Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 686/18686/16-ц
провадження № 61-40283св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Приватне підприємство «Моноліт-Буд»,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2018 року у складі головуючого-судді Приступи Д. І. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Ярмолюка О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Моноліт-Буд» (далі - ПП «Моноліт-Буд») про визнання недійсними пунктів договорів.
Позов мотивовано тим, що згідно договору у вигляді довідки-рахунку № 658743 від 03 вересня 2015 року та договору у вигляді довідки-рахунку № 658748 від 03 вересня 2015 року він продав ПП «Моноліт-Буд» спеціалізований причеп марки ПР, модель 1-Р-З, 1979 року випуску, вартістю 38 465 грн та спеціалізований вантажний самоскид марки ЗИЛ-ММЗ, 1992 року випуску, вартістю 142 870 грн, а всього на суму 181 335 грн.
Позивач зазначає, що кошти від реалізації транспортних засобів відповідач досі не сплатив, хоча пунктами 2.3 договорів передбачено, що при їх укладенні покупець передав продавцеві, а продавець одержав гроші за продані транспортні засоби. Крім того, позивач вказував, що підставою позову є факт порушення порядку проведення розрахунків при укладенні договорів, оскільки відповідач, як юридична особа не мав права проводити розрахунки, які не відображаються у її фінансових документах.
Отже пункти 2.3 договорів суперечать вимогам чинного законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано жодних доказів, які б дійсно підтверджували недійсність пунктів договорів купівлі-продажу від 03 вересня 2015 року при здійсненні розрахунків між сторонами.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до положень статті 1087 ЦК України та пункту 1 постанови Правління Національного банку України № 210 від 06 червня 2013 року «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» установлено граничну суму розрахунків готівкою протягом одного робочого дня, яка не повинна перевищувати 150 тис. грн, у зв'язку з чим не звернули уваги на те, що відповідач, як юридична осба не мав права проводити розрахунки, які не відображаються в його фінансових документах. Заявник зазначає, що кошти від реалізації транспортних засобів він до цього часу не отримав, а будучи юридично не обізнаним не звернув уваги на оспорюваний пункт договорів купівлі-продажу, оскільки між ними була домовленість про розрахунок за транспортні засоби після оформлення купівлі-продажу. Крім того, судами не було враховано, що директорм ПП «Моноліт-Буд» було підтверджено, що на підприємстві відсутні документи про перерахунок коштів позивачу за придбані транспортні засоби.
26 липня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. До такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 03 вересня 2015 року між ОСОБА_4 (продавець) та ПП «Моноліт-Буд» в особі Горобця М. О. (покупець) були укладені договори купівлі-продажу спеціалізованого причепу марки ПР, 1979 року випуску та спеціалізованого вантажного самоскиду марки ЗИЛ-ММЗ, 1992 року випуску, які оформлені у вигляді довідки-рахунку.
Пунктами 2.3 довідки-рахунку ВІА 658743 від 03 вересня 2015 року та довідки ВІА 658748 від 03 вересня 2015 року при укладенні цього договору покупець сам на сам передав продавцеві, а продавець одержав гроші готівкою у сумі 142 870 грн та 38 465 грн відповідно.
Відповідно до пункту 3.2 вказаних договорів продавець та покупець у присутності довірителя стверджують, що вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору, підписання цього договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни транспортного засобу та проведеного розрахунку.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Належним чином оцінивши наявні у справі докази, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено, що оспорювані пункти 2.3 договорів купівлі-продажу суперечать вимогам діючого законодавства.
Посилання заявника на порушення відповідачем частин першої, третьої статті 1087 ЦК України та постанови Правління Національного банку України № 210 від 06 червня 2013 року «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» не свідчать про те, що пункти 2.3 договорів купівлі-продажу суперечать вимогам закону.
Доводи заявника про те, що він до цих пір не отримав від відповідача грошові кошти від реалізації транспортних засобів так як між ними була домовленість про розрахунок після укладення договорів купівлі-продажу спростовується змістом самих договорів купівлі-продажу, якими підтверджено факт отримання позивачем грошових коштів під час укладення договорів.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 12 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик