Провадження №2/359/316/2019
Справа №359/2609/18
Іменем України
27 березня 2019 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Журавського В.В.
при секретарі Алфімовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі продажу недійсними, -
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом, який обґрунтовує тим, що у квітні 2016 року йому стало відомо про порушення своїх прав, а саме, що 28 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку по вул. Береговій, 4 в с. Вишеньки Бориспільського району та три договори купівлі-продажу земельних ділянок за вказаною адресою площею відповідно 0,2500 га, 0,1312 га та 0,1087 га, загальною вартістю 560555 гривень. Дані договори були посвідчені приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_3 ОСОБА_1 вказав на те, що між ним та ОСОБА_2 була домовленість про укладення договору довічного утримання. ОСОБА_2 запевнила позивача, що буде його доглядати, годувати, відправлятиме на відпочинок до санаторію та вмовила підписати договір купівлі-продажу у зв'язку з тим, що позивач має дітей, які в подальшому можуть скасувати договір довічного утримання. У квітні 2016 року позивач не прочитав договори, які підписував, тому, що йому не надали їх для ознайомлення. ОСОБА_2 скористалась хворобливим станом позивача та його сваркою з сином, запропонувавши укласти договір довічного утримання, під виглядом договорів купівлі-продажу. Проте, жодних грошових коштів за цими договорами ОСОБА_1 не отримав. Юридично ОСОБА_2 стала власником майна, але фактично в управління майном не вступила, не вчинила жодної дії щодо розпорядження чи утримання майном, тобто не настали наслідки, які обумовлені договором купівлі-продажу. На даний час ОСОБА_1 продовжує проживати у житловому будинку по вул. Береговій, 4 в с. Вишеньки Бориспільського району, сплачує вартість житлово-комунальних послуг. Таким чином, після укладення договорів купівлі-продажу, нічого не змінилось, відчуження майна не призвело до жодних наслідків. Все це свідчить про фіктивність укладених договорів купівлі-продажу нерухомого майна. За вказаних обставин ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1365; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровані в реєстрі за №1368, №1374, №1371.
У судовому засіданні позивач та його представник позивача ОСОБА_4 підтримали пред'явлений позов у повному обсязі та наполягали на його задоволенні.
Відповідач та її представник ОСОБА_5 позов не визнали позов та просили суд відмовити у його задоволенні. Крім цього, додатково пояснили, що ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 560555 гривень у повному обсязі сплатила на користь ОСОБА_1 При цьому, ОСОБА_1 перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, своїм особистим підписом засвідчив договори купівлі-продажу. На переконання ОСОБА_2 ще під час укладення спірних договорів ОСОБА_1 мав намір їх оспорити, оскільки цікавився у нотаріуса, яким чином оскаржити дані договори у суді.
Приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась та про своє ставлення до позову суд не повідомила.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 28 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрований в реєстрі за №1365. За умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 житловий будинок №4, що знаходиться по вул. Береговій в с. Вишеньки Бориспільського району Київської області (а.с.10-11).
Крім цього, в той самий день між сторонами по справі були укладені ще три договори купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчені приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, зареєстровані в реєстрі за №1374, №1371, №1368. Відповідно до яких ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 наступні земельні ділянки: площею 0,1312 га з кадастровим номером 3220881301:01:015:0183, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; площею 0,1087 га з кадастровим номером 3220881301:01:018:0032, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; площею 0,2500 га з кадастровим номером 3220881301:01:015:0164, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в Київській області, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада, с. Вишеньки (а.с.12-13, 14-15, 16-17).
За змістом ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Зокрема, згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положення ч.1 та ч.2 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
З доводів позивача встановлено, що спірні договори купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок належить визнати недійсним у зв'язку з тим, що між ним та відповідачем була домовленість з приводу укладення договору довічного утримання. Проте, відповідач переконала ОСОБА_1, що з часом його діти можуть скасувати договір довічного утримання та вмовила підписати договори купівлі-продажу.
Крім цього, з часу укладення зазначених договорів ОСОБА_1 продовжує проживати у ІНФОРМАЦІЯ_1 та саме він сплачує вартість житлового комунальних послуг. Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що договори купівлі-продажу були укладений без наміру фактичного відчуження майна та без створення відповідних правових наслідків, які обумовлювалися вказаним правочином.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові №6-2690цс16 від 09 серпня 2017 року, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Крім цього, згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №910/9195/17, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У зв'язку з цим, саме позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності, повинен довести належними, достатніми та допустимими доказами відсутність в учасників правочину наміру на створення реальних юридичних наслідків.
Тобто, в даному випадку на ОСОБА_1 покладається тягар доказування тієї обставини, що відчуживши належне йому на праві власності нерухоме майно, своїй двоюрідній сестрі ОСОБА_2, а ні він, а ні відповідач не мали в дійсності волевиявлення та наміру на перехід права власності на зазначене майно від нього до відповідача, а враховуючи факт їхнього родинного споріднення позивач мав сподівання, що ОСОБА_2 буде доглядати за ним, годувати, відправляти на оздоровлення тощо, що свідчить про те, що в нього був намір на укладення саме договору довічного утримання.
Всупереч цьому, єдиним доказом невиконання оспорюваного правочину, що водночас, є свідченням відсутності наміру сторін на реальне настання правових наслідків за договором дарування є те, що ОСОБА_1 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та самостійно сплачує вартість житлово-комунальних послуг.
Так, з акту про відключення об'єкту (газових приладів) від 18 квітня 2018 року вбачається, що за ОСОБА_2 обліковувалась заборгованість зі сплати послуг з газопостачання у розмірі 6108 гривень 71 копійок (а.с.103).
Водночас, згідно з квитанцій у квітні 2018 року саме ОСОБА_1 здійснив оплату вартості послуг з електропостачання та газопостачання (а.с.104,105)
Проте, суд критично оцінює дане твердження в якості тієї обставини яка свідчить, що укладені між сторонами по справі договори купівлі-продажу, мають ознаки фіктивних правочинів. Оскільки, на переконання суду сплата вартості житлово-комунальних послуг з обслуговування будинку №4 по вул. Береговій в с. Вишеньки Бориспільського району Київської області у квітні 2018 року не є достатнім та достовірним доказом на підтвердження того, що фактично спірні договори не були спрямовані на набуття ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка позивач показав, що він залишився на самоті, оскільки від нього від нього відвернулась дружина та сини. ОСОБА_2 є його двоюрідною сестрою, саме вона допомагала по господарству, зокрема прала, зважаючи на його немічний стан. Свідок мав бажання, щоб ОСОБА_2 йому допомагала. Проте, ОСОБА_2 сказала, що це потрібно оформити документально у зв'язку з цим поїхали до нотаріуса в м. Бориспіль. В нотаріальній конторі ОСОБА_2 не дала прочитати договір, але нотаріус пояснила, що договір може бути оскаржений в суді. Після підписання даних договорів ОСОБА_2 зникла та перестала надавати будь-яку допомогу. Свідок вказав, що грошових коштів за договорами купівлі-продажу не отримував, будь-яких документів для нотаріального посвідчення договорів не збирав.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що останній збирався укласти з ОСОБА_2 договір довічного утримання. Потім ОСОБА_1 сказав, що він помилився з договором. Про обставини написання боргової розписки свідку нічого не відомо.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що знайомий зі сторонами по справі, для нього вони є відповідно двоюрідним дядьком та тіткою. Свідку відомо, що у 2014 році ОСОБА_2 приїздила до ОСОБА_1 та перекривала дах в будинку №4 по вул. Берегова в с. Вишеньки. В розмові зі свідком ОСОБА_1 повідомляв, що має намір подарувати будинок ОСОБА_8, бо вона обіцяла доглядати за ним. Через деякий час ОСОБА_1 сказав, що ОСОБА_2 «кинула його» та він підписав якийсь не такий договір.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що вона працює в амбулаторії в с. Вишеньки Бориспільського району разом з ОСОБА_2 Зі слів ОСОБА_2 свідку відомо, що вона придбала будинок своєї бабусі у свого двоюрідного брата. Після придбання будинку ОСОБА_2 побудувала біля будинку сарай.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що займається тим, що ремонтує житлові будинки, зокрема в с. Вишеньки Бориспільського району. ОСОБА_2 попросила його вивезти будівельне сміття, залити бетон, відремонтувати дах, тобто зробити ремонт. Свідок виконав вказані ремонтні роботи, а також збудував гараж та літню кухню. Зі слів ОСОБА_2 свідку відомо, що вона придбала будинок №4 по вул. Береговій в с. Вишеньки Бориспільського району. За виконані роботи по ремонту будинку розраховувалась зі свідком саме ОСОБА_2
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що вона працювала в лікарні в с. Вишеньки Бориспільського району. Свідку відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їздили до м. Бориспіль до нотаріуса з метою оформлення «сделки», вони підвозили свідка автомобілем. Під час поїздки в автомобілі свідок бачила, що у ОСОБА_2 були грошові кошти для «сделки». ОСОБА_2 дуже гарно відноситься до ОСОБА_1, але його весь час підбурює жінка, яка з ним на даний час проживає. Перед укладенням договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 спілкувалась з синами ОСОБА_1 та сини були не проти продажу даного майна.
Разом з цим згідно з положенням ч.1 ст.77, а також ч.1 та ч.2 ст.80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналіз вищевказаних показань свідків вказує на те, що дані показання не містять інформації про те, що ОСОБА_2 ввела в оману ОСОБА_1 щодо дійсної природи укладених між ними договорів, а також, те, що в подальшому сторони не мали наміру в дійсності виконувати укладені договори.
Зокрема, з показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 встановлено, що ОСОБА_2 здійснила ремонт у придбаному нею будинку, оплатила його вартість. Вказана обставина переконливо свідчить, що відповідач користувалась та розпоряджалась спірним житловим будинком на правах власника.
Водночас, судом критично сприймаються показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підтвердження укладення не того договору, який в дійсності мав намір укласти позивач. Зважаючи на те, що вказана обставина відома свідкам виключно зі слів самого ОСОБА_1
В матеріалах цивільної справи міститься також ОСОБА_7 з ЄРДР від 28 травня 2016 року, згідно якого за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, а саме у 2014 році ОСОБА_1, не розуміючи наслідків вчинених ним дій, уклав з ОСОБА_2, яка запевнила його у своїй порядності, договір купівлі-продажу житлового будинку №4 по вул. Берегова в с. Вишеньки Бориспільського району та три договори купівлі-продажу земельних ділянок за вказаною адресою, в результаті чого будь-яких грошових коштів не отримав та фактично у наслідок обману був позбавлений права власності на своє майно (а.с.27).
Однак, витяг з ЄРДР це лише документ, що посвідчує внесення певних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, але даний документ не може вказувати на винуватість особи у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення, доти доки її вина не буде встановлена в порядку, передбаченому КПК України.
Враховуючи викладені обставини, які ґрунтуються на досліджених у ході судового розгляду письмових доказах та показаннях свідків, суд приходить до висновку про недоведеність наявності умислу сторін по справі на укладення фіктивного правочину.
За таких обставин, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок від 28 листопада 2014 року, судом не встановлено.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України підстави для відшкодування ОСОБА_1 понесених ним судових витрат у розмірі 2819 гривень 20 копійок, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ч.5 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 та ч.2 ст.234, ч.1 ст.655 ЦК України, ч.1 ст.77, ч.1 та ч.2 ст.80, ч.1 та ч.6 ст.81, ч.1 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі продажу житлового будинку та земельних ділянок, укладених 28.11.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчених приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу ОСОБА_3 недійсними - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 08 квітня 2019 року.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський