10 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2678/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1,
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року (суддя - Маєцька Н.Д., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Ужгород, дата складання повного тексту - не вказана),
в адміністративній справі №305/1919/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області,
про стягнення коштів,
встановив:
У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача УСЗН Рахівської РДА Закарпатської області, в якому з урахуванням уточнення позову, просив стягнути з відповідача належні позивачу кошти, як інваліду війни ІІІ групи, в розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком з урахуванням пільг, передбачених ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Відповідач УСЗН Рахівської РДА Закарпатської області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції від 11.01.2019 року не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт ОСОБА_1 зазначає, що керуючись принципом законності та загальними засадами пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової щорічної грошової допомоги інвалідам війни ІІІ групи у 2018 році слід застосовувати не постанову КМ України №170 від 14.03.2018 р., а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який має вищу юридичну силу, та згідно статті 13 якого передбачено щорічно до 05 травня виплату разової щорічної грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Однак, суд першої інстанції не дослідив та не надав правову оцінку письмовим доказам та доводам позовної заяви, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду від 11.01.2019 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідач УСЗН Рахівської РДА Закарпатської області подав відзив на апеляційну скаргу, просить відмовити апелянту в задоволенні заявлених позовних вимог.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи, що підтверджується, посвідченням від 05 березня 2018 року серія Є № 013924, та проживає в гірському населеному пункті (а.с. 4-8).
У квітні 2018 року позивачеві виплачена разова грошова допомога до 05 травня у розмірі 2845 грн., відповідно до п.1 постанови КМ України від 14.03.2018 р. №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»».
27.06.2018 року позивач звернувся до відповідача зі заявою про перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, згідно ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням пільг передбачених ч.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (а.с. 85).
На своє звернення позивач отримав лист-відповідь Рахівської РДА №Р-1646/06-10 від 04.07.2018 року, в якому зазначено, що відповідно до п.1 пп.1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у квітні 2018 році позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня, як інваліду війни ІІІ групи в розмірі 2845 грн.. Також, зазначено, що Міністерство соціальної політики, як головний розпорядник коштів, керуючись вимогами чинного законодавства, забезпечує через місцеві органи соціального захисту населення виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни у розмірах, визначених Верховною ОСОБА_2 України у Законі України про державний бюджет на відповідний календарний рік. У зв'язку з цим, виплатити перераховану щорічну разову допомогу до 5-го травня як інваліду війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з врахуванням вже виплаченої суми, за рахунок коштів державного бюджету немає можливості (а.с. 9-10, 39-40).
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Однак, пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин»), встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що положення Закону України від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», відповідно до якого Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, встановленого ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є чинними та Конституційним Судом України не конституційними не визнані.
Пунктом 1 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України №170 від 14 березня 2018 року «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» передбачено, що у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин III групи - 2845 грн..
Отже, станом на день виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2018 році розмір вказаної допомоги визначався Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» із врахуванням постанови КМ України №170 від 14.03.2018 року.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при вирішенні питання щодо розміру разової грошової допомоги до 5 травня у 2018 році слід виходити з принципу дії закону в часі, відповідно до якого втрата юридичної сили акта (чи певної його норми) пов'язується, зокрема, з прийняттям нового акта, що встановлює інші правила, ніж ті, що були встановлені попереднім актом.
Правильність вищенаведених висновків підтверджується також тим, що Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення №4-зп від 03 жовтня 1997 року зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Отже, оскільки Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийнятий пізніше Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то в даному випадку, підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин».
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги у розмірі, визначеному ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викликана не протиправними діями відповідача, а прийняттям законодавцем нового закону, яким установлено, що положення, зокрема, ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня. Конституційний Суд України виходив із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права, обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України. Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії відповідача УСЗН Рахівської РДА Закарпатської області на час виплати позивачу разової щорічної грошової допомоги інвалідам війни ІІІ групи за 2018 рік у розмірі 2845 грн. були правомірними.
Доводи апелянта не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції.
Згідно статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Також, статтею 263 КАС Українивизначено, що справою незначної складності являється, зокрема, справа щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року в адміністративній справі №305/1919/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області про стягнення коштів - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом строку визначеного статтею 329 КАС України.
Головуючий: ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_2
Повний текст постанови складено 18.04.2019 року