 46).
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року у справі № 278/2153/15-ц, яке набуло законної сили 25 листопада 2015 року (а. с. 12-13), відмовлено у задоволенні заяви лікаря-психіатра Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_3
Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що станом на 21 липня 2015 року підстав для госпіталізації позивача не було, а висновок лікаря-психіатра та комісії лікарів Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради про те, що позивач перебував у стані тяжкого психічного розладу, який створює небезпеку для оточуючих його осіб, є необґрунтованим, оскільки не підтверджений належними доказами і ґрунтується лише на поясненнях дочки позивача ОСОБА_4, у якої з батьком неприязнені стосунки щодо спадкового майна і остання створює конфліктні ситуації, що змушує позивача звертатися до правоохоронних органів.
У період з 11 серпня 2015 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку із ішемічною хворобою серця, повторний великовогнищевий інфаркт міокарду, у гострій стадії (а. с. 48).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права.
Спір виник з приводу поміщення позивача до психіатричної лікарні за заявою його дочки. Оскільки судом було відмовлено у його госпіталізації до психіатричного закладу, то позивач звернувся із позовом про відшкодування шкоди.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України, визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із стттею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» у редакції, чинній на час поміщення позивача до психіатричної лікарні (далі - Закон), психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.
Згідно із статтею 3 Закону кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг (стаття 4 Закону).
За змістом частин першої та сьомої статті 7 Закону діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я. Перелік методів діагностики та лікування і лікарських засобів, що становлять підвищений ризик для здоров'я особи, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частин першої, третьої статті 11 Закону (далі - Закон) психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Згідно із частиною третьою статті 13 Закону особа може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров'я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.
Відповідно до статті 14 Закону особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Згідно із положеннями частин першої, другої статті 16 Закону особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
До винесення судом рішення лікування може проводитися за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) (частина четверта статті 16 Закону).
Відповідно до частини другої статті 22 Закону заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом за місцем знаходження психіатричного закладу протягом 24 годин з дня її надходження.
За змістом статті 25 Закону особи, яким надається психіатрична допомога, мають право, зокрема, на відшкодування заподіяної їм шкоди або шкоди їх майну внаслідок незаконного поміщення до психіатричного закладу чи психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання чи внаслідок незабезпечення безпечних умов надання психіатричної допомоги або розголошення конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я і надання психіатричної допомоги.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року у справі № 278/2153/15-ц, яке набрало законної сили 25 листопада 2015 року, встановлено відсутність підстав для госпіталізації позивача станом на 21 липня 2015 року, а висновок лікаря-психіатра та комісії лікарів Житомирської ОПЛ № 1 Житомирської обласної ради про перебування позивача у стані психічного розладу є необгрунтованим (а. с. 12-13).
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів й застосовується за умови наявності усіх умов (підстав) притягнення особи до цивільно-правової деліктної відповідальності, в якій деліктом є цивільне правопорушення. Такими умовами є протиправність в діях заподіювача, наявність шкоди (в цьому випадку моральної), вина, крім випадків, коли шкоду завдано органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, причинний зв'язок між настанням шкоди у потерпілої особи та протиправними діями заподіяювача.
Із змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що висновки судів грунтуються на рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 23 липня 2015 року у справі № 278/2153/15ц, яке набрало законної сили 25 листопада 2015 року.
Суди виходили з того, що цим рішенням встановлено обставини, які мають преюдиційне значення (частина третя статті 61 ЦПК України), окільки цим рішенням суду становлено, що відсутні підстави для госпіталізації позивача, а висновок лікарів-психіатрів є необгрунтованим.
Апеляційний суд послався на практику Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку (див. вищезазначене рішення у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), пп. 47 і 48). Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв'язку з відмовою зазначеної особи з'явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (справа «Заїченко проти України (№ 2)» від 26 лютого 2015 року).
Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спір, суди мали встановити, чи з порушенням Закону було поміщено позивача до психіатричної лікарні та утримуванняйого у ній, чи відповідали дії лікарів вимогам Закону та нормативно-правовим актам Міністерства охорони здоров'я України, чи було порушено права позивача, надати належну та ретельну оцінку висновку комісії лікарів-психіатрів від 21 липня 2015 року (а. с. 10), з'ясувати, чи рішенням суду було встановлено свавільне поміщення позивача до психіатричного закладу і надати оцінку діям лікарів - психіатрів при поміщенні особи до такого закладу, а також висновку комісії лікарів-психіатрів, складеного на підставі наказу В. о. головного лікаря Житомирської ОПЛ № 1 на підставі звернення позивача (а. с. 34-35).
Судом за клопотанням представника позивача було долучено до матеріалів справи відеозапис розмови позивача з адвокатом у психіатричній лікарні ( а.с 23). Відеозапис було відтворено у судовому засіданні 21 грудня 2016 року (а.с 56 зворот). Проте будь-якої оцінки судом першої інстанції вказаному доказу не надано і не викладено жодного мотиву у судовому рішенні. Відповідні мотиви відсутні у судовому рішенні суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зауважує, що згідно із встановленими судами обставинами дії лікарів відповідали вимогам Закону:
1. при госпіталізації позивача він був оглянутий комісією лікарів-психіатрів (стаття 16 Закону), а саме: згідно з комісійним висновком лікарів Житомирської ОПЛ №1 від 21 липня 2015 року № 4168 позивач знаходився у стані тяжкого психічного розладу і потребує примусової госпіталізації в умовах психіатричного стаціонару так як становить небезпеку для оточуючих (а. с. 10).
2. протягом 24 годин лікар-психіатр звернувся до суду із -заявою про госпіталізацію (стаття 22 Закону), а саме : 21 липня 2015 року лікар психіатр Житомирської ОПЛ №1 Аніщуков В. Я. звернувся до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного стаціонару, з тих підстав, що він має тяжке психічне захворювання і створює небезпеку для оточуючих (а. с. 11).
3. Позивач перебував у лікарні з 12 год 55 хв 20 липня 2015 року до 23 липня 2015 року (дата ухвалення судом рішення про відмову у примусовій госпіталізації)., а саме: ОСОБА_3 госпіталізований до лікарні 20 липня 2015 року о 12 год. 55 хв. за заявою про госпіталізацію, поданою до лікарні його дочкою ОСОБА_4 (а. с. 46). Із матеріалів справи випливає, що суд не розглянув заяву про примусову госпіталізацію відповідно до вимог статті 22 Закону та статті 281 ЦПК України 2004 року протягом 24 годин.
Повторним висновком комісії зі складу працівників Житомирської ОПЛ № 1 від 15 серпня 2015 року підтверджено попередній діагноз позивача.
Верховний Суд зауважує, що лише рішення суду про відмову у примусовій госпіталізації особи не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди особі, яка була поміщена до психіатричної лікарні відповідно до вимог Закону.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень шостого речення частини першої статті 13 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 20 грудня 2018 року, справа № 1-170/2-18 (1114/18) зазначено, що за наслідками розгляду зазначеного питання Конституційний Суд України дійшов висновку про необхідність здійснення судового контролю над втручанням у право на свободу та особисту недоторканність недієздатної особи під час її госпіталізації до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди, роз'яснивши, що така госпіталізація має відбуватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та "виключно за рішенням суду".
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що позивача було незаконно поміщено до психіатричного закладу, тому завдано моральну шкоду ОСОБА_3 внаслідок примусового лікування та триманні у вказаному закладі проти його волі. Водночас позивачем належними та допустимими доказами не спростовано висновок лікарів-психіатрів про його стан під час поміщення до психіатричного закладу щодо необхідності у примусовій госпіталізації в умовах психіатричного стаціонару за заявою його дочки.
Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень статті 1167 ЦК України ОСОБА_3 не довів протиправність дій відповідача, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправними діями та шкодою, а також вину відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не обгрунтовано та не вмотивовано, якими доказами у справі підтверджено протиправність дій лікарів - психіатрів при поміщенні позивача до психіатричної лікарні та у чому полягає порушення їхніми діями положень Закону, отже, прав позивача.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
У контексті встановлених судами обставин справи, з урахуванням положень Закону, глави 10 «Розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку» ЦПК України 2004 року (глава 10 «Розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку» чинного ЦПК України) Верховний Суд зауважує, що розгляд судом заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку є гарантією від свавільного надання особі психіатричної допомоги, відмова суду у задоволенні такої заяви не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а суд має встановити склад цивільного правопорушення: протиправність дій відповідача, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправними діями та шкодою, а також вину відповідача.
Не встановлюючи обставини справи, не надаючи оцінку доказам у справі, а з урахуванням встановлених обставин судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові з інших підстав, а саме: позивач не довів позов із заявлених ним підстав.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин норм матеріального права, порушення норм процесуального права щодо належної оцінки доказів у справі, належного мотивування встановлених обставин, чи їх відсутності, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові з підстав недоведеності підстав позову.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради задовольнити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_3 до Житомирської обласної психіатричної лікарні № 1 Житомирської обласної ради про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
О.В. Ступак