18 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/3293/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Болюк Н. В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року (рішення ухвалено у м. Львові судом у складі головуючої судді Мричко Н. І., повний текст рішення виготовлений 14 лютого 2019 року) у справі № 1340/3973/18 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, про визнання незаконними і скасування припису та постанови,
У вересні 2018 року Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області) про визнання незаконними і скасування припису та постанови.
Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати припис ГУ Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень від 27.07.2018 № ЛВ 733/592/АВ/П;
визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 17.08.2018 № ЛВ 733/592/АВ/ФС.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року позивачу у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Західне міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Вказує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки доказам того, що питання проходження служби та трудові відносини законодавством чітко розділені. Зокрема, у листі Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 чітко зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України (далі - ОСОБА_4 України) не поширюється. Також суд першої інстанції не взяв до уваги правову позицію щодо цього питання, викладену в постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», де вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Крім того, зазначає, що посилання на правову позицію Верховного Суду у справі № 806/1551/17 є неправильним, оскільки в наведеному прикладі розглядається спір між особою і державним органом, тому застосування аналогії права в спорі між державними органами про застосування закону, який прямо не поширюється на оспорювані відносини, є неправомірним. Вказує, що правові норми статті 117 ОСОБА_4 України є імперативними, оскільки передбачають встановлення прав і обов'язків для суб'єктів трудових правовідносин, а тому не можуть за аналогією закону застосовуватись для правовідносин, які регулюють проходження служби. Також вважає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тому, що в тексті Положення про Державну службу України з питань праці не передбачено контроль за проходженням служби у військових формуваннях і прирівняних до них структурах, крім того, інспектор праці при здійсненні перевірки вийшла за межі направлення від 16 липня 2018 року № 1483. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи позивача про повний розрахунок при звільненні ОСОБА_3, помилково визначивши, що одноразова грошова допомога при звільненні входить до складу грошового забезпечення.
Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач на апеляційну скаргу подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, представника відповідача, який просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2018 № ЛВ 733/592/АВ/П та постанова про накладення штрафу від 17.08.2018 № ЛВ 733/592/АВ/ФС, прийняті ГУ Держпраці у Львівській області, є законними, виявлені під час інспекційного відвідування позивача порушення частини 1 статті 116 та частини 1 статті 117 ОСОБА_4 України позивачем не спростовані, а доводи щодо порушень відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування та винесення оскаржуваних припису та постанови за результатами розгляду справи не підтвердилися. Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то у спірних правовідносинах необхідно застосовувати норми статей 116 та 117 ОСОБА_4 України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 08.06.2018 наказом начальника Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції № 43/ОС-18, на підставі поданого рапорту та свідоцтва про хворобу ВЛК ДУ «ТМО МВС по Львівській області» № 58 від 04.06.2018, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_3, старшого інженера (з оперативного зв'язку та спеціальної техніки) групи організації та експлуатації засобів зв'язку, спеціальної техніки та озброєння воєнізованого формування Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, звільнено, відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію».
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 частково виплачено грошове забезпечення у сумі 4699,62 грн, що підтверджується відомістю зарахування коштів на зарплатні картки працівникам від 07.06.2018.
18.06.2018 ОСОБА_3 звернувся до начальника ГУ Держпраці у Львівській області із заявою, в якій просив провести перевірку щодо службових осіб Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, які порушили вимоги статтей 116 та 117 ОСОБА_4 України, не виплативши йому при звільненні всі належні виплати.
Грошова допомога при звільненні у сумі 6324,68 грн нарахована ОСОБА_3 11.07.2018 (виписка по рахунках 11.07.2018) та виплачена 18.07.2018, що видно з відомості зарахування коштів на зарплатні картки працівникам.
У період з 18.07.2018 по 19.07.2018, відповідно до наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 16.07.2018 № 1634-П та направлення від 16.07.2018 № 1483, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові ГУ Держпраці у Львівській області ОСОБА_5 проведено інспекційне відвідування у Західному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманим працівником, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 19.07.2018 № ЛВ 733/592/АВ.
У вказаному акті зафіксовані виявлені порушення статей 116 та 117 ОСОБА_4 України, зокрема:
- порушення вимог статті 116 ОСОБА_4 України, а саме: при звільненні працівника у день звільнення йому не виплачені належні від установи кошти. Відповідно до наказу № 43/ос-18 від 08.06.2018 ОСОБА_3 звільнено з роботи з 08.06.2018. У день звільнення вказаній особі не виплачено всі належні при звільненні кошти, а виплачено лише 11.07.2018 відповідно до платіжної відомості сум для зарахування на картрахунки від 11.07.2018 та виписки по рахунках від 11.07.2017;
- порушення вимог частини першої статті 117 ОСОБА_4 України, згідно з якою, керівництво повинно виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, чого станом на день перевірки здійснено не було.
20.07.2018, у зв'язку із відмовою посадових осіб позивача від підписання акту інспекційного відвідування, вищевказаний акт було надіслано позивачу засобами поштового зв'язку для ознайомлення та підписання.
26.07.2018 позивач надіслав на адресу ГУ Держпраці у Львівській області заперечення на акт інспекційного відвідування.
27.07.2018 відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень № ЛВ 733/592/АВ/П із зазначенням строку усунення порушень - до 10.08.2018.
09.08.2018 позивач скерував на адресу ГУ Держпраці у Львівській області скаргу на припис.
16.08.2018 за результатами розгляду вказаної скарги відповідач виніс рішення про розгляд скарги на припис інспектора праці ОСОБА_5 про усунення виявлених порушень № ЛВ 733/592/АВ/П від 27.07.2018, яким відмовив у задоволенні скарги.
17.08.2018 ГУ Держпраці у Львівській області прийняло постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 733/592/АВ/ФС, згідно якої за порушення вимог статей 116 та 117 ОСОБА_4 України на Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції накладено штраф у розмірі 3723,00 грн.
Вважаючи вищевказані припис та постанову відповідача протиправними, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції звернулось до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V).
Відповідно до статті 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V, заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Згідно із частинами першою та другою статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295), державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення; та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Апеляційний суд, в зв'язку з наведеним, не погоджується із доводами апелянта в частині того, що в тексті Положення про Державну службу України з питань праці прямо не передбачено контроль за проходженням служби у військових формуваннях і прирівняних до них структурах, оскільки, відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення № 96, Державна служба України з питань праці здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи, а підставою для інспекційного відвідування стало звернення ОСОБА_3 від 18.06.2018 № Х-661 про проведення перевірки службових осіб Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на предмет дотримання статей 116 та 117 ОСОБА_4 України при звільненні ОСОБА_3
Тому є підстави для висновку, що інспектор праці під час проведення інспекційного відвідування позивача не вийшла за межі направлення від 16 липня 2018 року № 1483.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 925, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування (пункт 20 Порядку № 295).
Пунктом 21 Порядку № 295 визначено, що якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктами 23, 24 Порядку № 295 припис є обов'язковим для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються (пункт 28 Порядку № 295).
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (пункт 29 Порядку № 295).
Відповідно до абзацу 8 частини другої статті 265 ОСОБА_4 України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 116 ОСОБА_4 України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 ОСОБА_4 України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну кримінальну виконавчу службу» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV), до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Згідно з частиною п'ятої статті 23 Закону № 2713-IV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну
поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом
Міністрів України.
Відповідно до пункту 22 Розділу ІІ (Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу) Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5), днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІІІ (Компенсаційні виплати) Порядку № 925/5, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я (через хворобу), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Апеляційний суд звертає увагу, що ні Законом України «Про державну кримінальну виконавчу службу», ні Законом України «Про Національну поліцію», ні Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, не врегульовано строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні і відповідальність роботодавця за її невиплату або несвоєчасну виплату та порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні осіб рядового та начальницького складу органів Державної кримінально-виконавчої служби України зі служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
ОСОБА_4 України не поширюються на посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України щодо умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового та начальницького складу органів Державної кримінально-виконавчої служби України зі служби (зокрема, затримка виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані ОСОБА_4 України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування норм статей 116 та 117 ОСОБА_4 України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з органів Державної кримінально-виконавчої служби України, оскільки фактичний розрахунок виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 при звільненні в сумі 6324,68 грн. був проведений не в день звільнення, тобто 08 червня 2018 року, а 18 липня 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі 806/1551/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 820/1363/17, яка відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ОСОБА_4 України.
Доводи апелянта щодо посилання на правову позицію Верховного Суду у справі № 806/1551/17 є безпідставними, оскільки в силу приписів статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суди при виборі і застосуванні норми права повинні враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Посилання апелянта на те, що правові норми статті 117 Кодексу законів про працю України є імперативними, оскільки передбачають встановлення прав і обов'язків для суб'єктів трудових правовідносин, а тому не можуть за аналогією закону застосовуватись для правовідносин, які регулюють проходження служби, є необґрунтованим, оскільки чинне законодавство містить норму, яка регулює питання, пов'язані з проведенням остаточного розрахунку при звільненні працівника з роботи, а також, питання виплати компенсації у разі такої затримки.
Посилання апелянта на лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13, в якому зазначено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, не може братись апеляційним судом до уваги, оскільки він не є джерелом права та не встановлює правових норм.
Крім того, Закон України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» не містить будь-яких застережень про те, що на проходження служби в органах кримінально-виконавчої служби України не поширюється дія ОСОБА_4 України.
Також безпідставним є посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», де вказано, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки під час інспекційного відвідування позивача, перевіряючи питання своєчасності розрахунку з ОСОБА_3, не досліджувалось питання оплати праці. Тобто, при проведенні інспекційного відвідування інспектор праці перевіряла своєчасність виплати тільки тих сум, які не є складовою оплати праці, умови і порядок виплати яких не регулюються спеціальними нормами права.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що станом на день звільнення ОСОБА_3 на рахунках позивача знаходився вихідний залишок за кодом 2112, сума якого була достатньою для виплати усіх належних ОСОБА_3 коштів у день звільнення.
При цьому, скаржник не наводить жодної спеціальної правової норми, яка дозволяла б виплачувати грошову допомогу при звільненні не в день звільнення, а пізніше.
Виходячи з системного аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що оскаржувані припис про усунення виявлених порушень від 27.07.2018 № ЛВ 733/592/АВ/П та постанова про накладення штрафу від 17.08.2018 № ЛВ 733/592/АВ/ФС ГУ Держпраці у Львівській області є законними, а норми статей 116 та 117 ОСОБА_4 України поширюються на правовідносини, які пов'язані з питанням відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового та начальницького складу органів Державної кримінально-виконавчої служби України зі служби.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги, в силу наведеного, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі № 1340/3973/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_6
судді ОСОБА_7
ОСОБА_8
Повний текст постанови виготовлений 19.04.2019.