Справа № 265/5480/18
Провадження № 2/265/130/19
про залишення позовної заяви без розгляду
17 квітня 2019 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Мельник І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області, що діє в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного вилову риби,-
за участю сторін:
прокурора Маріупольської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_2,
представника Маріупольської міської ради Донецької області ОСОБА_3, -
23 червня 2018 року до суду надійшов позов керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області в інтересах Держави в особі Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного вилову риби.
Згідно ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 15 серпня 2018 року по справі було відкрито спрощене провадження.
Від представника Маріупольської міської ради за довіреністю ОСОБА_3 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, посилаючись на те, що у даному випадку захищати інтереси держави повинен насамперед відповідний суб'єкт владних повноважень, тобто Маріупольська міська рада, а не прокурор, яким не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави.
В судовому засіданні прокурор Голінко І.І. заперечував проти заявленого клопотання.
Представник Маріупольської міської ради ОСОБА_3 підтримала заявлене клопотання.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно.
Суд, вислухавши прокурора, представника Маріупольської міської ради, приходить до наступного.
Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно положень ч. 1 ст.167 ЦК України, держава діє у цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, п. 27). Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У рекомендаціях Парламентської ОСОБА_4 Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій .
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17; від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17; від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17; від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17; від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов'язковими для врахування при вирішенні справи.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
У ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
У позовній заяві керівник Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області зазначає, що Маріупольська міська рада та її виконавчі органи не належним чином здійснюють свої повноваження щодо забезпечення відшкодування збитків, зокрема, внаслідок незаконного вилову риби, хоча мають реальну можливість отримувати відповідні відомості з відповідних державних органів, що призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету.
В той же час, ст.256 ЦК України передбачає позовну давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, суд приходить до висновку, що у даній справі прокурором не обґрунтовано підстав для представництва інтересів держави в особі Маріупольської міської ради по дані справі. Окрім того, відповідно ухвали судді Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 07 вересня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного вилову риби..
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, змісту п. 3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах, суд наголошує на необхідності органів прокуратури при зверненні до суду для захисту інтересів держави обґрунтовувати та конкретизувати порушений інтерес держави або можливість його порушення. У даній справі вищевказане прокурором не виконано.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 257, 259, 260 ЦПК України, суд,
Позовну заяву керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області, що діє в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного вилову риби залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя