19 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2251/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Ніколіна В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Федчук М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання неправомірними дій, скасування постанов, -
суддя в 1-й інстанції - Мричко Н. І.,
час ухвалення рішення - 05.02.2019 року, 18:05 год.,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 05.02.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, в якому просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_2 щодо винесення постанови від 13 липня 2018 року ВП № 49523145 про стягнення виконавчого збору в сумі 67789,43 грн., державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_3 щодо винесення постанови від 18 липня 2018 року ВП № 56793736 про відкриття виконавчого провадження; визнати протиправними та скасувати постанову від 13 липня 2018 року ВП № 49523145 про стягнення виконавчого збору та постанову від 18 липня 2018 року ВП № 56793736 про відкриття виконавчого провадження.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період з 02 червня 2016 року по 28 серпня 2018 року, та якими визначено, що розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків фактично стягнутої суми. Апелянт звернула увагу на те, що відповідач - Франківський відділ державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області не вчиняв жодних дій щодо стягнення коштів та майна за виконавчим написом нотаріуса, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, який обраховується у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Таким чином, оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження прийняті неправомірно та підлягають скасуванню. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що державний виконавець при винесенні оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору та про відкриття виконавчого провадження діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України “Про виконавче провадження”, такі прийняті правомірно, а тому не підлягають скасуванню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача - ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача - ОСОБА_3 у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 травня 2008 року позивач - ОСОБА_1 та ПАТ “Платинум Банк” уклали договір про іпотечний кредит №1.08052426.л. на суму 72000 дол.США, відповідно до якого в іпотеку була передана квартира №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова А., буд. 17, і належить на праві власності ОСОБА_1
26 березня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на вищевказану квартиру № 3, у зв'язку з невиконанням умов договору про іпотечний кредит №1.08052426.л. від 08 травня 2008 року.
23 листопада 2015 року стягувач - ПАТ “Платинум Банк” звернувся до начальника Франківського ВДВС ЛМУ із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса.
21 січня 2016 року державний виконавець Франківського ВДВС ЛМУЮ прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 49523145 щодо примусового виконання виконавчого напису від 26 березня 2010 року № 344, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру № 3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова А., 17.
20 червня 2018 року стягувач - ПАТ “Платинум Банк” звернувся до начальника Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області із заявою № 10/4933-Л про повернення виконавчого документу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” та просив повернути без виконання виконавчий напис від 26 березня 2010 року № 344, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру № 3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сахарова А., 17.
13 липня 2018 року старший державний виконавець Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_2 прийняла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 49523145 на підставі п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
13 липня 2018 року старший державний виконавець Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_2 прийняла постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 49523145 у розмірі 67789,43 грн.
18 липня 2018 року старший державний виконавець Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_3 прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 56793736 з виконання вищевказаної постанови про стягнення виконавчого збору.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах Франківський відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження, а тому оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 13 липня 2018 року ВП № 49523145 та, відповідно, постанова про відкриття виконавчого провадження щодо такого стягнення прийняті правомірно, у зв'язку з чим відстутні підстави для їх скасування.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, у період здійснення виконавчого провадження ВП №49523145 з примусового виконання виконавчого напису від 26 березня 2010 року № 344, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, визначені Законами України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) та «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року№1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Так, вказане вище виконавче провадження було відкрито під час дії Закону № 606-XIV та продовжено під час дії Закону № 1404-VIII.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 606-XIV виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Ч.1, 2 ст.2 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами (ч.1,2 ст.17 Закону № 606-XIV).
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно з ч.2 ст.25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.1 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
З 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
При цьому, відповідно до частини сьомої розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Ст.27 Закону №1404-VІІІ передбачає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, ст.40 Закону №1404-VІІІ передбачає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Тобто, ч.3 ст.40 Закону України № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а саме той випадок, коли виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
При цьому, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання.
Таким чином, факт початку процедури примусового виконання рішення - відкриття виконавчого провадження, встановлення строку для добровільного виконання рішення тощо, є достатньою підставою для подальшого стягнення з боржника виконавчого збору.
Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1-4, 6, 7 і 9 ч.1 ст.37 або закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), якщо виконавчий збір не стягнуто.
Таким чином, повернення виконавчого листа відповідно до п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», як це має місце у спірних правовідносинах, є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Такі правові висновки щодо застосування ст.ст.26,27,39,40 Закону №1404-VІІІ виклав Верховний Суд у постановах від 22 лютого 2018 року у справі №816/823/17, від 13 лютого 2019 року у справі №295/13991/16-а, і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 липня 2018 року старший державний виконавець Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_2 прийняла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 49523145 на підставі п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач - ПАТ “Платинум Банк” подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Колегія суддів звертає увагу на те, що повернення виконавчого листа відповідно до п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Колегією суддів встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору 13 липня 2018 року ВП № 49523145 відповідає вимогам до виконавчого документа, передбачених ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Також державним виконавцем правильно визначено розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.4 ст.27 Закону № 1404-VIII).
При цьому, колегія суддів вважає, що позивач помилково трактує норму ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» та вважає, що при виконанні рішень майнового характеру з боржника державним виконавцем стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що фактичного стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що норма ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактичного стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом встановлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем; разом з тим, ч.3 ст.40 цього ж Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені ч.2 ст.27 вказаного Закону не підлягають застосуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №808/3791/16, і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що у спірних правовідносинах Франківський відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження, а тому оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 13 липня 2018 року ВП № 49523145 прийнята правомірно, що вказує на безпідставність позовних вимог в цій частині.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 18 липня 2018 року ВП № 56793736 прийнята правомірно, на підставі та у межах повноважень, встановлених Законом України “Про виконавче провадження”, оскільки підставою для її винесення є факт наявності не стягнутого у межах іншого виконавчого провадження - № 49523145 - виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення виконавчого збору від 13 липня 2018 року.
При цьому, колегія суддів відхиляє як безпідставні покликання апелянта на відсутність підстав для прийняття постанови від 18 липня 2018 року ВП № 56793736 з примусового виконання постанови від 13 липня 2018 року ВП №49523145, оскільки відповідно до ч.3 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження” постанова про стягнення виконавчого збору виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Доводи апелянта про те, що стягнення грошових коштів у вказаному виконавчому провадженні не відбулося, а тому спірна постанова про стягнення виконавчого збору є передчасною, спростовуються встановленими судом обставинами та змістом перелічених вище правових норм.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_6 Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 1340/6108/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя ОСОБА_7
судді ОСОБА_8
ОСОБА_9
Повне судове рішення складено 19 квітня 2019 року.