Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 577/4641/16-ц
провадження № 61-32954св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області,
третя особа - начальник відділу культури і туризму Конотопської міської ради Шинкаренко Олена Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області на рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Ткачук С. С., Хвостика С. Г.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до повідомлення військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 , що надійшло до Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області, вона призвана на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Згідно з приписом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16 березня 2016 року № 312/11 направлена для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 смт Десна та 29 березня 2016 року з нею укладений відповідний контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу. 15 квітня 2016 року № 74 вибула для подальшого проходження служби до військової частини польова пошта НОМЕР_2 м. Конотоп Сумської області, де і проходить службу до теперішнього часу.
Таким чином, після вступу на військову службу відповідно до чинного законодавства за нею зберігається місце роботи, займана посада та середня заробітна плата. Проте, відповідно до наказу Відділу культури і туризму Конотопської міської ради від 20 липня 2016 року, у зв'язку з її вступом на військову службу за контрактом її звільнили з посади бухгалтера ІІ категорії централізованої бухгалтерії Відділу культури і туризму Конотопської міської ради, починаючи з 29 березня 2016 року.
Враховуючи наведене, позивач просила поновити її на посаді бухгалтера ІІ категорії централізованої бухгалтерії Відділу культури і туризму Конотопської міської ради, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 29 березня 2016 року до дня звернення до суду, тобто до 04 листопада 2016 року в сумі 20 000,00 грн та відшкодувати завдану їй діями відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2017 року до участі у справі як третю особу залучено начальника відділу культури і туризму Конотопської міської ради Шинкаренко О. В.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 29 березня 2016 року, момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби в Збройних Силах України, а також винесення 20 липня 2016 року наказу про її звільнення з роботи, особливий період на території України не діяв, а тому визначені законодавцем у статті 119 КЗпП України гарантії не підлягають застосуванню до позивача.
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 21 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області від 20 липня 2016 року № 48-К про звільнення ОСОБА_1 із посади бухгалтера ІІ категорії централізованої бухгалтерії Відділу культури і туризму Конотопської міської ради у зв'язку з призивом на строкову військову службу на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ІІ категорії централізованої бухгалтерії Відділу культури і туризму Конотопської міської ради з 29 березня 2016 року. Стягнуто з Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 29 березня по 04 листопада 2016 року в сумі 25 748,72 грн із відрахуванням прибуткового податку й інших обов'язкових платежів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди не переглядалося апеляційним судом, оскільки в цій частині позивач відкликала апеляційну скаргу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в поновленні на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що починаючи з 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період, скасування якого буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України, на час звільнення позивача з роботи такий Указ Президентом України не видавався, а тому на неї розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно до статті 119 КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тобто позивач звільнена з роботи з порушенням встановленого законом порядку, що є підставою для її поновлення на роботі та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому згідно з розрахунком відповідача розмір середнього заробітку позивача за період із 29 березня 2016 року по 04 листопада 2016 року складає 25 748,72 грн, а тому саме в цьому розмірі кошти підлягають стягненню на користь позивача, оскільки позовні вимоги фактично зводяться до стягнення середнього заробітку, а особисті розрахунки позивача щодо цього є приблизними.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2017 року Відділ культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 листопада 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що в 2016 році мобілізація в України не оголошувалася і позивач добровільно взяла на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту, у разі настання особливого періоду - понад установлений строк, тобто станом на 29 березня 2016 року (укладення позивачем контракту про проходження військової служби), а також 20 липня 2016 року (винесення відповідачем наказу про звільнення позивача із займаної посади) особливий період в Україні не діяв, а тому визначені у статті 119 КЗпП України гарантії не могли і не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 . Правомірність дій начальника відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області щодо звільнення позивача підтверджується наявними в матеріалах справами доказами, зокрема судовими рішеннями Сумського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року та постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 листопада 2016 року.
У лютому 2018 року представник Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області подав до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю сторін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 29 березня 2016 року ОСОБА_1 уклала контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу. Відповідно до пункту 3 контракту останній є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
20 квітня 2016 року Відділом культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області прийнятий наказ № 25-ОД про припинення виплати заробітної плати бухгалтеру ІІ категорії ОСОБА_1
20 липня 2016 року Відділом культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області прийнятий наказ про звільнення бухгалтера ІІ категорії ОСОБА_1 із 29 березня 2016 року у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
З аналізу положень зазначених норм законів можна зробити висновок, що гарантії, передбачені частинами третьої та четвертої статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п'ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю сторін у справі у суді касаційної інстанції відсутні, а тому у задоволенні клопотання Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області про розгляд справи за участю сторін необхідно відмовити.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, з огляду на те, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, Президент України не приймав, а тому на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, тобто її звільнення з роботи відбулося з порушенням встановленого законом порядку.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач добровільно взяла на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України оскільки у 2016 році мобілізація в України не оголошувалася, тобто у березні та липні 2016 року особливий період в Україні не діяв, а тому визначені у статті 119 КЗпП України гарантії не могли і не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом, при цьому з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період.
Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області
у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін.
Касаційну скаргу Відділу культури і туризму Конотопської міської ради Сумської області залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний Г. І. Усик